середа, 21 вересня 2011 11:42

"Нація в Росії ще не визріла, на відміну від України"

  Олександр АУЗАН. Народився 11 липня 1954 року в Норильську, Росія.  1972-го не потрапив до Московського державного університету імені Ломоносова, після чого дав собі слово, що не лише навчатиметься там, а й викладатиме. Доктор наук, завідує кафедрою прикладної інституційної економіки в МДУ.  Каже, що з радянських часів має відразу до черг.  Наприкінці 1980-х став одним із ініціаторів створення першої Спілки прав захисту споживачів СРСР. Видавав і редагував журнал ”Спрос”. Вів судові процеси проти десятків компаній, серед яких Samsung, Sony, ”Вимм-Билль-Данн”.  На початку 1990-х зайнявся створенням кредитних спілок.  2000-го увійшов до ради всесвітньої організації споживачів Consumers International. Того ж року очолив Інститут національного проекту ”Общественный договор” та став членом правління російської громадської ради з розвитку освіти.  Упродовж цього року спільно з іншими експертами ради розробляє концепцію модернізації країни.  Одружений. Любить котів і смачно поїсти
Олександр АУЗАН. Народився 11 липня 1954 року в Норильську, Росія. 1972-го не потрапив до Московського державного університету імені Ломоносова, після чого дав собі слово, що не лише навчатиметься там, а й викладатиме. Доктор наук, завідує кафедрою прикладної інституційної економіки в МДУ. Каже, що з радянських часів має відразу до черг. Наприкінці 1980-х став одним із ініціаторів створення першої Спілки прав захисту споживачів СРСР. Видавав і редагував журнал ”Спрос”. Вів судові процеси проти десятків компаній, серед яких Samsung, Sony, ”Вимм-Билль-Данн”. На початку 1990-х зайнявся створенням кредитних спілок. 2000-го увійшов до ради всесвітньої організації споживачів Consumers International. Того ж року очолив Інститут національного проекту ”Общественный договор” та став членом правління російської громадської ради з розвитку освіти. Упродовж цього року спільно з іншими експертами ради розробляє концепцію модернізації країни. Одружений. Любить котів і смачно поїсти

Як росіяни бачать себе у світі за 10 років?

– Вони над цим не замислюються. Відсоток людей, які планують своє життя на 5–10 років, низький – причому впродовж останнього десятиріччя він зменшувався. Основні плани росіян – на рік­два. Тому говорити про інтеграцію країни у світ можливо лише серед експертів. Вони усвідомлюють, що від традиційного суспільства Росія відходить 300 років. А до модерного ще не дійшла.

Такі розмови, безперечно, є. Хоча поглядом нації їх не назвеш. Нація в Росії ще не визріла, на відміну від України, де цей процес зайшов, як на мене, набагато далі. Ознака цього дуже проста: якщо ви можете назвати три­чотири цінності, що поділяють багато людей, – вважайте, ви наблизилися до формування нації. Для Росії це поки що неможливо.

У нас це загалом економічні цінності. На словах усі проти корупції.

– Це вже добре.

Які варіанти, на думку експертів, існують у Росії?

– Її не влаштовує статус постачальника сировини. Однак поки що ця тенденція лише посилюється: із кожної кризи Росія виходить дедалі більш сировинною країною. Але спроби переконати себе, що це добре й що ми – велика енергетична держава, вважаю, були марні. Бо якщо серйозно думати про розвиток у цьому напрямку, вимальовується анекдотична картина. Росія майбутнього – за теперішніх технологій – мусить мати приблизно такий вигляд: усе затоплене водою, стоять гідростанції. А на пагорбах – атомні станції, енергія яких іде на те, щоб відкачувати воду. Це була б економічно ефективна енергетична наддержава – але сумніваюся, що росіяни хотіли б у такій жити.

