Люди не вміють хотіти. І найгірше - не вчаться цьому. Лише бездарно витрачають дорогоцінний ресурс уяви - бажають квартиру, зарплату, любов жінки, свинячу котлету на кісточці. Як можна не прагнути влади над світом, безсмертя чи щоб твоїй волі підкорилася матерія? Але ж не хочуть- мріють про дрібниці.
Говорити про війну мені не личить, я там не був. Хоча кажуть, щоб описати шніцель, не обов'язково смажитися на сковорідці. Як чиста ідея війна - прекрасна річ. Вимагає максимального напруження сил і виявляє особистість. На війні людина розуміє необхідність надзусилля, сенс якого в сучасному світі фактично втрачено. А надзусилля відкриває перед нами надособистісні цінності, що переважують негайну вигоду та необхідність. Війна потребує подвигу, який із нашого життя також зникає - через непотрібність.
Слово "письменник" звучить пафосно. Один знайомий на візитці написав: "Такий-то такий-то, літератор". Пояснив мені: казати "я - письменник" усе одно, що говорити "я - гарний".
Культура надає життю сенс. Завдяки ній людина робить щось добровільно й задарма.
Якщо станеться катастрофа й на всій Землі заціліє лише Петербург - він відтворить із себе все розмаїття культур. Їх усі в ньому закладено: від сфінксів на набережній до тибетських рукописів у державному архіві.
Один знайомий на своїй візитці написав: "Такий-то такий-то, літератор". Пояснив мені: казати "я - письменник" усе одно, що говорити "я - гарний"
Співати оди гуманізму й загальнолюдським цінностям - наче брати фальшиву ноту, якої не чує лише позбавлений слуху. Гуманізм породила епоха Просвітництва. Це був героїчний період, коли люди тільки виборювали свої права. Аристократія платила за них життям. Коли щось не так у державі - війна, наприклад - вона першою йшла на смерть, вважаючи це справою честі. Принцип тогочасного гуманізму добре сформулював Гете: "Лише той гідний життя і волі, хто кожен день іде за них у бій". Сучасне ж суспільство, організоване за зразком європейської демократії, роздає права задарма. Приїхав албанець до Франції, типу біженець - і отримав громадянство. А разом із ним - права, які пращури сучасних французів завоювали ціною самозречення й кровопролиття.
Ніколи не нападав на інтернет, який порушує авторські права й краде в авторів заробіток. Культура має належати всім. Якщо співаєш, малюєш, пишеш - не роби високе ремесло годівницею.
У дитинстві збирав жуків. Завдяки тому, що скелет у них ззовні, вони зберігають свої прекрасні форми й після смерті. Замолоду, як усі, занурився в любов та музику. А зараз час вертатися до вічних цінностей. Себто до жуків.
Люди, які проповідують політкоректність, ідуть назустріч чужим комплексам. Прагнення всім подобатися й, Боже збав, нікого не образити - найперше джерело брехні. Друге джерело - бажання за допомогою брехні отримати вигоду.
Після прочитання хорошої книжки на душі лишаються фантомні шрами. Адже вона не лише тішить, а й ранить.
Література здавна брала сюжети з міфів та переказів. Вони й зараз живлять її дерево, хай там що кажуть прихильники реалізму. Визнавати це не соромно.
Той, хто йде до Європи, зачарований спокусою культурності, добробуту й затишку - відмовляється від власної ідентичності на користь чужої мрії. Самохіть приймає правила, придумані кимсь іншим не для нього. Це - поглинання. Однак народ, який зробив подібний вибір, з європейцями ніколи не зрівняється. У кращому випадку він стане здібним учнем. Його хвалитимуть і гладитимуть по голівці: молодці, ви добре навчилися грати в футбол. Ця поблажливість зрозуміла: навіть перемагаючи їх, ми все одно граємо в їхню гру.
Сучасні художники не мають часу місяцями писати картину маслом. Час є лише на жест і на пояснення, чому його слід вважати мистецтвом.
Фашизм неминуче прагнутиме втілення - як зрубане дерево з живим коренем у землі. Комуністична ідея пройшла шлях від зародження до природної смерті, а фашизм - ні. Його повалили грубою силою, коли на ньому ще шуміло листя. "Ви вбили велику ідею" - ця думка буде ще довго, як зерно, проростати в чиїхось мізках. І вона мучитиме нас, доки не дозволимо цій ідеї віджити себе в реальному втіленні.
Досконалість недосяжна, але прагнення до неї дозволяє робити дивовижні речі.
Сучасна література надала прихисток маленькій людині, її переживанням, радощам і стражданню. Заполонила її турботами розум читача. І за цією маленькою людиною ми забули людину велику, яка не лише мріє про вчинки, а й зважується на них, долаючи себе. У великому все велике - і милосердя, й жорстокість. Але вершини та безодні кращі за одноманітність пологого ландшафту.
Щедрість - головна чеснота багатія.
Санкт-Петербург самим існуванням задає високу естетичну планку буття. Місто прекрасне своєю кам'яною духовністю, несе в собі міфологію Достоєвського, Гоголя, Бєлого. Коли живеш тут і щось звідси промовляєш - доводиться враховувати висоту цієї планки, намагатися їй відповідати.
Письменнику пробачають відсутність самоіронії, але тільки якщо він справді великий письменник.
Не тіште себе надіями: кінець світу найближчим часом не настане. Людина звикла до халяви, а на халяву нічого не буває, навіть кінця світу. Що ви особисто зробили, аби він прийшов? Невже дісталися безодні пороку й межі гріха? Попрацюйте ще - і без халтури.
3 
1
Коментарі