"Порошенко не вірить у прихід опозиції до влади"

 

Брати такого амбітного гравця в команду - великий ризик для влади. Чим викликаний такий крок?

- Фактичним ініціатором приходу Петра Порошенка в уряд був прем'єр Микола Азаров. Його завдання - доповнити економічну команду Януковича, що має врятувати Україну і президента від колапсу. Хорошковський, Тігіпко, Колобов, а тепер і Порошенко - повинні закрити пробоїни українського економічного "Титаніка" Азарова.

Янукович не може купити свій народ, як Путін. У нього не так багато ресурсів. Тому змушений шукати ефективніші шляхи роботи, запрошувати талановитих людей з інших таборів.

Щодо амбітності Порошенка є кілька важливих моментів. По-перше, він думає про перспективу. І, як і Хорошковський та Тігіпко, не про 2015-й, а про 2020 рік. Їм усім тоді буде за 50. Це - президентський вік. Кожен із цих політиків розраховує, що після 2015-го він може стати прем'єром. Тоді державотворчі групи - олігархія, силовики - визначатимуть, хто буде спадкоємцем Януковича. Звісно, якщо не буде революцій чи потрясінь, і все рухатиметься за логікою імітаційної демократії й електорального авторитаризму.

Є й інший вектор міркувань Порошенка - щодо опозиції. Те, що основу своєї кар'єрної перспективи він обрав владу, свідчить - ситуація в опозиції погана й неоптимістична. Порошенко приймає рішення, проаналізувавши ризики, бонуси, дивіденди чи провали. Як людина з бізнесу, він схильний до еволюційного, а не до революційного шляху розвитку. Якщо вибрав владу - розуміє, що сьогодні оптимістичну кар'єрну стратегію з майданчика опозиції вибудувати не зможе. Тобто, Порошенко не вірить у прихід опозиції до влади: що вона може перемогти 2012-го, змінити Конституцію, призначити уряд із ним на перших позиціях. Також він не вірить, що й після 2015 року щось кардинально зміниться. Якщо й буде інший президент - еліта зробить усе, щоб перехват влади був не з боку опозиції, а всередині нинішньої владної команди. Щоб з'явився свій Медведєв - той же Порошенко, Хорошковський, - які змогли б зберегти режим.

Якщо й буде інший президент - все одно еліта зробить усе, щоб перехват влади був не з боку опозиції, а всередині нинішньої владної команди. Щоб з'явився свій Медведєв

Далі: Петро Олексійович приймав це рішення і з економічних міркувань. У нього великі активи, і цю імперію треба зберегти. І тут також прочитується вирок опозиції: вона не може захистити його бізнес. Опозиція така слабка, що люди, дуже важливі для неї з медійної та кадрової точок зору, не пов'язують із нею свого політичного майбутнього.

Рішення Порошенка є індикатором ще однієї ситуації - взаємин народу і влади. Очевидно, він розуміє: на сьогодні ймовірність масових маніфестацій, що спричинили б революцію, невисока.

Отже, Порошенко вчинив політично мудро?

- Його вважають успішним бізнесменом. Але успішним політиком він ще не був. 2004-го він багато зробив, щоб Ющенко прийшов до влади. Але за півроку ця команда Порошенка позбулася.

Досі в політиці він отримував лише срібні медалі. Добре маневрував: СДПУ(о), потім Партія регіонів, тоді - "Солідарність", "Наша Україна" і, зрештою, умовний політичний фріланс. Звісно, він хоче золоту політичну медаль. Мудро Порошенко вчинив чи ні, говорити зарано. Але він точно зробив виважений крок.

Як із його приходом зміниться економічна політика уряду? Чи зможе він впливати на Азарова у прийнятті рішень?

- Навіть видатна людина не може замінити собою політикум. Економічна політика - це не рішення Азарова, Порошенка чи Хорошковського. Її ключовою складовою є інституції. Наприклад, які в країні суди: чи може бізнесмен захищати в них право власності? Це ситуація із силовими структурами - я свідомо не називаю їх правоохоронними. Якщо вони працюють на економічну й політичну монополію - ніякої економічної політики тут не буде. Тут буде економічне маневрування. І Порошенко може лише покращити можливості для нього.

Він ризикує: інвестує своє ім'я в дуже невизначену ситуацію. Його імені та зусиль може не вистачити, щоб суттєво покращити стан справ. Цю владу може врятувати лише істотне зрушення економічної, соціальної та політичної атмосфери на краще. А сьогодні характеристика цієї атмосфери - задуха.

