- Шо за хрєнь! Тьо, ти хоч сама це читала? - племінниця з відразою гортає  книжку, що пропахла часом і старим пилом. "Злочин і кару" їй загадали прочитати за канікули.

- Та ми розбирали цей роман уроків із 20 тому, - згадую школу.

Тоді молоденька вчителька російської літератури, щойно спечена після вузу, вчила нас думати. А нам хотілося гуляти, бо надворі буяла весна і чхати було на чужі страждання. Училка досягла тільки того, що ми зненавиділи Раскольнікова, а заразом і Достоєвського. Через ту шкільну огиду я 15 років не хотіла відкривати його твори. Якось під настрій мені до рук потрапили "Принижені й ображені". Ковтнула їх за два дні. "Автора, автора!", - заволала подумки і під напливом емоцій купила на інтернет-аукціоні 30 томів класика. Повне зібрання.

Манюня, тобі сподобається

Пересилка з Харкова дорога. Вирішила забрати книжки сама, якраз збиралася у відрядження. А поки мама просить щось почитати. Про "Принижених і ображених" каже:

- Я тут прогорнула кілька сторінок, але якесь воно нудне.

От тобі й на. Може, я поспішила зі своїм висновком щодо Достоєвського? Раптом інші його книжки - повне божевілля. Але назад дороги нема. З важкою головою забираю покупку. Достоєвський виявився важкий ще й на руки: понад 20 кг. Добре, що продавець - здоровий дядько - заніс два паперові ящики до вагона.

- Не хотів віддавати, та ремонт робимо, ніде приткнути.

Дорогою читаю "Чужа дружина і чоловік під ліжком". Вмираю від сміху. Ні, я не помилилася. Федір Михайлович таки неперевершений.

Удома мама хутко вихоплює в мене томик.

- Ти знаєш, я ніколи не плакала над жодною книгою, як над "Приниженими й ображеними". Не розказуй нічого, сама прочитаю, - шикає, коли хочу переказати їй зміст "Чужої дружини".

Племінниці кажу:

- Манюня, тобі сподобається.

А подумки додаю: "Колись".

×