Чарівна паличка для оборонно-промислового комплексу

Чи може Україна під час війни повернутися до експорту зброї

У січні-березні 2024 року Україна виготовила зброї та боєприпасів на 24,8% більше, ніж за той самий період 2023-го, свідчать дані Держ­стату. Українські виробники зброї трикратно наростили її випуск – до $3 млрд. А загалом оборонно-­промисловий комплекс додав українському ВВП 1,5% зростання за рік, за даними Мінстратегпрому. У галузі працюють 500 компаній, із яких 80% – приватні.

Але є й інший бік: вітчизняний замовник може купити менш як третину продукції українського ОПК. Лідер вітчизняних розробок та виробництва засобів радіотехнічної розвідки й РЕБ наголошує, що завантажений на 65–70%, але для Сил оборони закупити більше продукції не можуть. Що робити з рештою? Представники військової індустрії та деякі експерти наполягають, що слід зняти заборону на експорт продукції ОПК, розглядаючи його як частину нашої воєнної стратегії, що має привести Україну до перемоги у війні та створити необхідний запас міцності на майбутнє. Тож це питання варто розглянути уважніше.

 

Україні у спадщину від Радянського Союзу дісталося майже 30% ВПК радянської імперії. Ці підприємства більш-менш успішно вийшли на світовий ринок озброєнь і закріпилися на ньому. Це зберегло значну частину оборонної промисловості й дало змогу розвинути технології на деяких ділянках.

З початком війни на Донбасі 2014-го кількість підприємств ОПК відчутно зросла, з'явилися нові компетенції та школи з виробництва легкої бронетехніки, ракетно-реактивної артилерії, безпілотних систем – БАК і наземних роботизованих комплексів. А ДККБ "Луч" запропонувало розробки вітчизняного зенітно-ракетного комплексу й оперативно-тактичного БАК. Модернізація ракетно-реактивної артилерії та створення протикорабельного ракетного комплексу "Нептун" були рідкісними напрямами роботи ОПК, які з 2016-го почали розвиватися за рахунок державних коштів і державного замовлення.

Та головним чинником розвитку українських технологій залишалася конкуренція на світовому ринку озброєнь. Так на виставці "Зброя та безпека-2021" приватна компанія "Радіонікс" представила чотири головки самонаведення для ракет – пасивну оптичну, пасивну радіолокаційну, активну радіолокаційну для зенітної ракети й активну радіолокаційну для ракет класу "повітря–повіт­ря" середньої дальності. Щонайменше дві з них створили завдяки замовленню однієї з країн Південно-Східної Азії. Тобто нові технології виникали завдяки експортним контрактам.

З початком великої війни відбулася ще одна хвиля розвитку ОПК. Ідеться про появу майже 200 приватних компаній і фірм, що почали активно розроб­ляти й випускати продукцію військового та подвійного призначення. Однак експорт озброєння з України призупинився – через критичну потребу Сил оборони в засобах для боротьби з російським агресором.

Інший вагомий аргумент на користь такої заборони – масштабна підтримка української армії нашими іноземними партнерами. Коли нам із-за кордону передають зброю, торгувати на світових ринках власною ніби не випадає.

Втім, уже з другої половини 2023-го почали лунати заклики про необхідність дозволу реалізації на світовому ринку озброєнь тих продукції й послуг, якими не може скористатися держава в інтересах Сил оборони. 2024-го міністр стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін оцінив можливий річний обсяг виробництва ОПК України як такий, що становить $18–20 млрд. Із нього Україна здатна замовити третину, адже бюджет на закупівлю озброєнь 2024 року – $6 млрд.

Українські заводи звітують про готовність виробляти ще більше продукції. Наприклад, один із лідерів приватного сектора ОПК, компанія "Українська бронетехніка", 2023-го збільшила виторг у 100 разів – зі 103 млн грн до 13 млрд грн. Це величезні ресурси для держави у вигляді податків.

За цих умов напрошується рішення – спрямувати західну допомогу саме на закупівлю вітчизняної зброї і техніки. Це матиме щонайменше три переваги: нижча ціна, економія на доставленні та підтримка української економіки. Переконати західних партнерів фінансувати закупівлю саме української зброї останнім часом намагається українська влада. І певні успіхи тут уже є.

Данія у квітні 2024 року оголосила про закупівлю на $28,5 млн зброї безпосередньо в українських виробників – для Сил оборони. Нідерланди в червні 2024-го виділили 60 млн євро на закупівлю ударних БАК для України включно з морськими дронами та FPV-безпілотниками. З цієї суми 17,5 млн підуть на морські дрони українського виробництва.

Але названі суми контрактів показують, що маємо лише окремі позитивні приклади, які не усувають проблеми загалом. І це повертає нас до питання про можливість і доречність зняття заборони на експорт військової продукції в нинішніх умовах.

Розгляньмо його основні аспекти.

Перше: розвиток орієнтованого на експорт виробництва здатен посилити Сили оборони України новітніми озброєннями.