Це означає, що у владі є відчутний кадровий голод на привабливі обличчя та на авторів технологічних схем?

- Дуже великий дефіцит на ідеї, кадри й рішення. По-перше, ця влада не вміє управляти. Попередня теж не надто добре з цим впоралася, але вона все-таки працювала в умовах демократії, конкуренції, корумпованих судів та обструкції з боку опозиції. А ця влада відкинула всю процедуру та всі закони, яких слід дотримуватися. Політичної опозиції нема, на парламент взагалі не дивляться. Однак за таких значно комфортніших політичних умов навряд чи вони управляють краще. Тому що гарантією правильного управління країною якраз і є політична конкуренція. Це - боротьба ідей, і виграє той, хто дає кращу.

Він ризикує: інвестує своє ім'я в дуже невизначену ситуацію. Його імені та зусиль може не вистачити, щоб істотно покращити стан справ

Щодо кадрового голоду, то зараз жодна політична партія не могла б керувати країною. Теперішні партії - це кліки, що полегшують доступ до влади чи є гарно оформленим родовим деревом. Але з родичами та друзями можна ходити порибалити, а не нормально управляти державою. Ось і глухий кут.

Та головна проблема, все-таки, в рішеннях. Уже не потрібно багато міркувати про те, що треба робити. Ми ж добре знаємо - судова влада має бути незалежною, щоб парламент був незалежний. В економіці потрібна ставка на підприємництво, на приватну ініціативу. Ми що, не знаємо, що в земельній реформі головне - створити масовий середній клас із фермерів, а не аграрні монополії? Це добре відомо, але ж не робиться! Ця влада не може йти проти себе, бо це влада пострадянської економічної й політичної монополії з великим елементом криміналу.

Сьогодні в нас немає вектора розвитку - ніякого. Відтак і політика невизначена, розмита - як змазана панорама. А якщо так - то тут можна поставити Порошенка, тут Колобова, тут Калініна, а тут іще якогось Табачника. І тоді Кабмін виглядає як команда, в якій кожен грає за себе. Як мадридський "Реал" у часи "команди зірок". Командної гри немає, просто кожен має своє навантаження. Навантаження Порошенка - підписати договір щодо зони вільної торгівлі, домовитися з МВФ і трішки полегшити життя бізнесу.

Може бути так, що на Порошенка звалять провали в економічній політиці, як на Тігіпка провали у соціальній сфері?

- Пенсійна та медична реформи напряму торкаються людей. А Порошенко більше працюватиме з бізнес-товариством. Такого соціального резонансу не буде.

Але він ризикує втратити в очах виборців?

- Ми не знаємо електорального рейтингу Порошенка. Втрату Тігіпка з 13 до 5 - 6 відсотків можна чітко відчути. А тут - невідомо.

Але завдання Порошенка - отримати не стільки довіру виборців, як довіру бізнес-кіл. Якщо він зробить так, що економічне середовище в Україні відчутно поліпшиться - у ньому побачать менеджера державного рівня, майбутнього прем'єра. І почнуть у нього інвестувати. Далі нагнати електоральний рейтинг - уже справа техніки, а точніше, політичних і електоральних технологій.

Що міг Янукович пообіцяти Порошенку?

- Порошенко не такий простий, щоб вірити в обіцянки президента. Глава держави є заручником політичних ситуацій та міждержавних відносин. Тому Порошенко думає не про те, що обіцяє Янукович, а як використати вікно можливостей, щоб накреслити собі новий політико-біографічний вектор.

Як цей крок Порошенка вплине на стан опозиції?

- Якби він приєднався до опозиції, це її не посилило б. Вона має бути сильною незалежно від того, хто до неї входить чи залишає її.

Інша справа, що чимало провладних і опозиційних персонажів - із попередньої епохи. А сьогодні є запит на інший стиль, на іншу атмосферу в суспільстві. У Росії, приміром, борються проти міліцейських мигалок. В Україні піднялася хвиля проти мажорів. Рано чи пізно цю боротьбу хтось очолить.

Як Порошенку варто діяти, щоб допомогти країні зробити крок уперед?

- Зрозуміло, він іде у владу з добрими намірами. Людина такого типу керується змішаними почуттями - і державними, і особистими. Але є важливіші речі. Сьогодні Україна ділиться не за принципом: влада - опозиція. Основний поділ: нове суспільство і стара влада. У країні є партія чесних людей і партія негідників. Чесних більше в суспільстві, аніж у владі чи опозиції. Є партія професіоналів, і партія неспроможних керувати. Загалом сьогодні Україна розколота не на Схід і Захід. Маємо, скоріше, розкол між традиціоналістами й модерністами, між пострадянським минулим і проєвропейським майбутнім. Цей розкол ставатиме все відчутніший.

