– Посмотри, как она дрожит, – двоє чоловіків в ресторані сидять навпроти за столиком. – Не бойся, – старший, на вигляд років 40, нахиляється до мого обличчя. Його сірі очі розпливаються в пляму. – Мы тебя защитим.

Два дні свого кримського відрядження я спостерігала за чоловіками, які вишивали набережною Алушти групками по п'ятеро-семеро. Прикидалися туристами: у шортах і дешевих гумових капцях, купували трав'яні чаї та засмагали. Але накачані плечі, прес "кубиками" і коротко стрижене волосся видають у них військових.

– Казакам донским от казаков питерских! – у ресторані відвідувачі замовляють для них пісні, пригощають випивкою.

– Лично мы из Курска, а есть ребята со всей России, приехали здесь порядок поддерживать. Чтоб никакой "Правый сектор" не сунулся, – старший, який назвався Леонідом, розливає по чарках горілку.

Його другові Максу – 27, він уже ледь ворушить язиком. 5 хвилин тому чоловіки підсіли до мене, замовили випивку й баранячий шашлик. Вдаю, що відпочиваю тут.

– Здесь щас спокойно, а вот на востоке у вас будет то, что в Чечне, – каже Леонід.

Запрошує до танцю.

– Вывози родных подальше, ребенка я к нам, в Курск, заберу, – шепоче на вухо.

Уже за північ проводжає мене до орендованої квартири. Лізе цілуватися. Відбиваюся й тікаю у двори.

×