"Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує незалежність України та створення самостійної держави". 24 серпня 1991 року Акт проголошення незалежності підтримали 346 депутатів. А на референдумі 1 грудня – 90 відсотків українців.
30 років тому відроджено незалежність держави, яка веде історію з часів Київської Русі, Гетьманщини та Української Народної Республіки. Написано нову Конституцію, створено незалежні органи влади. Україна відмовилася від ядерного статусу в обмін на гарантії непорушності кордонів та недоторканності територій, підписані в Будапешті за участі Сполучених Штатів Америки, Великої Британії та Російської Федерації.
У новітній історії українці відстоювали право на демократичний перехід влади під час помаранчевої революції. За євроатлантичний вектор розвитку боролися на Майдані у 2013–2014 роках. Кров розстріляних під час Революції гідності героїв Небесної сотні зцементувала громадянське суспільство. Завдячуючи захисникам України, добровольцям, волонтерам і згуртуванню нації вдалося зупинити російського агресора.
У четверту декаду незалежності країна входить у стані війни. Тимчасово окуповані Крим та частини Донецької й Луганської областей. Але відновлюються боєздатні Збройні сили. Запущено низку реформ. Триває декомунізація. Голодомор визнаний геноцидом радянської влади проти українського народу. Державну мову захищає закон. Здобули безвіз і томос.
Про завдання й виклики, що стоятимуть перед Україною в найближчі 10 років, та готовність політичних еліт і громадянського суспільства до їх вирішення говоримо з експертами
Українці подорослішали як політична нація. Події 2014-го відкрили очі на Росію з її намірами відновити імперію. Це змінило багатьох. Але не всіх. На тлі 300 років поневолення 30 років замало, щоб пройти весь шлях. ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ КВОЛІ, НЕДОСТАТНЬО АКТИВНО ОБСТОЮВАЛИ УКРАЇНСЬКУ ОКРЕМІШНІСТЬ, загравали з РФ. Сентимент до Росії досі є у певної частини співгромадян. Це гуманітарний провал. Насамперед освіти.
Із таким сусідом Україна має два сценарії – або ми переможемо, або нас. Треба опиратися, підсилювати армію й культуру. Гуманітарний сектор має поширювати українські цінності. І викорінити корупцію.
Маємо бути українцями й вичавлювати із себе радянську людину.
Валентин ВАСЯНОВИЧ, 50 років, режисер, сценарист і продюсер
Маємо пройти свій шлях. Як євреї, яких пророк Мойсей водив пустелею 40 років. Назад вертати не вийде. Війна з Росією допомогла українській нації очиститись від "вати" й відвертих внутрішніх ворогів.
Баластом вважаю татарофобію, до якої зводилася половина українського історичного наративу. КРИМСЬКЕ ХАНСТВО – ЯСКРАВА СТОРІНКА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, ОДИН З ЇЇ ДІАМАНТІВ. Росії не вдалося присвоїти її, та Москва не припиняє боротьби. Військові й дипломатичні перемоги Криму над Московією і Річчю Посполитою зависли в повітрі. Українці ніяк не наважаться прийняти їх у спадок.
За 10 років маємо посилити військо, інформаційну діяльність у світі та пропаганду, роботу дипломатів і спецслужб. Перейти від захисту й реактивності до штурму й тиску. Перебирати ініціативу, пригнічувати сили противника всіма доступними засобами. Кажуть, стратегія є в хижака, а для травоїдних – тактика. Треба ставати всеїдними, універсальними.
Алі ТАТАР-ЗАДЕ, блогер із Криму
За 10 років виросте молодь, яка житиме в українському дискурсі. Україна буде цілісна. Повернемо окуповані Росією території. Матимемо багато проблем із ними й лише почнемо вирішувати їх. Це викличе багато конфліктів усередині суспільства. Але нам треба буде шукати те, що об'єднує.
Матимемо інший простір культури. Українська музика і театр будуть більше присутні в міжнародному контексті. Матимемо змінену систему освіти. ПАНДЕМІЯ ПОКАЗАЛА, ЩО ПРАЦЮВАТИ З ДОМУ – ЦЕ НЕПОГАНА РОБОЧА КУЛЬТУРА. Так само й учитися.
Українці більше усвідомлюватимуть себе європейською країною. Рівень толерантності, рівності й інклюзії стане вищий. Маємо вже два університети, інклюзивні для людей з інвалідністю. Почали більше толерувати права обох батьків. Тепер чоловік може піти в декрет.
