Битися до останнього й перемагати – різні речі

УКРАЇНА НЕ МАЄ НІ СОЮЗНИКІВ, НІ ЕКОНОМІКИ

Єдина добра новина останнього часу – це слова першого заступника голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука, якими він порадував нас 28 квітня: "Володимир Зеленський почав менше усміхатися". А все тому, що нарешті, на кінець другого року каденції, побачив, у якому лайні опинилася країна. Останні слова – це моє пояснення трансформації Зеленського в президента-несміяна. А народний депутат, ховаючись од журналістів за маскою та спиною охоронця, базікає про "ковідні проблеми" й "активізацію Російської Федерації на всіх напрямках" – а "цього ніхто не очікував".

 

Фініш! Пане Стефанчук, нумо по пунктах. По-перше, про "ковідні проблеми" – це ви своєму колезі Миколі Тищенку розкажете, на вечірці якого гуділи всі віпи із фракції "Слуги народу". Андрієві Єрмаку повідомите про користь карантину, він теж там тусувався. А втім, сходіть-но одразу до президента. Той уже відсвяткував день народження в приємному колі, забивши на всі епідеміологічні заходи.

"Ковідні проблеми" – це порожні трамваї, що курсують містом, перевозячи повітря замість пасажирів. Це вагони метро в годину пік, де по п'ять пасажирів. Це закриті кав'ярні й ресторани, персонал яких втратив роботу. Це крамниці, котрі відчиняються за дзвінком і торгують за готівку в обхід касових апаратів. Це затори на дорогах, бо весь Київ і передмістя послуговуються таксі. Але всі ці проблеми – для хом'ячків у масках, загнаних по комірках. А для нардепів зі "Слуги народу" їх немає. Тож, пане Стефанчук, не треба заливати нам за "проблеми". Ви, вся ваша зелена фракція та міністри, – і є джерело проблем.

А по-друге, поговоримо про "активізацію" Росії. Хотілося б уточнити: це ви про снайперські обстріли, які щомісяця забирають по 10 життів українських бійців? Чи про бронетехніку, стягнуту до нашого кордону? Чи про блокаду Керченської протоки? Після будівництва Кримського мосту вантажопотік Маріуполя та Бердянська скоротився на 40 відсотків. Нині, з оголошенням Росією військово-морських маневрів, порти зупинилися взагалі. Включення до зони маневрів вод західного узбережжя Криму призвело до звуження морського транспортного коридору до 27 миль. А коли почнуться стрільби? Як судна заходитимуть в Одеський і Миколаївський порти? Правильно, весь товаропотік піде в Констанцу й Варну. А українські порти закриються. І це ви називаєте активізацією? Пане Стефанчук, та ви майстер евфемізмів! Може, підкинете пару метафор? Я от написав, що країна в лайні. Назвав і його джерело. Але варто було б використати одну точну лексему. А у вас талант. Підкажіть, будь ласка, одне єдине "в муках ночей рождённое слово". Щоб одразу стало зрозуміло, як характеризувати осіб, які на восьмому році війни не очікують "активізації" агресора. Заздалегідь дякую!

"Слуга народу" відзначається не тільки гучними вечірками. Не лише неспроможністю знайти управу на Тищенка, якому закони не писані, чи Євгенія Шевченка, котрий 20 квітня в Мінську зустрічався з Олександром Лукашенком – самопроголошеним президентом Білорусі. Не тільки черговим скандалом довкола заступника керівника Офісу президента Олега Татарова, якому слідчий НАБУ вручив підозру про розкрадання майна Нацгвардії вартістю 81 мільйон гривень. І не лише тим, що Зеленський назвав Татарова професіоналом, а Єрмак робить публічні заяви про невинуватість свого заступника, чинячи тиск на слідство. Віпи "Слуги народу" відзначаються ще й інтриганством.

Нині хитається крісло голови Верховної Ради Дмитра Разумкова. Не діло, що в лідера політсили рейтинг падає, а в Разумкова – ні. На місце спікера мітять у дошку лояльного Стефанчука. Шикарна ідея! Я підтримую. Хай цей добродій частіше радує країну розмовами про "трійки", "золоті вісімки" та софт Results-Based Management, завдяки якому президент має змогу керувати країною, відправляючи "гнівні смс". Хай і далі фонтанує проєктами. Рейтинг "Слуги народу" злетить. А вверх чи вниз – це вже деталі.

Руслан Стефанчук і фракція "Слуги народу" – знахідка для фейлетоніста. Але далі поговоримо не про курйози, а про набагато складніші речі. На восьмому році війни, яка, нагадаю, розпочалася 20 лютого 2014 року, Україна не спроможна протистояти агресії ні в економічному, ні у воєнному сенсі.

22 березня Держстат оприлюднив основні показники соціально-економічного розвитку України за 2020 рік. Валовий внутрішній продукт країни відносно 2019 року скоротився на 4 відсотки. Називаю окремі галузі й відсотки падіння обсягів виробництва: сільське господарство – 11,5; видобуток корисних копалин – 3,1; переробна промисловість – 6; транс­порт – 16,4; готельний бізнес і громадське харчування – 28,5; науково-технічна діяльність – 12. За цими відсот­ками зі знаком мінус стоять люди. Селяни, які не змогли виростити й продати продукцію. Водії, котрі сидять не за кермом, а перед екранами телевізорів. Власники готелів, які залишилися без клієнтів. Сухі цифри відображають реальний результат діяльності президента, уряду й парламенту.

