Якщо влада не карає зла і не захищає добро, то вона не виконує своїх обов'язків

Життя – це суміш радості й скорботи. Коли я втратив батька, плакав. Таких важких років і днів було багато. Але була радість, коли прийняв чернецтво і виконував послух беззаперечно. На душі мав спокій, мир і радість. Немає життя без скорботи. Але немає і без радості.

Ніколи не думав про інший шлях.

Від Голодомору загинув дід. У селах позабирали все зерно. Мені було 4 роки. Батько переїхав на шахту, де давали хліб. Нам, дітям, – по 200 грамів на день, батькові – 400, а дідові не давали зовсім. Він помер із голоду.

Школа вчила, що Бога немає. І я в це вірив. Потім почалася війна. Батько загинув, коли мав 40 років. Переді мною стало питання: є Бог чи ні? У школі казали, що людина помирає і її буття припиняється. А я його люблю. Можна любити неіснуюче? Розум підказує, що не можна. Значить, він має існувати. Став читати багато духовної літератури. Якщо батько існує – отже, є вічне життя. Якщо є вічне життя – то є Бог. Якщо Бог є, то треба служити Йому, а не земній владі.

Михайло ДЕНИСЕНКО, 90 років. Народився 23 січня 1929 року в Благодатному – тепер Амвросіївський район Донецької області, територія ОРДЛО. Батько – шахтар, загинув під час битви за Дніпро 1943-го. Мати працювала в колгоспі. Із відзнакою закінчив Одеську духовну семінарію, потім – Московську духовну академію Російської православної церкви. 21-річним прийняв чернецтво з іменем Філарет. Був єпископом Лузьким, Віденським і Австрійським, Дмитрівським, митрополитом Київським і Галицьким, екзархом України. Після смерті Патріарха Пимена 1990-го був одним із кандидатів на його місце. Був місцеблюстителем Московського патріаршого престолу і претендентом на пост Патріарха, але програв вибори. 1990-го ініціював перейменування Українського екзархату РПЦ на Українську православну церкву Московського патріархату. 1992-го – створення самостійної Української православної церкви Київського патріархату. Через три роки став її Патріархом. За це на Архієрейському соборі РПЦ його позбавили всіх ступенів священства й наклали анафему. 15 грудня 2018 року на Об’єднавчому соборі православних церков у Києві відмовився брати участь у виборах митрополита Київського, якому Вселенський патріархат мав вручити томос про автокефалію. Призначений на цю посаду Епіфаній оголосив Філарета духовним наставником Православної церкви України

Усвідомлюю свої гріхи і боюся після смерті бути засудженим на вічні муки. Тому намагаюся всіма силами служити Церкві та Богу.

Без страху не можна утриматися від зла. Це перша сходинка духовного зростання. Друга – коли чиниш добро заради нагороди: царства небесного і дарів Святого Духа на землі. Третя – це любов. Коли людина робить добро не через страх і не через нагороду, а тому, що інакше не може – вона досконала. Але не можете з першої сходинки стати на третю. Мусите пройти всі. Я – досі на першій.

Виховання – коли діти бачать, які батьки, і стають такими, як вони.

Коли не стало батька, я був старшим у сім'ї. Мама одна, а ще чотири брати. Треба було і працювати в колгоспі, і вчитися, і обробляти землю. Нас виховувало життя. З одного боку – послух батькам. З другого – відповідальність за сім'ю.

Яким маю бути священиком: сімейним чи ченцем? Це питання постало, коли закінчував перший курс академії. Після іспитів я стояв біля вікна в аудиторії і розмірковував. Це були сталінські часи. Я був свідком, коли професорів академії і студентів заарештували й засудили. Думав, що можу не уникнути цього. Cім'я зв'язуватиме мене. Якщо буду ченцем, я незалежний. Вирішив залишитися в монастирі на канікули. За 10–15 хвилин намісник Троїце-Cергієвої лаври, де була Московська академія, присилає до мене послушника і пропонує залишитись. Сприйняв це як Божий голос.

Смерті не боюся. Її як такої нема. Вона вже переможена Богом.

Найгірша смерть – вічна. Людина померла немовлям. Вона – блаженна, бо не грішила і попала у вічне життя. Людина прожила 100 років. Теж померла і увійшла у страждання. Яка користь, що вона прожила 100 років? Про вічність треба турбуватися.

Свята людина – яка бореться зі своїми гріхами, робить добро, смиренна, терпелива. Таких багато. Ми про них не знаємо, бо не виставляють себе напоказ.

Глибокої самотності в житті не відчув. Моменти були. Це страшний стан.

Вірю і переконаний, що українська православна церква буде. Про це подбають Європа й Америка. Вони не зацікавлені, щоб з'явилася нова агресивна сила, яка їм протистояла б. Період імперій закінчився. Ми вступили в новий час глобалізації. Але вони допомагають лише тому, що сама Україна це робить – захищає свою свободу.

Правдива любов – це співстраждання. Кожен, хто допомагає іншому, має її у серці.

У Старому Заповіті сказано: не вбивай, не перелюбствуй, не кради. Весь час "не". У Новому – блаженні убогі духом, блаженні ті, що плачуть, блаженні чисті серцем. Немає примусового тону, а є добровільний. Так будується наша церква – на добровільних началах.

Великі амбіції – пихатість, гордість і марнославство. Це гріх.

Українська церква – не остаточна мета. Остаточна – вічне блаженне життя. Щоб іти до нього, треба служити Богові і Церкві. Бог поставив на це. Якби я не був Патріархом, то не ставив би такої мети. А раз Бог поставив мене Патріархом, то маю виконувати ці обов'язки. Це послух, а не амбіція.

Мудрість – це пізнання істини і її досягнення. Не вважаю себе мудрим.

Не мав і не маю вчителів. Учуся, читаючи Святе Письмо, святих отців.

Добро – це людська природа. Добро – у заповідях Божих.

Гріх – це непідкорення добру.

Довіра – перша ознака любові.

Ідеальний шлюб – коли чоловік абсолютно довіряє дружині. Як від себе не можна нічого приховати, так само – від дружини чи чоловіка. Коли виникає недовіра, любові вже немає.

Леоніда Кравчука ціную за те, що підписав угоду про створення СНД у Біловезькій пущі. Без цього ми не мали б Української держави. Референдум за незалежність – його заслуга. Заслуга Леоніда Кучми – що розбудував державу. Коли виникла загроза в Тузлі, змусив Росію вийти звідти. Заслуга Віктора Ющенка – що підняв Голодомор на міжнародний рівень. Дав належну оцінку нашій трагічній історії. Петро Порошенко зберіг Українську державу в умовах агресії.

Не треба бити дітей, коли гніваєшся. Треба виховувати словом, прикладом, життям. Батько показував мені, як ставитися до людей. Побив лише раз, бо я рвав траву в чужому саду.

Донбас завжди був населений українцями. Там немає жодного російського села. Це українська земля, яка прийняла росіян, дала їм роботу, життя. Повинні бути вдячними.

За 70 років служіння не пропустив жодної святкової та недільної літургії.

Коли говоримо, що ворога, грішника треба любити, то треба любити його як людину. Людина є добра, але пошкоджена гріхом, смертю, хворобами. Христос любив усіх, але злу не підкорявся.

Війна – завжди смерть. У Другій світовій Радянський Союз втратив офіційно 23,5 мільйона громадян. Особливо – Україна. У цьому й та війна, й нинішня – однакові. Але є й різниця. По-перше, зброя тоді була не така. Сучасна – "Гради", "Смерчі", "Урагани" – страшніша, бо знищує масу людей і впливає на психіку. По-друге, тоді фронт був. Знаєш, де свої, а де – ворог. А зараз доводиться жити серед ворогів.

Я – грішник. І ненависть, і гнів, і неправда – все є. Але треба бачити в собі ці гріхи. Їх викриває совість. Коли совість спалена, нечиста – уже не викриває. Про таких людей кажуть: безсовісний.

Якщо влада не карає зла і не захищає добро, то вона не виконує своїх обов'язків.

Обирай достойну владу. Якщо не обирав, то винен тільки ти. Якщо влада обрана законно, маєш підкорятися.

Не маю прив'язаності до речей.

Мав зустріч із новообраним президентом. Енергійний, подає надію. Проблеми, з якими він стикнеться, дуже тяжкі. Молимося, щоб Господь допоміг йому. Головне – зберегти державу і недоторканність території. Тобто – свободу. Друга, не менш важлива й тяжча, – подолати корупцію як систему. Поки що цього не зумів зробити жоден президент.

Неправдиві обіцянки – зло й неправда. Треба менше обіцяти, а побільше робити, щоб люди бачили позитивні результати.

Щоб подолати гріх і зло, треба мати страх. Щоб мати його, треба покарання. Щоб справедливо карати, треба мати справедливі суди.

Українцем народився, був, є і буду. Навіть за СРСР я був місцеблюстителем Московського престолу і служив Українській церкві.

Коли самі не можемо об'єднатися, допомагає Господь. Яким чином? Допустив цю війну і людські страждання. Коли ми єдині в захисті, як зараз, то перемагаємо. Не хочете страждати – єднайтеся. Не можете – страждайте.

Є щось спільне між українцями і євреями, яких Господь визволив з єгипетської неволі й водив пустелею 40 років. Чому? Щоб у Землю обітовану ввійшли ті, хто не знає неволі. Так і нам Господь дав державу, а тепер випробовує: чи достойні ми її мати? Чи назад у рабство? Євреї згадували, що їли в Єгипті м'ясо і часник. Багато українців згадують радянську ковбасу по 2,20. Доки не вимруть усі, хто пам'ятає радянські часи, будемо мати проблеми.

Мойсея в Україні поки що не бачу.

Щоб зберегти здоров'я, маю кілька правил. Їсти в міру. Робити обстеження. Знати, що відбувається в організмі, та своєчасно лікувати. Не допускати хвороб. На лікарів дивлюся, як на слуг Божих. Це дає змогу бути активним. Уже 20 років живу з кардіостимулятором.

Найбільше після Бога люблю своїх батьків. Коли тато йшов на фронт, казав: "Молись за мене". Цю заповідь виконую.

Любов – блаженство на Землі.

Перемога буде обов'язково наша. Росія стала на шлях неправди. Так можна перемогти тільки тимчасово.