Комісар ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефан Фюле – великий оптиміст. "Відносини України та Євросоюзу – на роздоріжжі", - заявив він цього тижня.
Насправді ж критичну точку відносин було пройдено торік. Україна та ЄС те роздоріжжя вже минули – а далі пішли у протилежних напрямках. Свою промову Штефан Фюле виголосив на присвяченій перспективам відносин конференції, що відбулася в Брюсселі. А за кілька годин до цього у Києві оголосили вирок Юрію Луценку.
Він став черговим свідченням того, що і спільний шлях, і перехрестя вже позаду. Припинення політичних репресій та звільнення Юлії Тимошенко є однією з головних умов Євросоюзу щодо підписання Угоди про асоціацію. У відповідь Янукович ув'язнив ще й Луценка. Дав ясно зрозуміти, що інтеграція з ЄС його більше не цікавить.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для життя Луценка є загроза в будь-якій колонії
Чого ж очікувати далі? Певний натяк на характер майбутніх відносин надійшов днями від українського МЗС. Воно атакувало посла Євросоюзу в Україні Жозе Мануеля Пінту Тейшейру. На думку відомства Грищенка, той "самочинно прагне перетворитися фактично на учасника українських внутрішньополітичних процесів та публічного дискурсу". Інакше кажучи, Києву не подобається критика послом української дійсності.
"Президент Янукович заявляв після свого обрання, що концентрація влади потрібна йому для боротьби з корупцією і проведення реформ, необхідних для створення привабливого бізнес-клімату в Україні. Але, на жаль, не досяг таких результатів", – це одне з останніх критичних висловлювань Тейшейри. Посол справді досить відверто говорить про загальновідомі проблеми з демократією, хабарництвом, судочинством тощо. МЗС звинуватило його у перевищенні дипломатичних повноважень. Євросоюз у відповідь заявив про цілковиту довіру до посла й висловив "особливе розчарування" нападками Києва.
Цей скандал говорить багато про що. Якби українська влада справді прагнула інтеграції з ЄС, то критичні коментарі посла Тейшейри та інших європейських дипломатів аж ніяк не викликали б такої реакції. Адже коли держава хоче приєднатися до якоїсь організації, то мусить дослухатися її точки зору. Нервові ж демарші природні тоді, коли прагнення до інтеграції є лицемірним та декларативним.
Євросоюз і Янукович вступають в зону подібних конфліктів. Оскільки антидемократичні тенденції в Україні лише міцнішатимуть, то критика з боку Брюсселя невідворотна й посилюватиметься. До чого все може зрештою дійти, продемонструвала цього тижня Білорусь.
Там так само воюють з послом Євросоюзу - його та посла Польщі було фактично вигнано з Мінська. Так Лукашенко відреагував на розширення списку білорусів, яким заборонено в'їзд в ЄС та чиї активи там підлягають арешту. Під чергову порцію санкцій потрапили судді та міліцейські керівники, причетні до репресій проти опозиції.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Євросуд ухвалить рішення на користь Луценка. Далі будуть санкції" - екс-суддя
Таке поєднання зусиль Києва та Мінська у боротьбі з європейськими дипломатами є символічним. Янукович робить усе від нього залежне для "білорусизації" відносин України з Євросоюзом. У цьому сенсі варто нагадати, що ЄС не визнає нинішній білоруський парламент обраним демократичним шляхом і не підтримує з ним стосунків. Водночас Євросоюз наголошує, що легітимність цьогорічних парламентських виборів в Україні залежатиме від участі в них лідерів опозиції – йдеться насамперед про Тимошенко і Луценка. Отож наступні вибори цілком можуть стати каталізатором великої й постійної кризи у відносинах між Брюсселем і Києвом.
Навряд чи це турбує Януковича. Він явно припиняє гру в євроінтеграцію. Останнім актом спектаклю буде парафування Угоди про асоціацію – орієнтовно наприкінці березня. Суто технічна подія.
"Зважаючи на ризик введення суспільства в оману твердженнями про великий успіх влади й досягнення нею всіх намічених цілей у відносинах з ЄС, нам треба пояснювати, що це не так", - застеріг щодо майбутнього парафування посол Євросоюзу Жозе Мануел Пінту Тейшейра, ворог номер один для МЗС України.
6 
1
Коментарі
11