Нормальні чоловіки

У містечку, де живе моя мати, ходжу до двох Оксан. Одна – робить нігті, друга – стриже. У першої – свекруха в Німеччині. Вийшла заміж за самотнього діда. Він недавно помер і залишив дружині дві квартири в Берліні. Вона отримує його пенсію.

– Оксан, – кажу, – це круто! Вона ж вас кличе до себе, житимете в одному з найкращих міст світу. А мова? Вивчите!

Оксана мовчить. Бо її чоловік не хоче не те, що жити там, а навіть подивитися місто.

– Толіку тіки дача нужна да рибалка, – розказує Оксана. – Ніде не працює. Випросить у мамочки сотню чи дві євро, йому на тиждень хвата.

– А хто ж родину годує?

– Я, – відповідає, не підіймаючи очей.

39-річному Толі мати купує машини. Якось орендувала на рік магазин, але він повісив на дверях записку: кому треба, дзвоніть. А Оксану він гнобить, бо її батьки грошей не дають.

– А те, що яйця, птиця, городина від моїх батьків, то нічого! Що їм, пенсію йому віддавати?

– Оксан, то він і гуляє мабуть?

– Та… Мені розказували, що застряв із якоюсь по п'янці в річці. Відповів, що дружить з нею. Ага… Не вірю йому, живу місяць у квартирі, яку мені мати залишила.

Друга Оксана має перукарню. Ще кілька разів на тиждень їздить до Києва прибирати квартири.

– Чоловік без роботи, – розказує. – А в нас дитина-випускниця. Пропонувала, щоб у Польщу подався: "Сама, – каже, – їдь". Місце охоронця підшукала йому в АТБ – не таке. На заправку влаштувала. Побув три дні. Не зійшовся з начальством.

– Навіщо він тобі? – питаю в Оксани-манікюрниці. – Дітей у вас немає. Ти молода, гарна, сама заробляєш, маєш житло.

Вона згадує про куму, яка розвелася. Чоловік не платить аліментів, носить дитині прострочені продукти. А в другої подруги чоловік б'ється.

– Та немає нормальних чоловіків, – філософствує друга Оксана. – А міняти шило на мило? Для чого?

×