"Київ озброєний, праведно злий і обороноздатний"

З початком війни кожен чоловік відчув потребу бути причетним до спротиву, оборони й допомоги нашій армії. Я в теробороні побув кілька днів і вирішив, що маю бути ефективнішим. Стояти по 10 годин на блокпостах і перевіряти документи є кому й без мене. Тому останні дев'ять днів – патрульний поліції. Я добре кермую автівкою, мене впізнають. Це полегшує координацію на блокпостах.

Патрульна поліція зараз, зокрема, охороняє і вивозить жінок і дітей із небезпечних зон. Співпрацюємо зі Збройними силами. Вони кажуть, коли можна їхати. Охороняємо й супроводжуємо автобуси з місць евакуації.

 

Зараз кожен силовий підрозділ – "Альфа", СБУ, Національна гвардія чи патрульна поліція – крім звичних, виконують і бойові завдання зі знешкодження терористичних угруповань, ДРГ та інших ворожих агентів. Диверсії бувають різні: хтось із поплічників Путіна ставить мітки для авіаударів, другий захоплює зброю, третій мінує дороги. Усім треба давати відсіч. В ідеалі ворога треба випереджати та знищувати на підступах до мети.

Моя місія – поліфункціональна. Цієї миті я водій. Супроводжую колону з дітьми. Назад їхатиме напарник. Орієнтуємося за ситуацією. Оперативна інформація надходить постійно. Мій телефон увімкнений 24/7. Патрулюю Київ і область.

Маю пістолет і автомат. У молодості мав досвід поводження зі зброєю, але фактично опановую на льоту. Мабуть, родовий ген воїна дається взнаки: мій дід був соратником Степана Бандери. Я ніколи не любив Російської імперії. Це видно з пісень Kozak System. Після початку війни в мені ввімкнувся імпульс злості й праведного гніву. Захотів відплатити за всі поневіряння нашого народу.

Кожен день мене змінює. Страху немає. Що далі, то більше розумію, як маю діяти в конкретній ситуації. Домінує холодний розум, він узяв гору над злістю. Є чітке усвідомлення руху до мети – як у рептилії.

Є сенс менше їздити автівками без потреби. Пересування містом збільшує дорожній трафік і навантаження на тероборону на блокпостах. Цивільні громадяни мають знати: бути на вулицях у комендантську годину небезпечно для життя. У разі нагальної потреби слід дзвонити в патрульну поліцію чи тероборону й пояснити, чому й куди маєте їхати вночі. Вони супроводять або скажуть, як бути в цій ситуації. Вийти в камуфляжі в комендантську годину по каву – це злочин. Така прогулянка може скінчитися сумно для порушника.

Людей, які не взяли до рук зброї, не вважаю слабаками. Це делікатне питання. Не всі це вміють і не всім потрібно ставати до збройних лав. Війна – це на 95 відсотків тил, забезпечення. Хлопці на передовій свою роботу зроблять, однак їм потрібні медична допомога, їжа, ночівля, підвезення нової зброї. Це теж форма підтримки й боротьби. Війну виграє той, хто правильно спланує логістику й тил.

Київ озброєний, праведно злий і обороноздатний. Столиця створила величезний лабіринт барикад і блокпостів. Тут зосереджено найкращі озброєні команди, які готові до вуличних боїв. Київ отримує нове озброєння й гуманітарну допомогу і дає зрозуміти: ворог тут не пройде.

Маємо унікальний шанс скинути ярмо російської імперії. Це війна за Незалежність. За існування української нації й держави. Вона не дає нам інших шансів, окрім перемоги. Може закінчитися тільки повним відновленням територіальної цілісності України. Крим і Донбас повернемо.

Ця хвиля єднання дає людям змогу розумітися без слів. А підтримка – взаємна. Я віддаю енергію оптимізму, але й отримую навзаєм. Багато хто з дітей, яких супроводжую, плаче, обіймає, фотографується зі мною. Заспокоюю, розраджую і раджу. Коли люди лишають свої домівки, це боляче. Але ті люди, якими я опікувався, вже в безпеці, й це головне.

У новій іпостасі доводиться звикати до дисципліни. Я людина рок-н-ролу й завжди робив, що хотів. Та у військовій структурі маєш дотримуватися правил. Це радше цікаво, ніж важко.

За законами війни, бригада має спати в одному місці та спускатися в укриття під час повітряної тривоги. Але командири іноді відпускають перепочити на 2–3 години додому. В умовах казарми митцям важко триматись у тонусі місяць або й довше.

Мій день – ненормований й може бути різним. Іноді – перевантаженим, часом – спокійнішим. Роботи вистачає. Сплю по 3–4 години. Прокидаюсь і розумію, що організм хотів би відпочити більше, але читаю новини – і вже не до сну.

На 16-й день війни спектр відчуттів широкий. Від суму й короткого розпачу до неймовірного завзяття й піднесення. Зранку вони одні, в обід – другі, а ввечері – треті. Ночі даються важко. Але зневіри нема. Це нераціональне відчуття. Моя категорія: знаю й дію.

Моя теперішня діяльність не дає змоги перемикатися на творчість. Немає часу на рефлексію. Це буде потім, після перемоги. Творчість потребує відповідного психічного стану. А я зараз мушу бути цілодобово включений і уважний.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

Автор: Павло ЩИРИЦЯ, фото надав Іван Леньо

×