Ми вивчаємо, що може вийти й чого не може вийти за нинішнього рівня розвитку суспільства. Останній аспект особливо ­важливий. Бо, зверніть увагу, за останні 100 років підняти автомобільну промисловість Росії так і не вдалося. Але за той же час ми змогли побудувати космічні ­кораблі, гідротурбіни, розвинути авіацію. А от ­авто­пром – ні, з холодильниками теж біда. З масовими продуктами в Росії не склалося.

Чому?

– Структура цінностей у країні впливає на те, що вдається, а що ні в економіці. ­Наприклад, у Росії – високий рівень креативності, цінують самореалізацію. Але при цьому – нульова повага до стандарту чи закону. Росіянин зазвичай думає: "Нащо мені дотримуватися стандартів? Вони ж дурні. Я зроблю набагато краще!" От і виходить, що масове виробництво неефективне.

Недотримання стандартів визначає певні умови економічної трансформації ­Росії. ­Наприклад, космічна промисловість за такого стану може працювати, і вона існуватиме. А в авіації, на мою думку, було б доцільніше орієнтуватися не на випуск тисяч стандартних пасажирських літаків, а на малосерійний випуск унікальних – наприклад, великих транспортних лайнерів. У найближчі 10 років я бачу саме такий варіант. Потім цей напрям можна буде змінити, бо це ж усе не генетичні властивості нації, а результат певної системи освіти та дії культурних інститутів. Тому якщо цілеспрямовано проводити політику, що має прищепити повагу до закону й стандарту, суспільних договорів та прагнення до довгострокового планування – за 10 років можна досягти зрушення в цьому напрямку. І тоді стане можливим конкурентоспроможне виробництво масових продуктів.

Є й другий аспект розвитку ­пострадян­ської економіки. Він пов'язаний із тим, що, ­приміром, у Росії ще з радянських ­часів існує розрив між інтелектуально ­продуктивними секторами й масовою ­економікою. Від військово­промислового комплексу та науковці було і є чимало ідей, розробок, винаходів, патентів та відкриттів. Які переважно в країні не застосовують. Вони або в голові винахідника залишають країну та осідають де­небудь у Массачусетсі, в Каліфорнії, у Німеччині тощо. Або цю інтелектуальну сировину купують як первинні патенти, і вже на міжнародному рівні їх реєструє якась американська фірма й згодом отримує від цього непогану ренту.

Які є виходи з цієї ситуації?

– Їх два. Ми можемо побудувати свою економіку так, як це зробив Ізраїль. У нього теж багато креативних, освічених, орієнтованих на виробництво чогось нового людей у різних галузях. Але економіка не здатна прийняти ці ідеї, бо інноваційних секторів у ній небагато. Тому там працюють на міжнародну реєстрацію і захист патентів, і потім автори ідей та держава отримують добрі гроші за використання цих патентів десь у Бразилії або Китаї.

Можливий шлях для наших країн? Можли­вий. Та я не вважаю його раціональним, бо у цій сфері задіяні лише 2–3 відсотки населення. 15 років тому міністр економіки Індії на одному з міжнародних конгресів сказав: "2 відсотки населення нашої країни дають 50 відсотків її ВВП. І якщо ми втратимо 1 відсоток населення – у країні почнеться голод. Тому моє головне завдання – зберегти ці 2 відсотки, щоб вони нікуди не ділися". ­Фактично, ми потрапимо в таку ж ситуацію. Звісно, це не дуже добре.

Тому найкращий варіант – подолати розрив між рівнем ідей, нових розробок та розвитком масової промисловості. Це, скоріше, інституційна проблема. Адже для того, щоб запрацював великий бізнес, потрібні зрозумілі правила гри – яких, приміром, у Росії, нема. Чи можна організувати таке прозоре, чітке інституційне середовище? У принципі, можна. Але це не робиться за кілька років. Точніше, дієздатну судову систему можна створити за два­три роки. У 1990­х деякі її ланки працювали непогано. Але в 2000­х вони втратили ефективність.

Є також інституційні зміни, що потребуватимуть більше часу – це стосується ринків праці, соціального забезпечення. Не можна 50­річним оголосити, що з 55 років пенсії будуть зовсім інші. Так можна сказати 25­річним.

Чи не ризикує Росія за цей час повністю втратити конкурентоспроможність через успішніших сусідів? Ви казали, що за робочу силу в регіоні з Росією активно конкурує Іран. На півдні сусідом є Китай.

– Так, справді є проблема часу. Але вона не така критична, як спершу може видатися. Успіхи того ж Китаю, безперечно, ­вражають. Але чи може бути інакше, якщо ти найчис­лен­ніша країна світу? І коли ми поділимо ВВП Китаю на кількість його ­населення – бідна ж країна виходить. Сучас­ний Китай показує, як розвивався б Радянський Союз, якби у 1920­х перемогли не, умовно, "ліві більшовики", а "праві більшовики". Стан економіки був би значно кращий. Але в особистих доходах, у свободах, у можливості планувати своє життя – ­істотно нічого б не змінилося.

Економіст Андрій Ілларіонов п'ять років тому довів таке. Річний валовий внутрішній продукт, вищий за 20 тисяч доларів на людину, буває лише в демократичних країнах. Тобто, до певного рівня можливе підвищен­ня добробуту економічними методами. А далі необхідна наявність свободи. Для того щоб Китай розвивався й далі, йому необхідно змінювати суспільство – так само, як і Росії.

Ви сказали, що в росіян горизонт планування останні 10 років зменшувався. Чому?

– Є два інструменти, що впливають на довжину цього горизонту. Перша – цінності. А друга – інститути й правила, що справді працюють.

Є один випадок, коли в Росії починають планувати одразу на 18 років наперед. Це коли УЗД показує, що народиться хлопчик. Люди виходять із того, що такий інститут, як призовна армія з дідівщиною, незадовільними умовами для військово­службовця – є поганий, але стійкий. І навіть коли найгірші інститути вважають стійкими, люди починають планувати. Як вони будуть "відмазувати" цього хлопця від армії, або вивозити з країни, чи давати вищу освіту. І тут 18­річний горизонт з'являється досить швидко. Тобто, якби в Росії були ще якісь стійкі інститути – були б інші горизонти планування.

Якщо ж говорити про цінності загалом, ми досліджували це питання й виявили: у всіх модернізованих країн – як старих у Західній Європі та Північній Америці, так і нових у Південно­Східній Азії – є один істотний принцип. Це long­term orientation, тобто уявлення довгого горизонту. А також розуміння, що результат важливіший за процес.

Ідеться про еліти, чи й про звичайних людей також?

– Про звичайних людей. Проводили масштабні опитування, які показали, що більшість людей у тих суспільствах мислять саме так. Тому я сказав би: тут горизонт утворюється завдяки цінностям. А цінності прищеплюються школою, телебаченням, літературою – якщо читають, іграми – якщо грають, і свідомою культурною політикою. Якщо її впроваджують, виникає стійкіший горизонт.

Які зі сценаріїв розвитку економіки Росії можна застосувати до України?

– Я не досліджував це питання спеціально щодо України. Зрозуміло, що основа ­проблем у майже всіх пострадянських ­країнах подібна. Але, коли я на прохання урядів Казахстану й Азербайджану вивчав їхню ситуацію, зрозумів: ми набагато більше відрізняємося, ніж вважають. ­Маленький приклад: те, що я говорив про неуспішність великих виробництв у Росії, які не можуть бути масові, не дуже стосується Східної України. Тут значно вища за російську повага до стандартів – до того, що треба зробити щось саме так. Іще тут, мабуть, нижчий рівень індивідуалізму – бо Росія просто на піку індивідуалістичних ­настроїв. Українці більш сумісні одне з одним. Тому перспективи для великих промислових комплексів у вас значно кращі, ніж у Росії.

Зараз ви читаєте новину «"Нація в Росії ще не визріла, на відміну від України"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

16

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі