середа, 27 грудня 2017 11:39

На звільненому Донбасі нелюбові до України побільшає

Жителів окупованих територій виховують у дусі ненависті й несприйняття всього українського – мови, культури, одягу. Нації як такої. Українець – значить ворог

 

От-от Верховна Рада має ухвалити проект закону №7163. Називається він "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях". Президент Петро Порошенко подав його як невідкладний.

Закон має закласти нові правові "основи для відсічі ворожої агресії на Донбасі. А в перспективі – для відновлення територіальної цілісності України в межах кордону", визнаного міжнародним співтовариством. За цим документом, "окремі райони Донецької та Луганської областей" набудуть статусу тимчасово окупованої території України. Уточнюються цілі та засоби політики, спрямовані на забезпечення суверенітету держави над нею. Унормовуються заходи із захисту територіальної цілісності й національної безпеки, прав поневолених громадян.

Документ мав з'явитися три з половиною роки тому – на початку агресії московітів, і стати основою державної стратегії. Назвати війну війною. Дати українцям юридичне право на збройний захист. Визначити статус, права й обов'язки громадян, які опинилися по обидва боки фронту. Проте – краще пізно, ніж ніколи.

Цей документ ще називають законом про реінтеграцію окупованого Донбасу. Але наскільки паперове бажання, хай і наповнене законодавчою силою, здатне відновити громадянський мир і злагоду?

Можна реінтегрувати територію. Повернути вкрадене окупантами. Відбудувати спалене та зруйноване. Поставити на відновленому кордоні стовпчики з тризубом. Але як бути з людьми, які кілька років жили під чужинцем, в умовах цілодобового зомбування? Які повернуться – ми їх повернемо – з недовірою в головах або й з нелюбов'ю до України та всього українського?

Чи можлива реінтеграція жителів окупованого Донбасу? Наскільки? За яких умов?

Позаторік вийшла книжка Олександра Єременка "Размышления о луганской Вандее". Автор – луганець, професор кафедри філософії та естетики Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, прихильник тамтешнього Євромайдану.

Це була перша спроба пуб­лічно розібратися в подіях, що передували окупації Луганська. Цінність дослідження подвоювало те, що його здійснила людина, яка знала ситуацію зсередини. Жила в надрах донбаської свідомості. А потім стала свідком, за висловом автора, "колективної шизофренії луганчан і донеччан", яку він поіменував Вандеєю – за аналогією з контрреволюційним виступом низових мас часів Великої французької революції.

Ще не маючи уявлення про масштаби і руйнівну силу пропаганди московітів, філософ попереджав про ймовірність того, що "війна на Донбасі цілком може сформувати нову соціально-етнічну спільність. І якщо така виникне, то буде не українська, навіть антиукраїнська".

Щодо можливої реінтеграції рідного міста в Україну Олександр Михайлович говорив так: "Майбутнє Луганська в імлі. Боюся, за найбільш імовірного варіанту він залишиться "пам'ятником одній історичній помилці". Найменш імовірна реінтеграція в Україну, якщо говорити не про формальну. Навіть якщо Україна ввійде в Луганськ, вона не змінить свідомості цих людей. Багато луганчан триматимуть "дулю в кишені". Інтеграція в Росію більше ймовірна. Але навіщо Луганськ РФ? Якщо ж це відбудеться, луганчани й донеччани стануть другосортними росіянами.

Проте, навіть погоджуючись із висновками луганського інтелектуала, Україна не має права махнути рукою на "пропащі землі". Серед держав не заведено розкидатися територіями. Та й живуть за проведеною московітами кривавою лінією фронту не лише тримачі "дулі в кишені". Там немало духовно й ідейно рідних українців. Тож курс на реінтеграцію жителів окупованого Донбасу – правильний, державницький. Але не варто розраховувати, що, повернувшись до неньки, стражденний регіон вдячно припаде до її грудей. Навпаки: на звільнених від московітів територіях нелюбові до України побільшає.

Кремлівські загарбники послідовно та цілеспрямовано перетворюють регіон на промислову пустелю. Вони не мають інших планів на Донбас. Традиційно депресивний він їм не потрібен.

Викинуті на вулицю люди змушені заробляти обслуговуванням війни. Йти в численні збройні банди. Чергувати на блокпостах. Займатися контрабандою. Возити співгромадян до лінії розмежування – по їжу, одяг і пенсії. Переправляти вимушених "туристів" через річки. Торгувати на блошиних ринках.

Після звільнення всі ці "роботи" відпадуть. А мирної, такої як до війни, Україна в короткі терміни запропонувати не зможе. Звільненим громадянам не залишиться іншого, як грабувати – на рідних просторах або в сусідніх областях. Після кожної війни зброї у приватних руках залишається більше ніж достатньо.

