Люди вже не так від бомбардувань тікають, як їдуть з України з планами на життя поза нею

Для повоєнної відбудови країни знадобиться хвиля трудових мігрантів, – каже рекрутерка Мар'яна Семенюк

Скільки українців нині перебуває за кордоном?

– Від 24 лютого 2022 року лише в Європі перебуває майже 6,5 мільйона українців – вимушених мігрантів через війну, за даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців. І половина з них – економічно активне населення. Найбільше виїхало в Німеччину, на другому місці – Польща, далі – Чехія, Іспанія, Італія та Нідерланди.

На кінець 2023-го в Німеччині було приблизно 1,1 мільйона громадян України, у Польщі – 975 тисяч, за даними Євростату. Із серпня 2022 року кількість зареєстрованих біженців у Польщі зменшилася на понад 350 тисяч осіб, а в Німеччині – зросла на понад 410 тисяч.

Після війни Україна для відновлення потребуватиме 4,5 мільйона додаткових працівників, кажуть наші урядовці.

– Найважливіший момент – закінчення війни. Наступний пункт – відбудова країни. Для цього потрібна буде велика кількість людей. А Україна нині втрачає не лише працездатних громадян, а й дітей – майбутніх працівників і платників податків. Звісно, більшість українців повернеться додому. Але власними ресурсами країні складно буде впоратися з відбудовою. Тому знадобиться притік трудових мігрантів. А щоб вони отримали доступ до нашого ринку праці, необхідно вирішити легалізаційні питання. Варто, щоб уряд уже тепер почав працювати над міграційною політикою, як це робить Польща, бо цей процес – тривалий. Також уже тепер має бути робота із суспільством для сприйняття інших націй, бо трудові мігранти можуть бути з інших культурних середовищ.

Також потребує врегулювання ще одне важливе питання: за рахунок кого інвестувати процес міграції? Адже Україна не лише демографічно, а й фінансово виснажена. Скажімо, треба такий притік грошей, який був свого часу в Польщі, яка одночасно відкрилася для іноземного капіталу та трудових мігрантів, зокрема з України. Ці практики й досвід варто переймати.

 

Якщо говорити про працевлаштування чи трудову міграцію українців, то від чого залежать ці потоки людей?

– Багато залежить від відкриття для українців націо­нальних ринків праці в Євросоюзі. А їх відкривали по-різному. Найбільше можливостей до війни давала Польща, певний рівень доступу був у Чехії. Після повномасштабного вторг­нення країни ЄС спростили громадянам України доступ до своїх ринків праці. Якщо раніше трудові мігранти обирали країни Східної Європи, бо простіше було легалізуватись і знайти роботу, то тепер вони активніше їдуть працювати і до країн Західної Європи – через вищі заробітки там.

Якщо говорити про працевлаштування біженців, то рівень залучення на ринок праці у країнах різний. Скажімо, у Великій Британії працює половина зареєстрованих українців, тоді як у Німеччині – 20 відсотків. Річ у тому, що в цій країні великі соціальні виплати. Берлін, на мій погляд, налаштований на те, щоб адаптувати українських біженців і залишити їх у себе.

У Польщі працюють 755 тисяч громадян України, а це близько 65 відсотків.

Це означає інтегрувати українців у німецьке суспільство через школу, дитячі садки, доступ до лікарні та вивчення мови?

– Так, це для того, щоб українці хотіли залишитись у Німеччині. У цій країні на ринку праці заявлено 2 мільйони вакансій. Відчувається шалений брак кадрів. Українці в Німеччині отримують соціальний пакет: безкоштовне проживання, виплата до 500 євро на особу, доступ до дитсадка та школи. Єдина вимога – вивчення німецької, тобто відвідування мовних курсів. Німеччина спрощує доступ до свого ринку праці й закликає йти на роботу, а також активніше спонукає вивчати мову. Завдяки таким інтеграційним заходам, а також вищим зарплатам і соціальним виплатам Німеччина випередила Польщу за кількістю українських біженців – нині у країні понад мільйон українців, і частина з них виїхала саме з Польщі, яка теж була максимально відкрита для приймання біженців.

Яка різниця в заробітних платах між Польщею, Чехією та Німеччиною для українців?

– Українці в Польщі в середньому заробляють 3–4 тисячі злотих (29–38,6 тис. грн. – Країна) на місяць, за дослідженням Narodowy Bank Polski. Усе залежить від сфери, навичок, досвіду. Для прикладу візьмемо працівників логістичного складу – одну з найпопулярніших вакансій, де не вимагають знання мови й досвіду роботи. У Польщі такий робітник отримує в середньому 3200 злотих – 30,94 тисячі гривень на руки. Роботодавець надає безкоштовно житло. У Чехії – 1000–1300 євро на руки – це 42,35–55 тисяч гривень із безкоштовним житлом і харчуванням. У Німеччині працівник складу отримує 1600–1700 євро – 67,8–72 тисячі гривень, але часто треба доплачувати за житло 200–250 євро.

Чи можна сказати, що країни Європи відштовхуються від своїх потреб, ринку праці, демографії?

– Зрозуміло, що наміри та бажання допомоги є. Але політика країн – відштовхуватися від своєї економічної та демографічної ситуації, що пов'язана зі старінням населення та браком кадрів на ринку праці. Так 2023-го в Польщі українці сплатили податків на 8,2–22,5 мільярда злотих. Варшава зацікавлена, щоб вони залишались у країні.

