Треба обладнати бодай одну базу в Карпатах і навчитися готувати лижників
Про це слід було говорити щонайменше 10 років тому. Може, і раніше. Але не виходило – періодичні успіхи українських біатлоністів, особливо біатлоністок на тлі повного провалу в решті зимових видів спорту – акробатичний фрістайл не пропонувати – виглядали як диво. Справді, як на практично повністю знищеному ґрунті вдається виростити олімпійських чемпіонок? Автором дива і головним чудотворцем заслужено вважали Володимира Бринзака, який вже кілька десятиліть очолює національну федерацію біатлону.
Про те, що біатлонні "квіти" неминуче зів'януть, ніхто говорити не наважувався. Та й тепер не мовчать. Навпаки – в Україні утворилося потужне біатлонне лобі. Завдяки йому на цей вид спорту, точніше на півтора десятка провідних спортсменів і тренерів, йуть практично всі державні кошти, спрямовані на зимовий спорт. Поруч – спонсори і телебачення, по якому всі інші зимові дисципліни, окрім хокею, можна побачити раз на чотири роки під час зимових Олімпійських ігор.
Цьогорічний провал українського біатлону, гадаю, таки змусить розпочати розбиратися з причинами. Вони, по правді, лежать на поверхні й усім відомі. Місяць тому довелося поспілкуватися з українськими лижниками та двоєборцями, які прогнозовано пасуть задніх на міжнародних змаганнях. Висновок – усе тримається на ентузіазмі окремих людей, які всупереч системі прагнуть робити хоча б щось. Запитаєте, причому тут біатлон?
А при тому, що основа біатлону – біг на лижах. Успішним біатлоністом можна стати лише, коли біжиш на певному рівні. Коли простіше – лижника можна навчити стріляти по мішенях, що й роблять усюди в світі, а стрільця швидким лижником не зробити ніколи. На лижах у нас вчать бігати лише у кількох школах, які не мають і десятої частини тих умов, які для цього необхідні, і які мають усі без винятку іноземні конкуренти. Як наслідок, немає масовості, що дає шанс знайти талановиту дитину і зробити з неї майстра.
Подивіться на протоколи всеукраїнських змагань лижників, які є у відкритому доступі. Вражають не лише результати, від яких хочеться плакати, а кількість учасників. Будь-яка провінційна лижна школа – німецька, австрійська, італійська, французька, не кажучи вже про норвезьку, шведську чи, перепрошую, російську, має серед учнів більше швидких лижників, ніж національна збірна України, причому в усіх вікових групах.
Скажете, що всі талановиті йдуть у біатлон? Є така тенденція, і не лише у нас. Але коли норвежці або росіяни обирають біатлоністів серед сотень здібних бігунів на лижах, то в нас вибирати немає з кого. Що казати, коли Віталій Кільчицький, який посварився з тренерами й кинув біатлон на два роки, без проблем повернувся до першої збірної України. Отака у нас "конкуренція". І результати відповідні.
Не секрет, що успіхи українців на зимових Олімпіадах 1990-х були наслідком роботи ще радянської системи підготовки. Вона у нас з того часу успішно знищена. Коли хто забув, то у нас в ті часи були не лише біатлоністи, а й лижники, ковзанярі, фігуристи, хокеїсти, здатні показувати результати міжнародного рівня. Тепер цього немає. Щастя, що знайшлися феноменальні сестри Семеренки, які вже другий десяток років тягнуть на собі воза українського біатлону. Очевидно, що їхній час минає, а з ним йдуть і наші біатлонні успіхи.
Що зробили, аби сестер було ким замінити? Практично нічого. Своїх спортсменок і спортсменів брати немає звідки, а спроби "українізувати" непотрібних своїй команді росіян нічого, окрім нерозуміння, а останнім часом і ганьби, не принесли. І це ми ще мовчимо про допінгові скандали, які зганьбили кількох наших біатлонних чемпіонів. Очевидно, що вони сталися не без допомоги "братього" досвіду росіян.
Чи є варіанти покращити становище? Авжеж! Слід лише обладнати хоча б одну лижно-біатлонну базу в Карпатах, де півроку є природний сніг або є можливість зробити штучний. Причому обладнати на найвищому рівні. Це зовсім недорого – таких баз у сусідніх із нами Татрах та Альпах дуже багато. Потрібні лише професійна доріжка з відповідним рельєфом і стрільбище. Лижники й біатлоністи, на відміну від футболістів, народ не балуваний. Їм лише роздягальню дай із душем і більше нічого не треба.
Одночасно слід заявити цю базу для проведення міжнародних змагань із лиж та біатлону. Такі змагання привернуть туристів, а з ними і місцевий бізнес, який захоче на цьому заробити. А коли врахувати, що комфортне проживання в Карпатах, щонайменше, вп'ятеро дешевше, ніж у Швейцарії, де готуються нині наші біатлоністи, то тренуватися до нас поїдуть з усього світу. Крихітна Словенія із куцим шматочком Альп, наприклад, дає на своїх лижних базах притулок для американців, канадців, японців, китайців та корейців, які живуть і готуються там до змагань у Європі. Чому наші лижники й біатлоністи їдуть тренуватися до Фінляндії чи тієї ж Словенії? Чому не готуються вдома на очах дітей, які братимуть з них приклад? Бо в нас нормальних баз немає. Жодної. Бо це капітальні вкладення, на які не піде жоден спонсор.
Спонсору, як відомо, потрібен результат. Він готовий допомагати вже готовим спортсменам – ті ж біатлоністи в нас поки що ні у чому не мають відмови. Але де їх брати? Натуралізовувати фінів чи шведів? Вони в нас не виживуть. Залишаються росіяни, навколо яких вже не перше десятиліття непомітно танцюють наші біатлонні начальники. Але це теж не вихід, а, як вже зазначалося, суцільна ганьба.
Залишається держава, якій ті лижі тепер так само близькі, як владі Зімбабве. Ну який зиск чиновнику "пробивати" будівництво сучасної лижної бази в Карпатах? Це ж вам не "Арена Львів", не гірки в Буковелі для скоробагатьків! Треба вкладати не лише в будівництво, а й у тренерів та юних спортсменів. Будувати для них інтернати, годувати, вдягати. А результату може й не бути. Принаймні в найближчі роки. Тож краще ще раз запрягти Віту і Валю Семеренко, які ще можуть щось виграти при вдалому вітрі впродовж року чи двох. А потім? А потім біатлонній казці кінець
3 
1
Коментарі