Кілька місяців на сайті оголошень ОLX мала зо два десятки позицій із продажу. Передусім хотілося збути материну хату, що дісталася їй у спадок від баби. Решта – речі, знайдені на горищі, по сараях і скринях. Спершу ми запросили чоловіка з оголошення "куплю старовинні намиста, монети, ікони". Він довго й нехотя перебирав речі: "І заради цього я приїхав із міста?" Очі його загорілися, коли погляд зупинився на намисті з коралів. Запропонував тисячу гривень із виглядом, наче ощасливив нас. Кажу, менше як за три тисячі не віддам. Мацав кожну намистинку і повторював, що прогорить, якщо коралі несправжні.
– Він так запевняв, – казала мати потім, – що я вже була готова повірити в їхню фальшивість.
Зрештою погодився купити з таким виглядом, наче віддає нирку.
– Колекцію значків заберу за 30 гривень, і за 20 – годинника, – мовив.
За копійки вирішив узяти й дідів орден, і ткані рушники.
– Хай краще полежать удома, вони їсти не просять, – відрубала я.
Виставила речі на сайті оголошень. Туди ж додала швейні машинки, дядькові гітару 1970-х і баян. Потроху крига скресла. Ткані рушники забрала жінка зі Львова, яка шиє собі з них сукні. Висилає час від часу фото. На них любо глянути: посуд, одяг, страви, народні забави – все питомо українське. Такій людині приємно щось продати. Прядки забрав колега, який колекціонує все давнє.
– Якісь є історії, пов'яані з ними? – питав. Мати розказала, хто й коли їх зробив і як моя баба билася ними зі свекрухою.
Бутлі замовили дядьки, щоб робити вино. Найбільшу партію – зі ступою та купою одягу – забрав музей Тараса Шевченка на Черкащині. Тепер маю абонемент на постійне відвідування шевченківських хат. Нарешті через сайт пішла й наша хата. Купили люди із Сум, які ніколи не жили в селі, а оце наважилися. Учора хлопчина з Житомира забрав гітару. Лишилася тільки швейна машинка. Вам не треба?
3 
1
Коментарі
2