Протягом 2014–2016 років московіти вивезли з окупованих районів Луганської області устаткування 12 заводів, ще шість – викрали з Донеччини. 11 крупних луганських підприємств порізали на брухт. Цьогоріч те саме почали робити з шахтами. Знищені та розграбовані дрібні промислові структури ніхто не рахував.

Не зможуть зарадити безробіттю й сільські райони. Донбас став найбільш замінованим регіоном планети, згідно зі звітом помічника Генсекретаря ООН із гуманітарних питань Урсули Мюллер. Із 2014-го на закладених тут вибухових пристроях постраждав 161 мирний житель, у тому числі 23 дитини.

Для очищення замінованої території потрібно 15–20 років, за оцінкою координатора ОБСЄ в Україні Ярослави Юрцаби. І це за умови, що бойові дії припинять до кінця 2017-го.

До міжнародних судових інстанцій протягом воєнного протистояння з московітами подано від 1200 до 4000 позовів зі скаргами на дії української влади, військових і правоохоронців на Донбасі – за оцінками експертів.

Можна припустити, що більшість чи й усі претензії будуть задоволені. Тому важливо, аби закон "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях" спирався на вивірену, узгоджену з міжнародним правом, термінологію. Де, до речі, відсутні терміни "тимчасова окупація" і "тимчасово окуповані території". Є "окупація", "часткова окупація" чи "цілковита окупація".

Надаючи ОРДЛО статус окупованої території, держава має подбати про оформлені відповідним чином докази, що дозволять застосувати положення IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі. За нею, територію визнають окупованою, якщо вона "фактично перебуває під владою армії супротивника, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції". Тоді судові претензії з відшкодування завданих війною збитків можна буде переадресувати реальній винуватиці – Російській Федерації.

Однак це не вирішить численних проблем власників знищеного та пошкодженого майна. Усі вони в перші ж дні прийдуть до місцевих органів української влади й вимагатимуть: забезпечити житлом, відремонтувати дах, засклити вікна. І все це – негайно, бо ніде жити. І кожен повторюватиме те, що чують сьогодні наші воїни від жителів звільнених сіл: "Не ми затіяли цю війну".

Україна не матиме права кивати на недавніх окупантів. Усі, хто не отримає негайної допомоги, зненавидять її.

У листопаді "Радіо Свобода" провело опитування серед луганчан. Виявилося, за двокімнатну квартиру вони платять від 800 до 1012 російських руб. Залежно від кількості спожитих електроенергії та води. За окупаційним курсом виходить 400–500 грн на місяць. У Донецьку також залишилися практично довоєнні розцінки.

При поверненні під тарифну юрисдикцію України за ті самі послуги доведеться викладати майже на 1,3 тис. грн більше. І це в умовах тотального безробіття.

Неодмінно спливе питання боргів. Станом на початок листопада 2017 року ОРДЛО лише за питну воду не доплатили підприємствам України майже 157 млн грн. Тамтешні жителі напевне ж розраховувалися і за воду, і за світло, і за газ, але – з окупаційною владою. Фактичний постачальник послуг отримав лише частину заробленого. Що ти не верблюд, тобто – платив справно, доведеться доводити кожній звільненій від окупації родині. Байдуже, що питатиме приватний постачальник, – ненавидітимуть Україну.

Запам'яталася вичитана в інтернеті розповідь про зустріч із подружжям пенсіонерів.

Чоловік із дружиною приїхали власним "Рено Кліо" з Донецька на підконтрольну територію отримати пенсію й купити 140 кг дозволених для провезення продуктів. Він – колишній шахтар і має після підвищення 7456 грн пенсії. У неї – 2422, раніше працювала на "Точмаші". Також отримують 6600 і

2500 рублів від РФ. Тож, коли вони почули, що незабаром на окуповані території прийдуть миротворці й війна закінчиться, жінка засмутилася: "Та нехай стріляють. Доки вони грають у войнушку, ми хоч шото маємо".

Інша жінка, що приїхала по одяг, на запитання про хліб насущний, відповіла: "На їжу вистачає російської пенсії". Те саме сказав 76-річний "паперовий переселенець", який купував телевізор за 36 тис. грн.

У червні президент Порошенко підписав закон, яким наказано визнавати видані окупаційною владою папірці про середню освіту. Більше того, на відміну від випускників українських шкіл, вихованці закладів, що працюють під наглядом терористичних угруповань, зможуть вступати в наші вузи без складання ЗНО. Для них ввели квоти в університетах та інститутах на території Запорізької, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей і Донбасу.

Але визнанням фейкових документів про середню освіту проблема школярів звільнених територій не вирішиться. Четвертий рік російські окупанти виховують їх у дусі ненависті й несприйняття всього українського – мови, культури, одягу. Нації як такої. Українець – значить ворог. А ворога слід убивати.

