четвер, 26 січня 2017 13:57

"Люди важливіші за територію. Краще допомогти тим, хто виїхав із Донбасу, а не намагатися повернути землі ціною життя військових"

Сполучені Штати Америки сприйматимуть Україну насамперед крізь призму відносин із Росією, – вважає дипломат Олег Бєлоколос

Зовнішньополітичними пріоритетами нової адміністрації Сполучених Штатів Америки називаєте ІДІЛ, Іран, Північну Корею, Китай. Чому тут немає України і навіть Росії?

– Це випливає з виступів претендентів на посади державного секретаря, міністра оборони, глави Центрального розвідувального управління. Вони розуміють: з боку Росії є загроза. Але Трамп сподівається домовитися з Путіним, знайти modus vivendi – варіант співіснування на умовах невтручання у певні сфери.

У Вашингтоні вважають: Кремль хоче залишити собі Крим і зберегти ексклюзивний вплив на пострадянський простір. Там день і ніч готують для Трампа пропозиції. Новий президент США не визнає Крим російським. Бо взамін РФ не може запропонувати нічого рівноцінного. Однак Трамп і його люди вважають, що тут є предмет для торгу.

Росія і США не можуть існувати в ізоляції одна від одної. Вони – найбільші ядерні країни. Здатні знищити весь світ. Точки дотику з Путіним шукала б і Гілларі Клінтон, якби стала президентом.

Що це може бути?

– США можуть співпрацювати з Росією у Раді безпеки ООН за Договором про нерозповсюдження зброї, у контролі за ракетними технологіями. Ні Вашингтон, ані Москва не хочуть, щоб з'явилися нові ядерні держави.

Потім – Сирія. Білий дім і Кремль взаємодіяли на Близькому Сході навіть у часи холодної війни. І, звичайно, Україна.

  Олег БЄЛОКОЛОС, 50 років, директор департаменту міжнародних двосторонніх відносин експертної платформи ”Майдан закордонних справ”. Народився 1966 року в Донецьку. Сім’я переїхала до Києва 1970-го, оскільки батько Євген Дмитрович отримав роботу у щойно створеному Інституті теоретичної фізики. Він – доктор фізико-математичних наук, професор, на пенсії, але продовжує працювати. Мати Людмила Анатоліївна – лікар із 40-річним стажем, пенсіонерка. Дід Дмитро Захарович Бєлоколос був міністром закордонних справ УРСР у 1966–1970 роках, потім – послом СРСР. ”Коли був послом у Замбії і Ботсвані та приїжджав у відпустку, багато розповідав про Африку, її традиції, культуру, унікальних тварин. Мені хотілося це все побачити. Це вплинуло на вибір професії”. Закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю ”міжнародні відносини” й Дипломатичну академію при МЗС України за спеціальністю ”зовнішня політика”. З лютого 1996 року – на дипломатичній службі в Міністерстві закордонних справ. Обіймав посади аташе Управління справами, третього секретаря Посольства України в США, другого та першого секретаря відділу США та Канади, першого секретаря й радника Посольства України в Канаді, радника відділу військово-технічного співробітництва і експортного контролю. У 2008–2012 роках був радником Посольства України в Кенії. Брав участь у звільненні судна ”Фаїна”. У 2012–2014 роках – начальник відділу Російської Федерації в МЗС України. У ”Майдані закордонних справ” працює з квітня 2014-го. Одружений. Має 17-річну доньку. Любить перечитувати ”Історію дипломатії” та ”Всесвітню історію” Івана Крип’якевича. ”Подобається гарний гумор та українські прислів’я. Це – народна мудрість, спресована в секунди”. Зараз читає ”Чому нації занепадають?” американських економістів Дарона Аджемоґлу і Джеймса Робінсона. Улюблені гурти – The Beatles,  Deep Purple, Pink Floyd
Олег БЄЛОКОЛОС, 50 років, директор департаменту міжнародних двосторонніх відносин експертної платформи ”Майдан закордонних справ”. Народився 1966 року в Донецьку. Сім’я переїхала до Києва 1970-го, оскільки батько Євген Дмитрович отримав роботу у щойно створеному Інституті теоретичної фізики. Він – доктор фізико-математичних наук, професор, на пенсії, але продовжує працювати. Мати Людмила Анатоліївна – лікар із 40-річним стажем, пенсіонерка. Дід Дмитро Захарович Бєлоколос був міністром закордонних справ УРСР у 1966–1970 роках, потім – послом СРСР. ”Коли був послом у Замбії і Ботсвані та приїжджав у відпустку, багато розповідав про Африку, її традиції, культуру, унікальних тварин. Мені хотілося це все побачити. Це вплинуло на вибір професії”. Закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю ”міжнародні відносини” й Дипломатичну академію при МЗС України за спеціальністю ”зовнішня політика”. З лютого 1996 року – на дипломатичній службі в Міністерстві закордонних справ. Обіймав посади аташе Управління справами, третього секретаря Посольства України в США, другого та першого секретаря відділу США та Канади, першого секретаря й радника Посольства України в Канаді, радника відділу військово-технічного співробітництва і експортного контролю. У 2008–2012 роках був радником Посольства України в Кенії. Брав участь у звільненні судна ”Фаїна”. У 2012–2014 роках – начальник відділу Російської Федерації в МЗС України. У ”Майдані закордонних справ” працює з квітня 2014-го. Одружений. Має 17-річну доньку. Любить перечитувати ”Історію дипломатії” та ”Всесвітню історію” Івана Крип’якевича. ”Подобається гарний гумор та українські прислів’я. Це – народна мудрість, спресована в секунди”. Зараз читає ”Чому нації занепадають?” американських економістів Дарона Аджемоґлу і Джеймса Робінсона. Улюблені гурти – The Beatles, Deep Purple, Pink Floyd