Культура мирного протесту – те, чим можемо пишатися. Мітинг може перетікати в революцію, коли хтось хоче забрати те, що ми захищали 30 років.
Євген БОНДАРЕНКО, 26 років, колишній керівник Всеукраїнського молодіжного центру
Усе, що маємо поганого сьогодні, ñ наслідок вчинків кожного з нас. У тому числі тих, хто 1994го поклав болт на виборах. Досі нація хворіє на інфантилізм, боїмося взяти на себе відповідальність. Настав час подорослішати.
Наші здобутки за 30 років ñ достатня кількість прогресивних людей, які готові рухати країну. На них треба ставити, їм довіряти.
ОЛІГАРХАТ МАЄ УКЛАСТИ ДОГОВІР ІЗ СУСПІЛЬСТВОМ І ПОЧАТИ ПРАЦЮВАТИ НА ЙОГО БЛАГО. Хоча би, щоб потішити самолюбство ñ долучитися до творення позитивної історії. Тоді розбудова України якісно пришвидшиться.
Ірма ВІТОВСЬКА-ВАНЦА, 46 років, акторка
Мені подобається, коли вживають поняття "відновлення незалежності". Це прояв поваги до всіх, хто боровся за незалежність, і розуміння, що все розпочалося значно раніше. І коли говорять, що самостійність далася нам легко, то треба якраз зазирати частіше за цю 30-річну позначку. Тоді буде видніше, який неймовірно важкий, але правильний шлях ми пройшли.
Ми – в точці неповернення до підімперських часів. Наш напрямок – правильний, хоча рух часом важкий. У дорозі завжди непросто, всяке й усякі трапляються.
Україна змінилася на краще. Чи бачимо ми радянські руїни? Бачимо. Це вже мертве. Хоча такими спогадами іноді хтось хоче жити. Війна з Росією – наша свіжа страшна рана, але згуртованість здорових українських сил допоможе її подолати.
Кожен повинен старатися реалізувати себе в цій країні – така робота зробить кожного щасливим, а суспільство, країну – монолітнішими.
Я хочу побачити, як тут виникне телевізійний метеоканал, хочу, щоб мій бароковий аматорський хор Б.А.Х. здобув гранпрі на міжнародному фестивалі з українською бароковою піснею Дилецького. Хочу видати книжку, спілкуватися з дітьми та молоддю, об'їздити максимум пам'ятних місць в Україні й цікаво це описати. ХОЧУ МЕНШЕ ЛИЦЕМІРСТВА ВІД ВЛАДИ, БІЛЬШЕ РОЗУМІННЯ, ЯКІ БЕЗМЕЖНІ БЛАГА ДАЮТЬ Їй КРАЇНА ТА ЛЮДИ. Хочу, щоб українці не лише абстрактно любили, а діяльно розуміли, вивчали й цінували одну з найкращих країн світу.
Наталка ДІДЕНКО, 60 років, синоптикиня
Україна визначилася з напрямком руху, але досі не може зважитися на радикальні трансформації. Це проблема не лише політичних еліт, а й більшості громадян. Які важко приймають думку, що демократія спирається на низову ініціативу, підприємливість і соціальну відповідальність. Що її цінності –
ЦЕ УСВІДОМЛЕНА, ТРИВАЛА, НЕ ЗАВЖДИ ПРИЄМНА РОБОТА НАД СОБОЮ. Пошук легких шляхів і підтримка популізму свідчать, що українське суспільство – ще на початку шляху.
Війна з Росією триває весь час незалежності України, чиє вільне існування московські еліти небезпідставно вважають загрозою для авторитарної влади Кремля. Останні сім років війна ввійшла в гарячу фазу. І примусила багатьох визначитися зі своєю ідентичністю, що посилило згуртованість політичної нації. Водночас увиразнила драматичне співіснування кількох часто антагоністичних історичних і культурних наративів, відкрила поле для діалогу, примусила дослухатися та чути одне одного.
На розвиток України досі впливають травми тоталітаризму. Подвійне рабство – страху та залежності – відчутне в нашій поведінці. Радянський режим паралізував ініціативу, волю, відповідальність. Посилив патерналізм, який заважає будувати відкрите суспільство. Багатовіковий колоніальний статус України спричинив провінціалізм, нетерпимість. Ліками від цих двох хвороб є досвід свободи. Нові покоління почуваються вільнішими, позбуваються травматичних залежностей. За наступні 10 років суспільство просунеться на шляху розбудови демократії, адже з огляду на свою розмаїтість УКРАЇНА ПРИРЕЧЕНА БУТИ ДЕМОКРАТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ.