Українська сторона потребує безпеки та прихистку, а європейські країни отримують можливість заповнити робочі місця, підтримувати свою економіку та покращити демографічну ситуацію. Бо приїхало багато молодих жінок, матерів із дітьми. Певний відсоток із них планує повертатися додому, але з часом їх кількість меншає.

В Євросоюзі бракує і спеціалістів, і робітників у багатьох галузях. Чи не найбільше в усіх його країнах від цього страждає медична сфера. Потрібні спеціалісти в будівництві. Тут важливе значення має заборона виїзду за кордон для українських чоловіків, які, скажімо, в Польщі становили великий відсоток будівельників. Великий запит на інженерів, ІТ-фахівців.

Шлюби з іноземцями стають дедалі популярнішими.

– Якщо раніше важливо було, щоби шлюб брали люди однієї віри, а в польському випадку це католики, то тепер питання релігії відходить на другий план. Змішані шлюби – поширене явище, й щодо цього не виникає застережень. Такі сім'ї розвиваються позитивно, оскільки близька ментальність. Плюс Польщі притаманний певний матріархат у відносинах, а українкам це подобається.

Як змінився портрет українського мігранта?

– Почала виїжджати інтелігенція, люди з вищою освітою. На європейському ринку почало змінюватися і ставлення до трудового мігранта. Це вже не простий робітник, а фахівець. Таких запрошують і до офісної роботи. З одного боку, це тішить, а з іншого – Європа здобуває спеціалістів, а Україна втрачає.

Якщо впродовж перших років війни виїжджали переважно жінки 30–49 років і діти, то тепер ідеться про жінок без дітей.

Чи відчувається в ЄС заборона на виїзд чоловіків з України?

– Так, відчувається. Наші клієнти-роботодавці почали впроваджувати зміни, щоб дати можливість працювати жінкам на тих вакансіях, де раніше працювали чоловіки. Для цього знизили норми виробітку, полегшили певні виробничі процеси.

Замінити українських чоловіків у Польщі важко, але уряд працює в цьому напрямі: розширює доступ до свого ринку праці для інших націй, збільшує ліміти для мігрантів з інших країн, почали змінювати міграційну політику. Наприклад, активніше приїздять колумбійці, які теж мають безвіз, працелюбні, і пробують замінити українських чоловіків на будівництві, в автопромисловості, сільському господарстві та на сезонних роботах. Уже тепер у Польщі втричі більше працівників із Колумбії, ніж це було 2022 року. Роботодавці сигналізують, що потрібно також залучати більше працівників з Азії, інакше економіці буде складно зростати.

Чи правда, що серед українців відбувається міграція з Польщі в Німеччину та країни Західної Європи?

– Цей перетік розпочався, коли вибухнула велика війна. Ідеться не лише про країни Західної Європи. З'явилася можливість відкрити візи у США та Канаду. Цим користувалися не лише вимушені мігранти з України, а й люди, які вже жили роками. Так поїхали у Штати, оскільки з'явилася легальна можливість.

З яких регіонів України нині виїжджають у Польщу найбільше?

– З наших опитувань бачимо, що найбільше тепер у Польщу їдуть зі Сходу України. Також великий потік людей із цього регіону прямує в Чехію. Жителі прилеглих до західного кордону областей передовсім вирушають у Німеччину та Нідерланди.

Чи змінилися запити працівників, стали вимогливіші чи навпаки?

– Так, змінилися. Якщо раніше запити були щодо локалізації та зарплати, то тепер стали ширші. Це викликано тим, що раніше перед українцями були відкриті Польща й Чехія, а нині до них додалися Нідерланди та Німеччина. Частково відкрита Велика Британія.

Варто розрізняти трудову та вимушену міграцію. У трудовій люди здебільшого орієнтуються на заробітну плату й економічну ситуацію у країні. Для вимушених мігрантів пріоритетом є безпека. Саме друга група нині обирає, зокрема, Польщу.

Крім того, коли Берлін запровадив соціальні пакети, тоді й Варшава почала надавати додаткові можливості. Наприклад, двопроцентні чи безвідсоткові іпотечні кредити доступні для громадян України нарівні з поляками.

Звісно, соціальні виплати мігрантам впливають на вибір ними країни. Та це не означає, що українці без них не виїжджали б. Головним є безпека для сімей і можливість особистого розвитку.

Чи можна говорити про повернення українців додому як поширене явище?

– Ті, хто хочуть додому й чекають на завершення війни, повернуться. Це стосується і жінок, і чоловіків. Жодна країна Європи не буде співпрацювати з Україною в контексті повернення біженців, якщо держава не гарантує безпеки. А вона може це гарантувати лише після завершення бойових дій. Це тема слизька і глибока. Майже 70 відсотків опитаних нами українців у Польщі та Німеччині говорять, що вступ України до НАТО та ЄС міг би працювати як фактор безпеки.

Другий важливий фактор – рівень оплати праці в Україні. Звісно, нині вона виснажена, але потрібна відкритість для іноземних інвесторів, які створюватимуть тут робочі місця.

Ми стежимо за рухом мігрантів. Спочатку багато людей вимушено виїхало. За півтора року була хвиля повернень, бо хтось не прижився, комусь було важко з мовою, в когось залишилися чоловіки та родини в Україні. Але після цього почалася знову хвиля виїзду – третя. Це вже свідома міграція. Люди вже не так від бомбардувань тікають, як виїжджають з України з розумінням планування життя поза нею.

×