Чому Китай турбує Вашингтон більше, ніж Росія?

– Путіна вони більш-менш розуміють, так їм здається, а Китай – ні. Пекін – проблема, з якою не знають, як бути.

Після Другої світової війни Китай сповна використовує створену Сполученими Штатами і Міжнародним валютним фондом систему торгівлі. Задіяв інструменти для свого розвитку, економічної експансії. Всі це сприймали, але тепер Пекін почав демонструвати військові амбіції. Його політика в Північно-китайському морі викликає занепокоєння в американської еліти. Не розуміють, чому Пекін іде на конфронтацію, підриває безпеку в регіоні.

США вважають, що агресія Китаю, в тому числі економічна, підриває американський вплив. Зокрема, в Африці. ­Пекін почав заявляти свої амбіції на окрему гру в Європі, у тому числі – Східній.

Вашингтон переконаний: Китай допомагає Північній Кореї. Не так жорстко запроваджує санкції, щоб зупинити корейську ядерну програму. Вона не викликала великої стурбованості в США, поки не почали виготовляти засоби доставки. Якщо сьогодні КНДР збудує підводний човен, він теоретично може завдати ядерного удару по узбережжю США. Це вже реальна загроза національній безпеці.

Як стримуватимуть Китай?

– Адміністрація Обами вже почала робити це. Зміцнюють зв'язки із союзниками у регіоні – Південною Кореєю, Японією, Тайванем. Можуть налагодити контакти з В'єтнамом, який теж побоюється Китаю.

20 січня буде інавгурація Трампа. З його промови побачимо акценти стосовно Китаю, Росії і України.

Може здивувати?

– Він мало передбачувана людина. Йому, можливо, імпонує стиль Путіна, його нестандартні ходи.

Якою бачить свою місію?

– Він сказав: мake America Grate again – зробимо Америку великою знову. Багато виробництв перенесли в інші країни. Для мільйонів американців це – ­матеріальна і моральна трагедія. Трамп хоче це виправити.

Біла Америка в розпачі через наплив іммігрантів із Латинської Америки. За сьогоднішніх тенденцій, 2050 року частка білого населення становитиме 40 відсотків, за деякими оцінками. Вони вважають: їхні предки збудували рай на землі, а тепер ним користуються ті, хто масово приїжджає до США і навіть не висловлює вдячності. Більш того, здійснює теракти. Трамп зміг добре вловити і використати на свою користь ці настрої.

Він готовий домовитися з Путіним про невтручання?

– Прем'єр-міністр Британії у другій половині 1940-х Ентоні Іден казав: для країни немає нічого гіршого за зовнішню політику, яка базується на нереальних речах. Ми будували таку 25 років і бачимо, до чого прийшли. Все почалося з Будапештського меморандуму. Віддали ядерну зброю за клаптик паперу, який нікого ні до чого не зобов'язує. Не розуміли тенденцій у світі. Підписували пустопорожні угоди про стратегічне партнерство. Тепер не маємо жодного союзника.

Чому документи виявилися пустопорожні?

– Такою була вся наша політика. Країни Балтії та Східної Європи чітко розуміли свою мету. А ми свою – не розуміли. Хочемо бути з Європою? Тоді треба було впроваджувати у країні європейські правила. А ми робили це тільки на папері.

Ми користувалися відверто корупційними схемами у відносинах із Москвою. Керівництву України завжди було комфортніше працювати з Росією, ніж із США. Останні вказували на нашу корупцію, пропонували допомогти побороти її. А Москва казала: "Вам щось треба? Беріть кеш".

Як нам зацікавити США?