За що ж ми живемо? Відповідь на це запитання дає Мінфін – 2020 року державний і гарантований борг України зріс на 27,7 відсотка. Що тут скажеш? Заробляти гроші наші керманичі не вміють. А ходити з простягнутою рукою – мастаки.

 

А ось іще одна цифра, від Нафтогазу – торік транзит російського газу нашою газотранс­портною системою до Європи становив 55,8 мільярда кубометрів. Чистий прибуток України за ці послуги – 0,5 мільярда доларів, за даними Національного банку.

І від цієї оптимістичної цифри перейдемо до менш втішних. Згідно зі звітом Газпрому, 2020-го загальний обсяг експорту російського газу до Європи й Туреччини становив 175 мільярдів "кубів". Частка російської продукції в загальному газоспоживанні Європи – 33 відсотки.

Відтак новини з Балтії – 25 січня поновлено будівництво газогону "Північний потік-2". Пропускна спроможність двох його гілок – А і Б – 55 мільярдів кубічних метрів. Це саме той обсяг, який щорічно прокачується українською ГТС. Залишилося прокласти 12 кілометрів нитки Б і майже 85 кілометрів нитки А. Завершення проєкту заплановано на серпень. Тож риторичні запитання: на який обсяг транзиту може сподіватися Україна, починаючи з вересня? Як зміниться оцінка українського чинника в контексті енергетичної безпеки Європи? Досі труба, якою йшов на захід російський газ, була одним із запобіжників подальшого розгортання воєнної агресії проти України. Тепер вага цього фактора прямує до нуля.

І знову про гроші. На жаль, чужі. У першій половині 2020 року спотова ціна газу коливалася в районі 82 доларів за тисячу кубометрів. У другому півріччі вона зросла й у грудні сягнула 216. Та вже у січні цього року злетіла до 335 доларів за тисячу кубометрів. Прогноз трейдерів: стабільно високі ціни.

А тепер кожен може розважитися. Треба лише перевести обсяги експорту російського газу з мільярдів у тисячі кубометрів і помножити, скажімо, на 300 "зелених". Отримана сума – реверсний потік доларів із заходу на схід.

Показовою є й динаміка нафтових цін. Перше півріччя 2020-го: ціна бареля марки Brent коливалася на позначці 40 доларів. 2021 рік світ зустрів із цінником 50. Вартість нафти і далі рухається вгору: лютий – 55 доларів, березень – 62, а 30 квітня – 66 доларів. Нафтовики очікують повернення золотої ери – 100 доларів за барель. За оцінками експертів енергетичного ринку, високі ціни нинішнього року забезпечать російський держбюджет надходженнями в 50 мільярдів доларів. Нагадаю, на захмарних цінах 2013 року в 110 доларів за барель РФ зважилася на воєнну агресію проти України.

Кожне диво, зокрема й економічне, має ім'я. Зростання цін на енергоресурси також – це Джо Байден. Погляди президента США на енергетику не були таємницею для нафтотрейдерів. Лідерство кандидата від демократів у виборчих перегонах визначило тренд на зростання цін. Салютом інавгурації 46-го президента Сполучених Штатів і стали ціни на газ у 335 доларів.

З приходом Байдена до Білого дому зупинилося будівництво нафтогону Keystone XL. Його прокладання вже зупиняв Барак Обама. Аргументація феєрична – труба негативно вплине на "чутливі піщані пагорби Небраски". Дональд Трамп підписав меморандум про поновлення проєкту. Джо Байден заборонив будівництво.

Трубопроводи Keystone XL і Dakota Access мали наповнювати канадською нафтою. Тепер її не буде. Як немає і сприяння видобутку сланцевої нафти та газу. 28 квітня, виступаючи зі зверненням до конгресменів і сенаторів, Байден проголосив курс на підтримку "зеленої енергетики". Запитання, як скоро вона стане рентабельною, звісно, цікаве. Та зараз його варто залишити за дужками. Бо доки вітряки навчаться швидше ворушити лопатями, обсяги видобутих вуглеводнів скорочуватимуться, а доларовий потік до Москви зростатиме. Росія знов "энергетическая держава". У кремлівських веж починається нове запаморочення.

Як Банковій реагувати на ці виклики? Намагаючись бодай якось зарадити здорожчанню енергоресурсів, а отже, й собівартості української продукції, Кабінет міністрів відправив у відставку голову Нафтогазу Андрія Коболєва. Замість нього держкомпанію очолив Юрій Вітренко. Володимир Зеленський поставив йому завдання – збільшити газовидобуток. Думаю, із цим дорученням краще упорався би Гаррі Поттер. У нього є чарівна паличка.

Виходом із ситуації могло би бути створення потужностей із виробництва біогазу. Технології вже відпрацьовані. Закупити їх, як це практикує Китай, клепки не вистачає. Бракує умов і для залучення інвестицій. Ані європейські, ані азійські компанії, що виробляють біогаз, до України не поспішають. Бо енергетичний ринок розподілений між монополістами. Отже, ринку, немає. Монополістів ситуація влаштовує. Нервують лише споживачі. Але балакучі голови в телевізорах розкажуть, що сплачувати скажені тарифи – це дуже по-­європейському. Тож не вимахуйтеся і платіть.

Інший ресурс – сірководень, подушка якого лежить на дні Чорного моря. Ця хімічна сполука робить його фактично мертвим. Дослідження з видобутку та використання в промисловості сірководню вели в СРСР. Але тоді собівартість природного газу була копійчана. Відповідно, розробку нових технологій визнали передчасною. Нині вивчення про­довжують російські на­уковці, розмістивши лабораторії в Криму. Україна відповіла жорстко: ступінь кандидата наук присуджено нардепу Іллі Киві, який уславився польовими дослідженнями впливу онанізму на парламентську діяльність. Реакція асиметрична, але все одно вражає. А про сірководень можна забути.

Якщо взяти до уваги тільки енергетику, то корінь проблеми – монополізм. Олігархат не зацікавлений у конкуренції. Рентна економіка – суть економічних, соціальних і політичних проблем. Руслан Стефанчук поділився інсайдом: у надрах Верховної Ради працюють над антиолігархічним законом. Розробляють критерії, за якими певні особи визнаватимуться олігархами. Скільки буде цих критеріїв, які з них вважатимуть необхідними, а які достатніми – невідомо. Дискутується й питання санкцій. Ось якими глибокими думками поділився Стефанчук. Усе, що мені залишається, – процитувати коронну фразу головного героя із фільму Мартіна Скорсезе "Банди Нью-Йорка": "Господи, та що ж ти таке верзеш!" Та візьміть ви нарешті антитрастове законодавство США і прочитайте. Перший спрямований проти монополій закон був ухвалений 1890 року. Відтоді створено систему нормативних актів. Є й практика їхнього судового застосування. Навіщо мучити народних депутатів, примушуючи думати. Вони ж, як зазначає Стефанчук, "зріз українського суспільства". А це не клуб інтелектуалів. Це майже Ноїв ковчег. Кидайте їм харч і не заважайте спарюватись, бо на більше вони не здатні.

Годі вже про економіку, енергетику й законодавчі ініціативи. Повернімося до науки й техніки, яка, попри зусилля чиновників і політиків, досі існує в Україні. На воєнну ескалацію з боку Росії українські бійці та ветерани відреагували лаконічно: битимемося до останнього! Про це сказав і президент 20 квітня у відео­зверненні до нації. Битися до останнього й перемагати, –на жаль, різні речі.

На календарі ХХІ століття. Без високих технологій жодна країна не спроможна відстояти суверенітет і територіальну цілісність. Росія блокує азовські порти. Під загрозою й чорноморські. Кораблі США до Чорного моря так і не зайшли. Туреччина оголосила нейтралітет. Є надія, що біля наших берегів побачимо британські есмінці. Але вони не можуть вічно стояти на одеському рейді. Блокада портів – це прояв прямої воєнної агресії. Як Україна може відповісти на дії Росії в Чорному й Азовському морях? Ніяк.

Український флот не має протикорабельного озброєння. Боєздатність авіації сумнівна. Всі літаки – з написом "Зроблено в СРСР". Наймолодшому 30 років. Якщо вони літають, це не означає, що їх можна відправити в бій. Восьмий рік війни. Питання про оснащення Військово-­Повітряних сил сучасними літаками досі не вирішене. У високих кабінетах дотепер не визначилися, які вибрати – американські F-16, французькі Dassault Rafale чи шведські Saab JAS 39 Gripen.

У серпні торік на озброєння прийнято протикорабельну крилату ракету Р-360 "Нептун". Розробник – КБ "Луч". Провели успішні випробування з наземних пускових установок. Адаптують комплекс для морських і повітряних платформ. Дальність польоту ракети – 280 кілометрів. Здавалося б, гідна відповідь України на морську блокаду. Але звернімося до інтерв'ю гендиректора КБ "Луч" Олега Коростельова: цілевизначення та ціленаведення ракети здійснюється за допомогою супутників, безпілотників і наземних радіолокаційних комплексів. Що це означає? Пояснюю: Бог створив Землю круглою. Потрібна контактна точка, що зводитиме в єдину систему пускову установку й ціль. Але в України немає супутників. Про стан авіації вже згадано. Залишаються катери, яким ставитиметься бойове завдання – здійснити маневр у зоні дії ворожої авіації й ви­йти на лінію радіолокаційної фіксації цілі. Скільки з цих катерів повернуться в порт приписки?

У нас уже немає союзників. У нас немає й економіки, що витягнула б тягар війни – комплекс оборонних програм, включаючи космічну. Але в нас є парламентарії – "зріз суспільства" – і політики, які дивуються "активізації Росії". Однак ми битимемося до останнього. На жаль, президент не уточнив: хто "ми".

×