І згаданий вище "обмін" опціями якраз належить до цієї позиції. До війни Україна щорічно заробляла приблизно $1 млрд на експорті зброї, а найбільш результативний 2009 рік приніс їй замовлень на $2 млрд. Нині прибутки можна було б подвоїти. Україна могла б експортувати зброї, продукції подвійного призначення та послуг на $3–4 млрд, за висновками Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. Це важливі для ОПК валютні надходження, оскільки виробники можуть їх використати для розвитку озброєнь, що реалізовувалися. Щоб потім запропонувати для української армії.

Друге: відкриття можливостей експорту залучить у галузь нові інвестиції та сприятиме розвитку військово-­технічного співробітництва.

Ефективна робота і стабільний розвиток підприємств ОПК включно за рахунок експорту зробив би їх приваб­ливішими для створення і реалізації спільних із західними оборонними компаніями проєктів. Це унікальна й найвагоміша причина експорту, бо може забезпечити притік нових технологій і технологічний відрив від ворожої РФ. Важливим супутнім чинником розвитку ВТС може бути спільна робота на світовому ринку озброєнь – як продаж спільно створеної продукції, так і постачання комплектуючих та вузлів для озброєнь, які країна-партнерка реалізовує самостійно. Якщо, приміром, турецька компанія Baykar продає свої бойові безпілотники 34 країнам, станом на початок 2024 року, то авіаційні двигуни для цих БАК можуть бути не тільки прибутком української компанії "Івченко-Прогрес", а й надавати можливості для нових розробок і модернізації наявних двигунів.

До того ж розвиток спільних з іноземними партнерами підприємств може створити умови, коли вже це спільне підприємство експортуватиме продукцію до різних країн.

Третє: експорт веде до розвитку вітчизняної економіки, створення нових, зокрема стратегічних, галузей промисловості.

Це має забезпечити "високотехнологічність" країни загалом, її стійкість у майбутньому, у період імовірного холодного протистояння з РФ. Експорт свого часу дав змогу зберегти науково-­виробничі школи, зокрема літакобудування і танкобудування. У середині 1990-х передання Ірану технології створення літаків ­Ан-140 дало змогу підприємству "Антонов" не втратити позиції у світі. А експорт 320 танків Пакистану дав можливість створити танк "Оплот". Тож експорт може вирішити питання максимального завантаження вітчизняних оборонних підприємств, що своєю чергою дасть змогу перейти від виживання до розвитку.

Четверте: Український експорт створить конкуренцію російському, бо є елементом технологічного та фінансового стримування противника.

Слід зауважити, що Москва робить потужні кроки для збереження свого експорту. Наприклад, постачає літаки Ірану та М'янмі – донорам для дзеркальних постачань БАК та боє­припасів. Однак за 10 років російський експорт зброї впав на 53%, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI). Це, зокрема, пов'язано з масштабними втратами на полі бою. Москва перестала бути другим світовим експортером озброєнь. Лише 2023-го російські показники були на 52% менші, ніж 2022 року. Зокрема, 2023-го основні російські види озброєння отримали 12 країн, тоді як 2019-го – 31 країна.

Спільними зусиллями Україна із західними партнерами – через утворення спільних розробок і виробництв вищого технологічного рівня – здатна блокувати РФ на її ключових ринках озброєнь. Ще до широкомасштабного вторгнення США за рахунок закону про вторинні санкції на закупівлю озброєнь ворожої країни досягли певних успіхів – на ринках Індонезії, Філіппін та деяких інших держав. На черзі повна диверсифікація Індії, яка до цього мала на 70% озброєння російського походження. Для України участь у цьому процесі має вітальне значення, бо це прямий підрив економіки РФ та забезпечення її тривалої технологічної деградації.

Після повної утилізації на російсько-­українській війні радянських озброєнь Україна може перехопити ініціативу, відірватися від застарілих технологій і взяти найактивнішу участь у перерозподілі світового ринку озброєнь.

Надзвичайно важливим є забезпечення таких умов постачань, щоб експортоване озброєння не опинилося в руках ворога та згодом його не використовували проти України. Україна має відповідні запобіжні механізми. У нас працює розвинена Держслужба експортного контролю, досвідчені команди спецекспортерів та виробників військової продукції.

Очевидно, що шлях до відновлення експорту продукції вітчизняного ОПК не можна розглядати як лінійне рішення. Потрібна кропітка й послідовна робота на політичному, дипломатичному й інформаційному рівнях. А також робота спецслужб і профільних недержавних інституцій – зокрема аналітичних think tanks – у напрямі розроблення принципів експорту та роз'яснення причин необхідності цієї опції для українського ОПК. Результатом цієї роботи має стати консенсус західних партнерів, українського суспільства і влади в питанні створення умов для експорту.

Україна має готуватися до такого кроку, адже зіткнеться на цьому шляху з російською пропагандою та розгорнутою антиукраїнською інформаційною кампанією.

×