Тарас Лютий, філософ та співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди, поділився з Gazeta.ua спогадами про Мирослава Поповича. Останні п'ять років жив з ним по сусідству — в одному під'їзді.
"Мирослав Володимирович мешкав на другому поверсі, а я — на восьмому, - каже Тарас Лютий. - Щодня він вставав досить рано. Таким чином знаходив собі час, щоб працювати, коли сонце ще не високо і не заважає людський гамір. Зранку виходив на двір з песиком, якого взяв з притулку, і займався на невеличкому стадіоні поруч з будинком. До останніх днів виконував фізичні вправи. Його часто можна було зустріти на ринку біля нашого будинку. Туди завжди ходив зі своїм візочком. Люди дивувались, впізнавали його, а продавчині віталися. Мирослав Попович вів повсякденне життя мудреця: сива борода, окуляри, невеличкий зріст, - каже Тарас Лютий. - Він приворожував. Інколи люди зупинялися і дивилися йому в слід".
Тарас Лютий як студент відвідував лекції Мирослава Поповича у 90-их роках, коли навчався у Києво-Могилянській академії. Згодом Мирослав Володимирович був консультантом його докторської дисертації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це були стосунки старшого і молодшого колєґ" - Забужко розповіла про останню зустріч з Мирославом Поповичем
"Мене надзвичайно вразив його особливий підхід до читання лекцій на складні теми. Це був формат діалогу зі студентом. Кабінет Мирослава Володимировича був вільним простором, в якому можна було говорити спокійно як під час прогулянки. Водночас це не був панібратський тип спілкування. Він міг зробити серйозні зауваження, які ти мусив осмислити".
Попович жив у столичному мікрорайоні Академмістечко, на вулиці Семашка. Кияни зареєстрували петицію на сайті Київради про її перейменування на честь Мирослава Володимировича. Станом на 15 лютого вона зібрала 297 підписів.
"Коли перетинався на сходах будинку з Мирославом Володимировичем, він завжди виділяв кілька хвилин для розмови — сократичної бесіди, - додає Тарас Лютий. – Після них у мене залишалося радісне відчуття. Остання наша зустріч була саме такою - розмова під спільним під'їздом. Мирослав Володимирович їхав на роботу. Поділився зі мною турботами суто професійного життя — мав написати звіт. Мене вразило, що він, директор, який би міг поручити якусь паперову роботу своїм підлеглим, переймається такими речами. Та сам Попович не цурався цієї роботи. Сприймав її легко, але відповідально.
Мирослав Попович - філософ, академік НАН України. Народився 12 квітня 1930 року в Житомирі. Мати - вчителька, батько загинув на війні. Закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Із 1953-го по 1956-й працював учителем історії, згодом - директором школи у селі Золотий Потік на Тернопільщині. Закінчив аспірантуру Інституту філософії НАН України. Доктор філософських наук. Від 1974-го - професор. Один зі співзасновників Народного руху України. З 1992 року - член-кореспондент НАН України. 2002-го очолив Інститут філософії імені Григорія Сковороди.
Досліджував соціально-політичні процеси в Україні та світі, історію української філософської думки. Написав праці, присвячені Миколі Гоголю, Григорію Сковороді, світогляду східних слов'ян. 2005-го вийшла книжка "Червоне століття". 2009 року - "Культура: ілюстрована енциклопедія України", 2011-го - "Бути людиною". Головний редактор журналу "Філософська думка", президент Філософського товариства України, товариства "Україна - Франція". Почесний професор Києво-Могилянської академії. Почесний доктор Національного університету імені Тараса Шевченка. Учасник Ініціативної групи "Першого грудня". Має багато відзнак та нагород, зокрема - орден "За заслуги" ІІІ ступеня, орден князя Ярослава Мудрого, французький орден Почесного легіону.
Любив куховарити. Вів кулінарну програму на телебаченні. Володів польською, німецькою, англійською, французькою та чеською мовами. Був одружений із Лідією Артюх, етнографом. Виховали доньку Аліну й трьох онуків. Поховав синів: 32-річного Сергія та 41-річного Богдана.
Помер 10 лютого на 88-му році життя у власній квартирі. Мав проблеми з серцем. Переніс операцію, а після неї - кілька мікроінсультів. Громадське прощання з філософом відбулося 13 лютого у конференц-залі академії наук України.
3 
1
Коментарі