Царство шакалів існуватиме, доки не піднімуться на ноги леви. Підсумки "Кримської платформи"

НЕПРОЗОРІ РІШЕННЯ ЩОДО КРИМУ НЕБЕЗПЕЧНІШІ ЗА ЇХ ВІДСУТНІСТЬ

23 серпня в Києві відбувся міжнародний саміт "Кримської платформи". Участь у заході взяли 46 делегацій із різних країн. На чотирьох тематичних панелях говорили про невизнання спроби анексії Криму; про мілітаризацію Азовсько-Чорноморського регіону; про шляхи реінтеграції Криму через права людини і сталий розвиток; про відновлення прав кримськотатарського народу. У виступах майже кожного учасника звучали підтвердження територіальної цілісності України та необхідності деокупації захоплених територій.

 

Якщо судити про "Кримську платформу" за реакцією російських пропагандистів, то саміт вдався. Москва погрожує і пересмикує. Експерти "Медійної ініціативи за права людини" дослідили риторику Кремля й дійшли висновку, що платформа змусила РФ реагувати конвульсивно, винаходити пропагандистські тези, кожна з яких гірша за попередню. Російське міністерство закордонних справ вдалося до погроз і шантажу. Спочатку попередили, що будуть "вимушені розглядати участь окремих держав, міжнародних організацій і їхніх представників у "Кримській платформі" як зазіхання на територіальну цілісність Росії". А потім пообіцяли, що російська реакція "неминуче позначиться" на відносинах з усім світом.

Історія знає один спосіб вирішення ситуацій, подібних до анексії Криму. Злочинний режим загарбника повинен упасти. А всередині захоплених територій має бути сильний рух на звільнення. Сформуватися міжнародний консенсус щодо окупаційного характеру влади, встановленої на захоплених територіях. Ніяких "воля народу". Ніяких "так уже склалося".

Прикладом можуть бути країни Балтії та Східної Європи. На момент руйнації Радянського Союзу там існував народний запит на звільнення. Але і світ не мав ілюзій, що керівник Німецької Демократичної Республіки Еріх Гонекер чи голова ради міністрів Польської Народної Республіки Войцех Ярузельський – легітимні представники своїх країн. Тому, крім невизнання анексії, серед цілей саміту "Кримської платформи" значилося обговорення ефективнішого міжнародного реагування на порушення прав людини в окупованому Криму. І тут нібито досягнули порозуміння. Країни-учасниці готові посилювати кримські санкції проти агресора. Але за яких умов і у відповідь на які порушення – не зрозуміло.

Світ погоджується: з Росією потрібно щось робити. За словами екссудді Міжнародного кримінального суду Говарда Моррісона, Україна, скоріше за все, отримає право розслідувати злочини РФ у Гаазькому трибуналі. Заради міжнародної безпеки й захисту мільйонів людей Крим треба повернути під контроль України. От тільки як змусити Росію підкоритися вироку та як покарати злочинців – поки що не знає ніхто. Відповіді на ці питання шукатиме "Кримська платформа".

Після установчого саміту мають запрацювати офіси, де експерти й політики розроблятимуть механізми для деокупації. "Кримська платформа" діятиме не тільки в Києві, заявив напередодні саміту президент Володимир Зеленський. "У Києві буде центральний офіс, а в багатьох країнах, де є підписанти, відкриватимуться напрями, пов'язані з деокупацією Криму", – зазначив він.

І тут ми підходимо до небезпек. Багато експертів висловлюють побоювання, що "Кримська платформа" може легалізувати шкідливі для України рішення. Якщо зараз продовження водної, транспортної та політичної блокади окупованого Криму – це парафія президента, то хто нестиме відповідальність за чергові спроби поновити постачання води чи визнати окупа­ційні документи, якщо такі "пропозиції" надходитимуть від офісу "Кримської платформи"?

За період окупації без жодних пояснень реалізовували такі шкідливі речі, як вільна економічна зона "Крим", квотування вилову риби між Росією та Україною, постачання на окупований півострів ільменіту для потреб російського військово-промислового комплексу. І щоразу рішення приймав якийсь дрібний клерк. Чи не станеться так і цього разу? Непрозорість та безіменність рішень щодо Криму – небезпечніша за їх відсутність.

 

Дивні речі відбуваються і з правами кримськотатарського народу. Згадаємо, як, відповідаючи на запитання журналістів про створення Кримськотатарської автономії, Володимир Зеленський адресував це питання експертним радам платформи. Ми досі не розуміємо, чи погоджується президент зі створенням національно-територіальної автономії замість того російського анклаву, що існував у Криму всі роки незалежності України. Відсутність чіткої позиції влади в цьому питанні підміняється "необхідністю порадитися зі спеціалістами". Мовляв, вони мають розробити щось і подати на стіл президенту. Але хто ці люди? За яким принципом їх добирають? Що вони мають робити? Погодьтеся, втілювати рішення про зміни до Конституції та переконувати одне одного в необхідності таких змін – це різні завдання.

Напередодні саміту звучали натяки, що Верховна Рада за поданням президента готується голосувати щось грандіозне на позачерговому засіданні 23 серпня. Ходили чутки про зміни до Конституції. Зважаючи, що більшість українців підтримують створення Кримськотатарської автономії. В результаті ми побачили чергову постанову про все й ні про що. Для деокупації півострова потрібні дії, а не декларації.

Можна сперечатись, якою має бути "Кримська платформа", але зрозуміло, якою вона не має бути. Не можна перетворювати робочий інструмент на центр ухвалення рішень та засіб для розмиття відповідальності. Тим більше, що на "Кримську платформу" покладають великі сподівання люди, які чекають звільнення на окупованому півострові.

У промові лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв нагадав світові кримськотатарське прислів'я: царство шакалів існуватиме, доки не прокинуться та не піднімуться на ноги леви. "Кримська платформа" – це насамперед майданчик для ясності. І вона має шанси стати дієвим інструментом деокупації та покарання Росії за агресію. Але, перед тим як задавати напрямок роботи експертних і політичних рад щодо деокупації Криму, українській владі потрібно визначити свою роль у цьому процесі. Чи ми просимо світ допомоги в тому, щоб домовитися з шакалами? Причому так, щоб їх нічого не засмутило й не розлютило. Чи ми – леви, які не пробачать вторгнення на свою територію? Якщо останнє, то потрібно чітко артикулювати цілі і ставити завдання.

×