"Поцілунок – це точка біфуркації. Момент, після якого вже не може бути, як раніше", - Марія Бурмака, 46 років, співачка | Мобільна версія

Слово – це зброя. Летальна.

У Харкові про нашу сім'ю казали: "Такие приличные, а говорят по-украински".

Ображають слова: "Нехай кожен розмовляє так, як йому легше". Мені могли дорікнути: мовляв, українська – це мова села й базару. Тому встановила собі високу планку – виглядати доглянуто, одягатися стильно, пильнувати за кожним словом. Навіть есемески пишу з комами, двокрапками й тире.

Обурення просто накриває, коли кажуть "гроші неважливі". Маючи їх достатньо, можеш продовжити життя дорогої людини, побачити світ, робити друзям подарунки. Та й плакати в лімузині краще, ніж на тролейбусній зупинці.

Добре народитися у молодих батьків. Вони не стомлені життям, граються зі своєю дитиною. Мені пощастило з'явитися на світ у студентській сім'ї. У 3 роки батько навчив мене читати, у 4 – співати. Пам'ятаю, як разом складали казки: я мала придумати перше речення, він – друге, далі знову була моя черга. Вимагав, щоб будувала довгі фрази українською, вживала правильні закінчення. На все життя закарбувалася фраза "Слонові спало на думку стрибнути до багаття". Це початок нашої спільної казки. А наше улюблене оповіданнячко було про верблюденятко Паго-Пого.

Марія БУРМАКА, 46 років, співачка. Народилася 16 червня 1970-го в Харкові в сім’ї викладачів університету. Батько Віктор Павлович – професор історії, харків’янин. Мати Людмила Григорівна – із Прилук на Чернігівщині, викладала фізику та біологію. ”Її рід бере початок від гетьмана Петра Дорошенка”. Закінчила музичну школу по класу гітари. ”Батько почав учити співати з 4 років – і одразу класику. У школі на уроці співів виконала другу партитуру Баха”. 1987-го вступила на філологічний факультет Харківського університету. Брала участь у студентському голодуванні 1990 року на колишній площі Жовтневої революції у Києві – зараз майдан Незалежності. 1989-го перемогла на фестивалі ”Оберіг” у Луцьку. Того ж року на ”Червоній руті” отримала другу премію в жанрі авторської пісні. 1991-го записала на канадській фірмі ”Євшан” свій перший – і перший в Україні – компакт-диск ”Марія”. Протягом 1990-х працювала телеведучою на каналі ”СТБ” та ”УТ-1”. Випустила 12 компакт-дисків власної музики. У квітні 2004-го захистила кандидатську ”Технологія створення ток-шоу в українському телебаченні 1993–2003 роки”. Народна артистка України. Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня. Улюблений колір – зелений, пора року – весна, особливо квітень, їжа – гриби, креветки, сир. Спосіб відпочинку – спокій, тиша, самота. Має 21-річну доньку Ярину. Розлучена

Упродовж життя батько радив, що мені обов'язково треба прочитати й подивитися. Навіть в останні свої дні. Ще маю завдання від нього – звернути увагу, як тонко передав психологічні портрети Стефан Цвейг (австрійський письменник, автор численних белетризованих біографій. – Країна).

"Рани – це місце, крізь яке у нас потрапляє світло". Так сказав Румі – перський поет і філософ. Може, так і стають просвітленими.

Батько прекрасно грав на скрипці. Мама також закінчила музичну школу, але я жодного разу не бачила, як вона до рук брала інструмент. І познайомилися батьки завдяки скрипці – на репетиції студентського симфонічного оркестру.

Вірю в силу молитви. Переживала моменти, коли єдине сподівання – Божа допомога.

Пафос і зверхність – це від невпевненості в собі. До самоіронії здатні лише сильні. "Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі", – писав Володимир Мономах у "Повчанні дітям". Створив його у маминих Прилуках.

Особливо вразливими стаємо, коли не на вершині. Тоді ображає те, на що в іншій ситуації не звернули б уваги.

Якщо моя пісня лунає по радіо, то це – титанічна праця і мої фінансові інвестиції. Постійно чую про себе – не формат або: "О, Бурмака, не люблю ее. Опять будет про революцию".

Сказати "я люблю тебе" – це означає сказати "ти ніколи не помреш".

Якщо жінка якийсь час сама, то це означає лише, що вона не хоче бути разом із будь-ким. Не хоче йти на компроміси. Вона – сильна навіть у найважчі моменти.

Поцілунок – це точка біфуркації. Момент, після якого вже не може бути, як раніше.

Важливо встигнути сказати про свої почуття. Так, при цьому можеш бути смішним чи дивакуватим. Твої слова можуть бути ніяк не сприйнятими. Але для тебе важливо – сказати про почуття.

Якщо людина приймає якесь рішення, то воно – єдине правильне для неї. Навіть, якщо це помилка. Значить, треба було помилитися, аби щось зрозуміти.

Цінуйте тих, хто віддає вам свої почуття і час. Ці речі – безцінні. Їх не можна ані повернути, ані вмикнути як лампочку, ані купити. Навіть, якщо не можете віддати те саме навзаєм.