Дітей фейкових республік московіти розглядають як бойовий резерв. Майбутнє гарматне м'ясо. І не лише майбутнє. Залучають неповнолітніх до лав збройних формувань. В окупованих Ровеньках діє диверсійний підрозділ "Батальйон імені святого Георгія Переможця", зібраний із 12–16-річних хлопців і дівчат. В Антрациті підрозділ малолітніх терористів існує при козачому полку "Ярга".

Дітей, звісно, наша держава амністує. Але це не прищепить їм любові до України.

Усім жителям при звільненні доведеться пережити зачистку з вилучення незаконної зброї. Десятки тисяч змушені будуть пройти крізь сито амністії – доводити невинуватість у пролитій крові. Проти тисяч відкриють кримінальні провадження. А кожна така особа – чийсь чоловік, батько, син або онук. І внаслідок цього – ні в чому не винуватий.

Багато сімей втратили на війні годувальника. Байдуже, на чиєму боці він воював, – претензії виставлятимуть Україні.

У надрах Верховної Ради зріє законопроект про процедуру прощення жителів нині непідконтрольних територій Донбасу. Він містить пропозицію кримінальну відповідальність замінити обмеженням громадянських прав. Люди, що потрапили під дію закону, на 10 років втрачатимуть право на державну та військову службу, роботу в силових структурах, судовій системі й органах місцевого самоврядування. Не зможуть і викладати. Як і брати участь у виборах. Цей закон ще глибше вкоренить у них нелюбов до України.

Це далеко не повний перелік факторів, що працюватимуть у територіально реінтегрованому Донбасі проти реінтеграції культурної та духовної. Зруйнована інфраструктура, на відновлення якої знадобиться не менш як $15 млрд. Зачинені чи знищені лікарні. Потреба у викладачах і вихователях. Необхідність відновити управлінські й силові структури.

Усе це негативно позначатиметься на колективній свідомості фізично звільнених громадян, отруєних кремлівською пропагандою. Увінчає невдоволення переорієнтація інфікованих московітами людей на українські телеканали й інші вітчизняні засоби інформації.

Зрештою, Донбас стане українським. Хай за 10, 20 або й 50 років. Має стати. Але це потребуватиме від України надзвичайних зусиль

3,2 мільйона осіб живуть на непідконтрольній Києву частині Донбасу, за даними Центру дослідження Росії і окупованих територій. Їх опублікували в жовтні цьогоріч

1 592 982 переселенці з анексованого Криму та зони АТО перебували в Україні на обліку станом на кінець вересня 2017-го. 60–80% внутрішньо переміщених осіб не збираються повертатися на Донбас, заявив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак 30 листопада

Автор: фото: REUTERS
  Жінка вимірює діру в пошкодженій обстрілом будівлі, Донецьк, 3 лютого 2017 року
Жінка вимірює діру в пошкодженій обстрілом будівлі, Донецьк, 3 лютого 2017 року

Московія вкрала робочі місця Донбасу

Загарбники викрали й вивезли на територію РФ обладнання низки крупних українських підприємств, за інформацією головного управління розвідки Міністерства оборони.

З окупованих районів Луганської області:

Оборонний завод космічної промисловості "Юність"

Луганський електромашинобудівний завод

ТОВ "Машинобудівний завод 100"

ЗАТ "Луганський машинобудівний завод імені Пархоменка"

ЗАТ "Луганський патронний завод"

ТОВ "ПОЛІ-ПАК"

Луганський ливарно-механічний завод

Луганський авіаційно-ремонтний завод

Луганський завод прокатних валиків

ДП "ЦКБ машинобудування "Донець"

Брянківський рудоремонтний завод

ДП "Лугутінський науково-виробничий валковий комбінат"

З окупованих районів Донецької області:

Державну акціонерну холдингову компанію "Топаз"

ВАТ "Донбаскабель"

ВАТ "Завод Точмаш"

Харцизький машинобудівний завод

ПАТ "Норд"

Сніжнянський машинобудівний завод

Розібрали на брухт і порізали устаткування підприємств Луганської області:

ВАТ "Луганський ливарно-механічний завод"

ТОВ "Луганський трубопрокатний завод"

ТОВ "Луганський завод теплотехнічного обладнання"

Луганський завод автомобільних клапанів

ВАТ "Завод гірничорятувальної техніки "Горизонт"

ВАТ "Лугцентрокуз імені Монятовського"

Завод металопрокату "Прокатсервіс"

Науково-виробничий центр "Трансмаш"

Завод із вторинної переробки "Вторчермет"

ВАТ "Стахановський феросплавний комбінат"

Чорнухінське вагонне депо

Устаткування вивозили колонами так званого гуманітарного конвою РФ, за оперативними даними.

Зараз ви читаєте новину «На звільненому Донбасі нелюбові до України побільшає». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі