Читачі висловлюються про матеріали з попередніх номерів журналу "Країна"

Захоплююся ісландками - вийшли на страйк. А українські жінки дурнуваті та затуркані. Звикли, щоб над ними глумилися. Старі баби молодих дівчат навчають: "Як сваритеся з чоловіком,  наберіть у рот свяченої води". Маячня. Мама 17 років жила з батьком, який її бив, ховав усі гроші, а мене обзивав. Просила покинути його, а вона мені відповідала: "Будеш мати чоловіка, ним і керуватимеш". Півроку, як знайшла іншого, і він її вдарив. Так і живе з ним.

Оксана ШЕВЧЕНКО, 24 роки, Вінниця

На такі страйки ходять ті, хто не може домовитися з чоловіком. Колишня одногрупниця народила близнюків і повернулася за півроку на роботу. Вирішили, що з малими буде чоловік, бо мала більшу зарплату. Зустрічаю його щоранку в парку. Діти доглянуті, слухняні.

Аліна, 28 років, Київ

Ольга Ареф'єва пропонує замість пам'ятника на могилі дерево посадити. Я, мабуть, так і попрошу своїх дітей. Зараз стільки бридких кладовищ! Могили занедбані. А якщо на місці кожної посадити улюблене деревце покійного, стільки краси на світі буде.

Кирило МАРУШКЕВИЧ, 56 років, учитель історії

Читала, як балотуватися в обласні депутати, та ледь не плакала. У нас розумна, порядна людина у владу не може потрапити. Це суцільна система корупції та брехні - володіють заводами, пароплавами. А в країні практично не працює виробництво. Хіба ж вони будуть приймати рішення, які суперечать їхнім інтересам? Марно очікувати позитивних змін. Хіба що буде революція, як 1917-го в Росії. Треба повернути підприємства державі.

Оксана, 35 років, Вінниця

Цікаво було би, щоб фотограф розповів, як його колеги знімають голодних дітей чи поранених. Обирають тих, у кого очі сумніші? Чи того, хто кров'ю більше замазаний? І чи не хочеться самому все покинути й допомогти?

Ольга, Київ

У сусідів знайомі всиновили маленького хлопчика. Не приховували, що прийомний. Через рік хтось із дітей на майданчику сказав йому, що мами більше люблять рідних. Прийшов до батьків заплаканий. Пояснили йому: рідних не обирають, самі народжуються, а прийомних дуже довго шукають, бо вони особливі.

Марина, Київ

Товариш-екскурсовод розповідав, що львівський композитор Станіслав Людкевич усе життя ходив у калошах. Якось чекав на трамвай. Коли він під'їхав, то Людкевич, як порядний пан, скинув калоші на зупинці. Та як повернувся по них - уже не було. До міліції не йшов, але довго дорікав: "Ото вже львівські батяруси, вкрали калоші посеред міста!"

Сергій, 31 рік, Львів

Чоловік каже, що навчився в армії харчуватися по годинах. Хоче привчити й мене не спізнюватися з вечерею.

Інна БЛАЖЧУК, 24 роки, Вінниця

×