Найбільше непокоїть, у якому просторі моральних цінностей житиме моя дитина.

Бог знає, хто нам потрібен, а хто – ні. І забирає цих людей із нашого життя. Справді необхідні люди дивним чином залишаються поруч – хоч усе проти цього.

У Біблії слово "радуйся" зустрічається 365 разів – як нагадування радіти й дякувати кожному дню.

Робота має приносити задоволення. Інакше – це каторга.

У дитячому садочку дала собі слово, що матиму найгарніший одяг і буду знаменитою. Бо на новорічні ранки мене не обирали Снігуркою. Не могла зрозуміти – чому. І якось почула розмову дорослих, які розподіляли ролі на свято. Коли дійшла черга до мене, хтось запропонував: "Може, їй дати Снігурку", а вихователька: "Та в неї не буде пристойного плаття". Підійшла до мене й задерла кофтину. Всі побачили, що я у спідничці, перешитій із шортів.

Перші гроші заробила в 10-му класі. Пошила три пари брюк і хлопці продали їх на базарі. Дуже пишаюся дипломом швачки-мотористки другого розряду. Ніколи не мала проблем з одягом, будь-що можу придумати й пошити.

Смак життя – в його багатогранності. Навіть моменти найважчих втрат треба прийняти. Так має бути.

Дітям обов'язково треба давати музичну освіту. Методом задобрювання, примушування, погроз – але спонукати до цього.

Довго була демократичною мамою. Дочку сприймала як друга. Потім зрозуміла – це не завжди добре. Іноді треба сказати "ні" без пояснень і обговорень. У житті є моменти, від яких батьки мають застерегти.

Одна подруга викреслила мене зі свого життя. Просто зникла. Розчинилася без пояснень. До цього року не вірила, що так буває.

Успіх – це коли в чомусь перемагаєш себе і піднімаєшся на сходинку вище.

Є друзі, з якими ніби повертаюся у харківське дитинство. Ми з дитсадка були нерозлийвода з Кирилом Пархоменком і його братом Дмитром. Щоразу згадували й реготали, як Митя малим верещав: "Я хочу таке платтячко, як у Манічки!" Обидва стали хірургами – пластичним і судинним. Митя пішов в АТО, врятував сотні життів. Герой. Двічі виходив з Іловайського котла. Не можу збагнути, звідки в нього, харківського хлопчика із заможної родини, взялося це: заявити російському телеканалу, що залишається патріотом України, знаючи – за це потім поламають ребра й пальці.

Коли розраховуєш на підтримку близької людини, а цього не відбувається – ціпенієш, емоції вимикаються. Серце – ніби обколоте новокаїном.

Слабких не люблять. Люблять сильних і усміхнених.

Хто придумав оце безглузде слово "тримайся"? Це як людина зависає над прірвою на одній руці, а їй кажуть: "Ти держись там, тримайся". Краще мовчки підійти й обняти.

Якщо є висока мета, то буде й можливість досягнути її.

У світі все збалансовано. Жінка має бути рівноправна з чоловіком. Але якщо їй дане щастя материнства, то не варто змагатися за інші позиції. Десь мусиш поступитися.

Про все на світі можна сказати мовою музики, бо це говорять твоя душа і кров.

Я не "перегодувала" собою слухачів.

Ставишся до людини з теплотою, а вона раптом – як дасть по голові. Але весь час тримати дистанцію неможливо.

Якщо людина в чомусь талановита – це і є її найбільшою силою.

Для мене роман Сервантеса "Дон Кіхот" завжди був побутовим поясненням трьох основних законів діалектики – закону єдності й боротьби протилежностей, закону заперечення заперечення і закону переходу кількості в якість.

Стосунки між чоловіком і жінкою тривають три роки. Далі мають перейти в іншу якість. Якщо цього не стається – вони вмирають. І так – кожні три роки.

Улюблений вірш – "Не додому вночі ідучи" Шевченка. Не зразу його зрозуміла. Важко було відійти від трафаретного сприйняття й відчути, що хотіла сказати ця людина такими простими і зрозумілими словами.

Не треба нічого імітувати – любов, стосунки, істерику. Життя прекрасне без імітацій.

Є пари, де він і вона ідеально пасують одне одному. Ну просто пазли. Таких дуже мало, але є.

У певному віці треба вибирати між ідеальною фігурою й ідеальною собою. У мене є і завжди будуть щоки. Не хочу сильно й раптово худнути, бо вони обвиснуть.

Якщо людина має прожити 63 роки і чотири дні, то всі обставини складуться так, що вона проживе саме стільки. Це значить, хтось не зможе емігрувати, хтось отримає саме таку професію, в когось знайдеться саме така сума грошей на ліки, хтось захоче допомогти – бо ця людина має прожити 63 роки і чотири дні. На все є воля Бога.

Зрозуміла – жити треба одним днем. І за все дякувати. Любити сильно, не боячись, що буде потім.

Нема поразок і невдач. Хто знає, для кого чи для чого ти прийшов у цей світ? Є тільки дорога.