– Мені наказали заарештувати кота за посібництво ворогу! – каже один військовий іншому.

Рудий кіт бігає від окопу до окопу. Бо зима, він мерзне, а його годують і там, і там. І котові байдуже, в окопі німці чи шотландці, і що одні звуть його Нестором, а другі – Феліксом.

Фільм "Щасливого Різдва" – про Святвечір 1914 року. Йде Перша світова, в трьох окопах – німці, французи і шотландці. Між ними сотня метрів промерзлої нічиєї землі. І ось у святкову ніч пісню тенора-німця, який приїхав на передову підтримати співвітчизників, почули шотландці. Загули їхні волинки в такт, стали підмугикувати французи.

Шотландський священик, французький лейтенант і німецький тенор виходять на незавойовану землю і вітають один одного з Різдвом, розливають шампанське. За ними потяглися солдати. Міняються шоколадом і адресами, показують фото дружин і запрошують в гості після війни. Всі пережили незабутню ніч і на ранок так побраталися, що зіграли у футбол і ховалися один в одного в окопах під час артилерійських обстрілів. Бійці різних армій зійшлися в одному: війна – це тільки смерть, вони ж не вороги, а брати по нещастю. Всі хочуть додому, до рідних.

– Ці німці ближчі мені, – загальну думку висловлює француз, – ніж ті, хто кричить "Смерть фріцам!" і при цьому їсть теплу смажену індичку.

Після фільму телефоную другові в АТО. Другий день після Різдва.

– Ну що, стріляли цієї ночі?

– Так! – кричить він. – Як ніколи! Зовсім оскаженіли!

Фільм зняли за реальними подіями. Були перемир'я, подарунки і футбол. Ніхто не стріляв, коли ховали загиблих на очах у ворога. В той час популярним став девіз: "Живи сам і давай жити іншим". Були й ті, хто різко критикував братання. З-поміж них – єфрейтор Баварського піхотного полку Адольф Гітлер. Минуло 100 років – і тих, хто проти, схоже, стало більше.

×