Іван КОЗЛЕНКО, 40 років, культуролог, артменеджер
Росія поставила нашу незалежність під сумнів – 2004-го та у 2013–2014 роках. Ми дали відсіч – позбулися значної частини агентів впливу Кремля у державних органах. Однак не змогли змінити систему. Радянські підходи, інститут олігархії залишилися і є загрозою незалежності.
Важливо не змінювати євроатлантичного курсу. Маємо зробити важливі реформи, які намагаємося рухати з кожним президентом, але жоден не довів їх до завершення. Тоді зможемо не озиратися на минуле і наздоганяти розвинений світ. Будувати майбутнє. Це найважливіший виклик.
В українців є спільне бачення євроатлантичного напрямку руху. Інтелектуальні еліти мають знання і принципи. Але цих людей не можемо інтегрувати у владу – система їх вичавлює.
Близько 70 відсотків телебачення, яке впливає на вибір населення, належить олігархам. Щоразу вони формують у суспільстві некоректну позицію
щодо гідних кандидатів. ДО ВЛАДИ ПРИХОДЯТЬ ЛЮДИ, НЕ ЗАЦІКАВЛЕНІ ЗМІНЮВАТИ СИСТЕМУ.
У серпні 2031 року ми будемо членами НАТО і Європейського Союзу. Я в це вірю. Росія і Білорусь дивитимуться на нас як на приклад, тягнутимуться. І ми нарешті виконаємо свою місію – СТАНЕМО ДОРОГОВКАЗОМ для пострадянських країн, центром тяжіння.
Агія ЗАГРЕБЕЛЬСЬКА, 38 років, державна уповноважена Антимонопольного комітету у 2015–2019 роках
Після Революції гідності спрацювали соціальні ліфти й нове покоління почало ухвалювати державні рішення. МОЛОДІ НЕСУТЬ ІНШУ КУЛЬТУРУ.
Ми різні, у кожного своє бачення. Та в нас є спільний вектор до свободи, демократії та європейських цінностей. І він переважає.
Ми ростемо, стаємо відповідальнішими. Цей рух поступовий. Менше дивимося піратських фільмів, прибираємо за своїми собаками на вулиці, сортуємо сміття. З таких дрібниць утворюється активне суспільство. Змінюємося на краще.
Артем БІДЕНКО, 40 років, голова правління Інституту інформаційної безпеки, державний секретар Міністерства культури та інформаційної політики України
Українці не поспішають брати відповідальність, навіть якщо знають, чого хочуть. Тому на 30-му році відновлення Незалежності йдеться не так про будівництво країни, як про намагання виховати й укріпити спільноту, котра має її розбудовувати. Кожна наша електоральна баталія, кожна вимога запровадити якийсь ценз на голосування свідчить хіба про це.
Російська агресія дала потужну хвилю українізації, культурний сплеск. Стала ґрунтом для нового національного міфу, для нової героїки. А багато для кого ще й відповіддю на одвічну російську пропаганду: "А що вам дала Незалежність?"
Навіть у людей мого віку ставлення до самих себе часто радянське, відстале. ЗАВЧЕНА БЕЗПОРАДНІСТЬ ЗМУШУЄ НЕ ЙТИ НА ВИБОРИ й НЕ ВНИКАТИ В ПОЛІТИКУ, бо там "усі однакові", а на виборах "все порішали". Це накладає відбиток на особисті практики. На те, як ми навчаємо дітей "поступитися дурному з дороги", "після бою кулаками не махати" та іншого психологічного спадку тоталітаризму. Починає здаватися, що йти нема куди, бо скрізь – дурні. І що ти вже програв. Завчена покора перед авторитетом, з якої випливає нездатність взяти відповідальність за життя і вчинки, – це найтравматичніший спадок совка, який нам іще довго буде відкашлюватися.
Остап УКРАЇНЕЦЬ, 27 років, письменник, перекладач
Світ рухають ті, хто любить свою країну й хоче її змінити. Українці – консолідована нація. Особливо під час кризи. Навіть ті, хто нічого не робить і не знає, проявляли себе як співчутливі, вмотивовані та людяні. Все розвивається у правильному напрямку.
За наступні 10 років нам треба вижити – залишитися країною, уберегти державу, визначитися з цінностями. Потрібно рухатися в європейському напрямку. І НАВЧИТИСЯ ЛЮБИТИ Й ПОВАЖАТИ СЕБЕ.
Анжеліка РУДНИЦЬКА, 51 рік, співачка, художниця, письменниця
3 
1
Коментарі