Підсумок змагань може перетворитися на "лотерею"
У Міжнародного Олімпійського комітету був вибір. На проведення зимових Ігор 2018 року, крім Кореї, претендували Німеччина й Франція. Це дві країни, чиї глядачі забезпечують понад половину телевізійної аудиторії головних зимових видів спорту і де всі без винятку олімпійські старти збирали б повні трибуни заможних глядачів з Європи. Однак бюрократи з МОКу обрали Корею. Коли ж додати, що наступна зимова Олімпіада відбудеться в Китаї, а в Західній Європі вона востаннє пройшла 2006 року, стає очевидним головний конфлікт.
"Колискою" сучасного зимового спорту були північно-європейські та альпійські країни. Там і тепер найрозвинутіша інфраструктура, змагання збирають десятки тисяч глядачів на трибунах і мільйони – біля телеекранів. Найпопулярніші зимові змагання – гірські лижі, стрибки з трампліна й біатлон – стали в останні десятиліття у цих країнах захопливим видовищем і процвітаючим бізнесом. Лише раз на рік уся ця махина піднімається в повітря і летить на змагання чи то до Північної Америки – США та Канади, чи то до Азії – Японії, Кореї, Китаю, Росії. Туди, де не шкодують грошей на прийом спортсменів, але зробити змагання по-справжньому популярними не спромоглися.
Досі згадую сумні очі японця Акіто Ватабе, нинішнього лідера Кубка світу в лижному двоборстві, кілька років тому на прес-конференції після змагань у німецькому Шонаху. У відповідь на привітання з призовим місцем він зауважив: якби ж то про це знали в Японії. Приблизно так само це виглядає у Кореї й Китаї. У Сполучених Штатах і Канаді – популярні лише хокеїсти, які й підклали одну з двох "бомб" під Олімпіаду в Кореї. У північноамериканській Національній хокейній лізі, де виступають понад 500 найсильніших гравців світу, вирішили цього разу не припиняти змагань на час Ігор. Тож за олімпійські хокейні нагороди боротимуться лише ті, кого не взяли до НХЛ.
Чому так? Хіба канадці чи американці не хочуть стати олімпійськими чемпіонами у своєму улюбленому хокеї? Хочуть. Але вони ще й рахують гроші. Всі попередні Ігри, на які їздили хокеїсти НХЛ і заради яких припиняли свій чемпіонат, завдали цій лізі значних фінансових збитків. Їх не компенсувати престижем олімпійських медалей. Тому цього разу в НХЛ обрали гроші. І навряд чи їх можна засуджувати. Хоча без хокею найвищого рівня нинішнім Іграм можна не розраховувати на північноамериканську аудиторію.
Другу "бомбу" під нинішню Олімпіаду підклали ті ж американці, які довели наявність у Росії державної допінгової системи. Бюрократи з МОКу пручалися до останнього, але таки були вимушені спочатку відібрати олімпійські медалі в купи росіян, а згодом не допустити РФ до зимових Ігор 2018 року. Той факт, що цей "недопуск" є дивним, бо частина російських спортсменів виступатиме в Кореї під нейтральним прапором, ще більше вдарив по престижу Ігор. А як пояснити те, що відсторонені від зимової Олімпіади росіяни беруть участь у решті міжнародних змагань?
Олімпійський рух уже був одного разу під загрозою знищення під час протистояння СРСР і США у 1980-ті. Щоб повернути Олімпіадам колишній престиж, бюрократам із МОКу довелося тоді визнати очевидне і допустити до Ігор усіх найсильніших, а не лише так званих аматорів. Виходить, що нове покоління олімпійських бюрократів цей урок забуло. Інакше чому вони вже два десятки років заганяють зимові Олімпійські ігри чимдалі від традиційних центрів світового зимового спорту? Чому вносять до програми змагань чудернацькі кьорлінг і хафпайп – на шкоду традиційно популярним видам? Чому тягнуть на Ігри представників екваторіальних країн, де за визначенням не може бути зимового спорту, і віддають їм місця справжніх майстрів, обмежуючи "олімпійські квоти"? Можна, звісно, пишатися, що на нинішніх зимових Іграх виступлять спортсмени 93 країн, включаючи Бермуди. Але ця показуха не має жодного стосунку до спортивного бізнесу.
Поки що олімпійські бюрократи можуть бути спокійні – список країн, що готові викинути заради проведення зимових Олімпіад шалені гроші, не чекаючи прибутку, ще не закінчився. Чому б не провести зимові Ігри 2026 року де-небудь у Катарі, Бахрейні чи Об'єднаних Арабських Еміратах? У тамтешніх шейхів та емірів вистачить коштів, аби обладнати лижні траси посеред пустелі. Та чи поїдуть туди найсильніші спортсмени? Чи не урветься у керівників міжнародних федерацій терпець, за прикладом хокейної НХЛ? А може, здоровий глузд таки візьме гору? І ми доживемо до того часу, коли зимові Олімпійські ігри знову пройдуть в Альпах або у Скандинавії. Там до цього все давно готове.
Мої спортивні очікування від Ігор у Пхьончані зводяться до того, щоб підсумок змагань не перетворився на "лотерею". Досить несподіваного пориву вітру в біатлоні чи стрибках із трампліна, падіння на слизькій незнайомій трасі у змаганнях лижників чи гірськолижників, аби лідери світового спорту, які заслужили це звання низкою блискучих перемог, залишилися без медалей. Чи буде це для них трагедією та крахом кар'єри? Навряд. У сучасному спорті є чимало видатних атлетів, які ніколи не були олімпійськими чемпіонами. Приміром, серед футбольних зірок олімпійське "золото" є лише в аргентинця Мессі. Але він не дуже пишається цим титулом.
А як же ми – українці? Президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка перед виїздом наших спортсменів до Кореї сказав, що Україна ніколи не була й не буде країною зимових видів спорту. Головне – щоб йому і його колегам з української офіційної делегації вистачило номерів у п'ятизіркових готелях Пхьончану. Поруч із такими ж амбітними в зимовому спорті представниками Нігерії, Мадагаскару та Східного Тимору
8 
35413
Коментарі