– Привееет, друг! Из Украины? Я люблю Украину! Я сам из Киева, – молодий араб із течкою фотографій біжить пляжем.

Ми щойно прилетіли в Єгипет і вийшли до моря.

– Хочешь покататься на яхте? Дайвинг? Уже записываю, – витягує рекламні знімки, шкірить білі зуби. Ми ліниво роздивляємося. Він гукає кількох туристів з-під сусідніх парасольок, не соромиться стягувати людей із лежаків. І ось уже біля нас натовп тих, хто катався, хто спускався під воду. Діляться враженнями, тикають під ніс фото. Ми після безсонної ночі, в очікуванні відпустки мріяли випростатися на лежаку.

– Дякуємо, подумаємо.

Через хвилину вже інший:

– Только для тебя, только сегодня скидка! Давай на яхте в заповедник. Там такие рыбы! Такие кораллы!

– Ми ж тільки приїхали. Дайте хоч скупатися.

Але вони кружляють, як акули. Зрештою йдемо по червоний прапор – коли його вивісити на своїй парасолі, відстають. Наступного дня все повторюється. І саме через цю нав'язливість про поїздку у відкрите море й думати гидко. Араби перемикаються на інших відпочивальників і дають нам спокій.

Наступного дня після приїзду додому дізнаємося, що українських туристів саме в цьому заповіднику покусала акула. Страшну історію розповідаємо друзям.

– А пам'ятаєте, ви були біля Одеси з наметами і після вашого від'їзду берег обвалився? – каже один.

– А після туру в Париж Лувр закрили! А в Греції пожежі почалися? – додає інший. – А може, хороші мої, вам у Москву з'їздити?

×