– Потрібно залучити американські інвестиції. В Україні досі практично немає великого тамтешнього бізнесу, окрім двох-трьох компаній. А Росія вміло використовує свій великий внутрішній ринок як принаду для американців, ­німців, французів, китайців, японців. Це – ­серйозний аргумент.

У США прийшли до влади прагматики, які чують тільки свій гаманець. Їм треба дати преференції. Наприклад, виділити землю під виробництва. Не лише Сполученим Штатам, а й Канаді, Німеччині – країнам, які допомагають нам протистояти Росії.

Сьогодні німецька Siеmens отримує в Росії 500 мільйонів євро прибутку. Звісно, в Берліні лобіюватимуть інтереси РФ. Якби заробляли в Україні хоча б 200 мільйонів, це був би аргумент на нашу користь.

По-друге, потрібно працювати з професійною лобістською структурою у Вашингтоні. На це у нас ніколи не було політичної волі. До влади там приходять нові люди, а у нашого посольства немає з ними контактів. Лобісти доповнили б роботу дипломатів. Офіційний Київ нещодавно зробив слушний крок до залучення лобістської структури у Вашингтоні.

Третє – довіра. Без неї в українсько-­американських відносинах нічого не відбудеться. Варто провести люстрацію, прибрати з виконавчої влади людей, які все ще, можливо, є симпатиками Росії. У Вашингтоні добре знають, що таке Україна і таке очищення не залишиться непоміченим.

Нещодавно США видворили російських дипломатів, спецслужби заявили про втручання РФ у виборчий процес. Це вплине на стосунки Москви й Вашингтона?

– Це дратує Кремль. Але ці заяви зроблені в передостанній день старої адміністрації. Виглядають прагненням Обами насолити наступнику. Це знижує їхню політичну вагу.

Однак вони грають на користь України. Хоча виникає питання: чому американці не робили цього раніше? Їхні спецслужби не могли не знати: у США працюють російські агенти, такі ж поширюють антиамериканську пропаганду у Європі. Очевидно, була команда не загострювати стосунків.

Із 2014 року держсекретар Джон Керрі понад 40 разів зустрічався з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Безкінечні перемовини з Кремлем працювали як демотиватор для американської бюрократії.

У відносинах США і Росії буде перезавантаження?

– Офіційного не буде, але контакти вже налагоджуються. Можливо, довірена особа з Вашингтона зустрінеться на нейтральній території з представником Російської Федерації. Один скаже: "Що там з Україною?" Другий: "А ви дасте нам можливість закрутити гайки Кім Чен Ину (диктатор Північної Кореї. – Країна)"?

Якщо дійдуть згоди, що це означатиме для нас?

– Крим може перейти у становище, в якому була Балтика під радянською окупацією. Офіційно російським його не визнають, але санкції залишать рекомендаційного характеру.

Штати не підуть на визнання України зоною впливу РФ. Однак можуть змінити риторику і тактику. Скажуть нам: ваша корупція – це ваша корупція, ваші реформи – це ваші реформи. Посол США більше не ходитиме по кабінетах і не вмовлятиме змінити генерального прокурора.

Реформи зупиняться?

– У них не зацікавлений наш правлячий політичний клас. Він звик працювати в напівсірому середовищі. Корупція дозволяє вирішувати свої питання. Не йти в реально незалежний суд, а все порішати в Печерському.

Путіну потрібен лише Крим?

– Він не може його віддати, бо на цьому побудована вся ідеологія сучасної Росії.

30 листопада 2013-го був розгін студентської демонстрації. А 2 грудня в Україну прилетів віце-прем'єр Дмитро Рогозін (колишній представник Росії в НАТО. – Країна) з експертами. Оглядали стратегічні підприємства в Миколаєві, Запоріжжі, Дніпропетровську, Києві. Дивилися, що можна взяти.

Під час розстрілів на Майдані росіяни намагалися провернути оборудку з харківським "Турбоатомом". Могли викупити контрольний пакет акцій. Думаю, і "Мотор Січ" забрали б. Ці підприємства вивезли б у Росію. Бо Москва не довіряє Україні давно. Якби Майдан програв, ми стали б навіть не сателітом, а напівколонією Росії. Ця перспектива ще не зійшла з горизонту.

Як цьому запобігти?

– Впустити в Україну серйозний західний бізнес. Насамперед, США і Німеччини. Фрагментація Європи підштовхуватиме німців брати на себе відповідальність за долю континенту.

Як Європа підлаштовуватиметься під Сполучені Штати, які оновлюватимуться?

– В Європі складна ситуація. Населення дезорієнтують російські телеканали. Із влади вже відійшло покоління політиків, вдячних Штатам за звільнення в Другу світову війну. Сучасні політики думають, що свобода й верховенство права впали їм із неба.

