Добро – це про бажання віддавати. Воно завжди – для когось і про когось, а не для нас самих і про нас.
Коли до людини ставляться за принципом "куди ти дінешся", вона таки кудись дівається.
Люди із сумними очима викликають більше довіри. Якщо не вміє приховати оте в очах – значить, є про що помовчати.
Щоб здолати страх, треба вийти йому назустріч. Нещодавно погиркався з гопниками у себе в районі – на моє зауваження про петарди вони відреагували погрозами і штовханиною. Наступного вечора, вертаючись додому, на тваринному рівні хотів обійти те місце, де вони бувають. Однак змусив себе випрямити спину й іти далі. Страх минув.
Інколи достатньо однієї фрази, щоб різко змінити все. "Вы не граждане, вы – журналисты. Вы не имеете права на Майдане высказывать свою позицию, но можете рассказывать о том, что там происходит", – сказали на "Радио Вести". І я звільнився.
"Ненавиджу" пишеться разом, а "не люблю" завжди має шанс позбутися свого "не".
Переломним моментом для мене стала перша мандрівка до США. Сприйняв це як подорож на іншу планету. По прильоту в Україну мав коротку депресію – розумів, що комфорт, відчуття безпеки й гідності в найпростіших речах, які побачив там, тут не спостерігатиму ніколи. Дійшов висновку: варто робити все, аби мої внуки не переживали подібної депресії.
Ідеального не існує – і в цьому вся краса життя. Ми не можемо зафотошопити живе спілкування, накласти на нього фільтри з Інстаґраму. У житті ми – справжні, зі своїми неідеальними тілами, думками і вчинками. Цим і цікаві, цим і різнимося. Це й об'єднує.
Коли приймаєш себе, все вдається. Це один із найважливіших моментів у житті. Я прийняв себе наступного ранку після святкування 30-ліття. Подивився у дзеркало і сам до себе усміхнувся: виглядаю непогано, конфліктів із совістю не маю, на ранкову каву грошей вистачає. Можна рухатися далі.
Не можна казати, що комусь життя дає шанси, а когось обмежує. Кожному дається рівно стільки, скільки потрібно для реалізації.
Слова – це не найкращий спосіб передачі інформації. Дуже люблю добрий театр – такий, де текст п'єси звучить через інші речі: жест, міміку, цілу мізансцену. Режисер не залишає слова порожніми, він увиразнює їх. Так само і нащодень – слова без дії не мають сенсу.
Між любов'ю і ревнощами немає нічого спільного. Ревнощі завжди від бажання володіти людиною. Любов – це коли бажаєш щастя коханій людині, навіть коли це щастя з тобою не пов'язане.
Дитинство закінчується з першою цигаркою, першим поцілунком і виходом зі свого району.
Серйозні стосунки траплялися тричі. Проте лише останні дуже ціную. Закохався у людину, яка є повною протилежністю мене – не публічна, домашня, мовчазна. Коли ми вперше поцілувалися, здавалося, що "цей кадр" міг би стати хеппі-ендом до будь-якого голлівудського фільму. Розійшлися п'ять років тому рідними людьми, досі спілкуємося. Більше стосунків не починав. Не готовий запропонувати іншій людині те, що називають сім'єю. Тож і починати не варто, так чесніше.
Кохання живе три роки. Далі трансформується в любов, сім'ю. Кохання – перформативне, видиме, вимагає дій. Любов може не проявлятися зовнішньо, і не мусить. Кохання – показують, любов – дають відчути.
Емоційна зрада гірша за тілесну. Контакт на стороні – не найстрашніше. Живемо у світі, де є всі можливості для цього. Але, якщо пішли разом томик Ліни Костенко читати, какао запиваючи, це повна зрада.
Втомитися від мрії – один із найсумніших досвідів. Спостерігаю за другом, який кохав без взаємності. Це дуже довго тривало. Тепер потрохи починає розуміти, що ця мрія не втілиться. Шкода часу, який він на ці муки витратив. Але добре, що нарешті втомився.
Не люблю слово "усі". Нещодавно одна жінка розповідала про ромського хлопця, який витягнув у неї гаманець. Каже: "Цигани всі такі". Я спитав, чи варто мені називати всіх українців і українок крадіями, якщо мене кілька років тому обікрав українець?
Не в грошах щастя, але з ними сумувати приємніше. Так каже моя бабця. Погоджуюся з нею.
Перші гроші заробив у 12 років – розшифровував соціологічні фокус-групи з аудіо-касет. Платили по 10 гривень за касету. Усе зароблене з братом віддали у сімейну казну.
Якщо просять позичити, треба позичати. Навіть якщо є відчуття, що грошей не віддадуть. Все одно вони повернуться, але в інший спосіб і, можливо, в іншому вигляді.
За допомогою грошей можна купити свободу.
Приймати – найкраще вміння. З нього – не засуджувати. З нього ж – пильнувати себе. І собою бути.
Мрію, умовно кажучи, мити вікна в Амстердамі. Для мене це означає перебувати в чудовому середовищі, виконувати просту фізичну роботу, не приймати важливих рішень і мати багато часу на роздуми і творчість.
Для спілкування з Богом мені не потрібні посередники.
8 
35413
Коментарі