Проєвропейськість не означає, що завтра треба вступати в ЄС. Це європейські принципи побудови влади і суспільства. Можливо, із часом змагання буде за те, де стане більше проєвропейських людей - в опозиції чи у владі. Якщо опозиція більше уособлюватиме сучасний світ, вона виграє. Якщо ж людей із новим мисленням примагнічуватиме влада, то переможе вона.

Хто до цієї боротьби більше готовий і як ми можемо стежити за нею?

- Із власної волі чи мимовільно, ми все-таки рухаємося в бік європейських ринків. Так робили країни Східної й Центральної Європи, коли Радянський Союз відмовив їм у дешевих нафті й газу. Щоб вийти на європейські ринки, треба посилити конкурентоспроможність продукції - запровадити нові технології, зробити прозорішими підприємництво й економіку. Партія регіонів і Віктор Янукович вимушені рухатися в цьому напрямку. Це така собі неохоча євроінтеграція. Ще рік тому Янукович не знав, чи вступати до Митного союзу. Нині він розуміє, що це - станція, яку проїхали.

Україну сьогодні характеризує повзуча європеїзація. Втягнути туди і схід, і захід країни, відтягнути їх від російського магніту одним ривком - створенням національно-культурного проекту, як за Ющенка - неможливо. Ми можемо рухатися в Європу тільки "траєкторією краба", повзком, з обманними рухами в напрямку Росії, щоб не було прямого супротиву з її боку.

У політиці важливо прийти в потрібний час у потрібне місце, яке можна використати на благо держави, суспільства і себе

Звичайно, Янукович волів би й далі жити в закритій країні з "Межигір'ям", понтами, кортежами, охоронцями. Але підсвідомо він розуміє, що треба рухатися в Європу.

Призначення Порошенка - ілюстрація цього розуміння?

- Певним чином - так. Щоб не довести ситуацію до Бастилії, треба не нахабніти й не говорити словами Марії-Антуанети: "Нема хліба - хай їдять тістечка".

Останні 10 років національно-демократичного підйому не минули даремно. Янукович і його команда - не націонал-демократи, але суспільство - інше, як і геополітична ситуація. Навіть Росія стала іншою. Ці роки дали змогу позбутися залежності від неї і довести ситуацію до того, що Росія вже не диктує нам умов. У них тепер свої проблеми, починається новий цикл революційного підйому, і їм буде не до України. А нам треба пережити цей перехідний період. Якщо влада зрозуміє, що потрібно щось робити, то далі рухатиме Україну швидше. Або це зроблять нові політичні сили. Але я поки що їх не бачу. Якщо Тимошенко вийде з тюрми, то сумніваюся, що вона зможе очолити новий демократичний підйом.

Історична місія нинішньої влади полягає не тільки в балансуванні і стримуванні ситуації, нагулюванні історичних м'язів країни. Але і, знищуючи опозицію імені Юлії Тимошенко, стимулювати створення нової. Суспільство має провести санацію і селекцію опозиції. Там багато випадкових людей. Хтось когось має знищити, щоб відкрилися нові шлюзи. Треба трохи почекати. Ще кілька років - і з'являться нові лідери, нові політики. Уже бачимо Віталія Кличка, молодих радикальних громадських діячів, що створюють нові рухи. Це той казан, у якому вариться бульйон майбутньої опозиції. Це - завдання влади, яке вона не розуміє, але виконує.

Чи міг Порошенко дотягнути до виборів, не даючи згоди на посаду міністра економіки? Яке буде його завдання на парламентських виборах?

- Ситуація в економіці складна. Країна обтяжена боргами. Це треба розрулити влітку, а не восени. У політиці важливо прийти в потрібний час у потрібне місце, яке можна використати на благо держави, суспільства і себе. Ставати міністром восени для Порошенка було б пізно. До виборів буде його випробувальний термін. Зрозуміло, що він  балотуватиметься у своєму окрузі. Для нього Міністерство економіки - це проміжна і транзитна ланка. У Вінницькій області балотуватимуться і його соратники, які підтримуватимуть владу. У нього є шанс гарантувати їм проходження до парламенту. Порошенко потрібен владі для контролю над областю.

Після виборів постане альтернатива: іти до Верховної Ради чи залишитися в уряді. Він претендуватиме на підвищення. Може стати віце-прем'єром або першим віце-прем'єром.

×