Європейці перестали серйозно сприймати НАТО, скоротили збройні сили. А зараз настав час, коли мають нести відповідальність за безпеку своїх країн. Вони явно не готові до цього. Одна річ кричати на демонстраціях We hate аmericans – "Ми ненавидимо американців", інша – платити за обороноздатність своєї держави.

Трамп провадитиме політику ізоляціонізму?

– Вони не можуть забратися з міжнародної арени. Долар, серед іншого, тримається на військовій потужності країни. Сполучені Штати – нова імперія. Впаде, якщо почне грати в ізоляціонізм. Але вони змусять платити за безпеку тих, кого захищають. Американці витрачають трильйони доларів на війну в Афганістані, Іраку, утримання своїх військ у Європі, а європейці давно розслабилися і розраховували тільки на США.

Що буде з конфліктом на Донбасі?

– Для Москви Донбас – інструмент, що дозволяє бути невід'ємним учасником усіх безпекових конструкцій Європи. Хоча сам він не потрібен Кремлю. Це фінансовий тягар. Москву влаштує, якщо Україна поверне ті території собі – по пунктах Мінських домовленостей. Для того Росія і написала їх.

Як діяти Україні?

– Люди важливіші, ніж територія. Краще допомогти тим, хто виїхав із Донбасу, а не намагатися повернути землі ціною життя військових. Краще налагодити життя тут, ніж боротися за те, що вже знищено.

Нам намагаються втиснути цю територію. В цьому зацікавлені, зокрема, колишні "регіонали", бо там їхній електорат. Повернення Донбасу зараз – смертельна небезпека для України.

Санкції сильно вражають Росію?

– Вони мають символічний характер. Але два моменти боляче б'ють по РФ. Перше – доступ до дешевих фінансових джерел. Російські банки брали гроші на західних ринках під дуже низький відсоток, перепродавали їх у РФ і зароб­ляли. Сьогодні вони позбавлені цього.

Друге – Москві обрізали доступ до високих технологій. Багато речей росіяни не можуть робити самі: починаючи з верстатів, закінчуючи чипами для космічних апаратів. Це дратує Кремль, який не здатен реалізувати низку проектів у космосі та оборонній промисловості.

Чому Росія досі не припинила вогонь на Донбасі?

– Можливо, хочуть зробити це подарунком для нової адміністрації. Спеціально йшли на конфронтацію з Обамою. А зараз МЗС і міноборони Росії готують перелік пропозицій для Трампа.

Чого найбільше боїться Кремль від Білого дому?

– Падіння цін на нафту і гонки озброєнь. Пам'ятають, що розвалу Союзу сприяли нафта, озброєння і Афганістан. Зараз останнє заміняють війни в Україні та Сирії. Якщо ціна нафти впаде до 25 доларів, це буде катастрофа для Росії.

Яка підтримка потрібна Україні від Сполучених Штатів? Летальну зброю дадуть?

– Останнє має символічний характер. У нас достатньо власної зброї. Нам потрібні речі, яких не виробляємо, наприклад, засоби зв'язку.

США – єдиний реальний міжнародний гарант незалежності України. Якби не американці, нас би вже окупували. Принаймні, спробували б. Повномасштабна агресія з боку Росії залишається імовірною. І тільки Штати здатні дати по морді Путіну.

Наше ж завдання – рішуче протистояти РФ за всіма напрямками. Розбудовувати економіку та зміцнювати Збройні сили. Це – запорука успіху.

Як боротися з російським впливом в Україні?

– Рішуче скорочувати торговельно-­економічні зв'язки з РФ. Давно треба припинити купівлю багатьох товарів, які можемо виробляти самі.

Хто опікуватиметься питаннями України за нової адміністрації США?

– Скоріше за все, ніхто, окрім тих, хто зобов'язаний робити це за посадою. Україна буде насамперед сприйматися Вашингтоном через призму відносин із Москвою.

Наш нинішній міністр навряд чи знайде спільну мову з імовірним держсекретарем США Рексом Тіллерсоном. Сьогодні на цій посаді був би ефективніший дипломат із більшим досвідом. Можливо, Юрій Сергєєв, колишній посол України в ООН. Він 2014 року пробив резолюцію про територіальну цілісність України, з цим ввійшов у історію. Має досвід, авторитет.

Що треба робити найближчим часом у зовнішньополітичній сфері?

– Розробити стратегію, хоча б на рівні головних постулатів та орієнтирів. І почати системно її впроваджувати. Це зробить нашу зовнішню політику послідовною і зрозумілою для потенційних союзників, потрібних у протистоянні з Росією.

Зараз ви читаєте новину «"Люди важливіші за територію. Краще допомогти тим, хто виїхав із Донбасу, а не намагатися повернути землі ціною життя військових"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі