На Великдень у селі Масловець Любомльського району Волинської області кожен господар намагається першим дістатися дому зі свяченою паскою. Найспритніших вважають найліпшими хазяями.
Селяни з Масловець ходять до Свято-Троїцької церкви в сусіднє село Головне. Біля храму віруючі збираються переважно з четвертої ранку. Ставляють у ряд великодні кошики з наїдками, запалюють в них свічки. Чекають, коли священик із кропилом рушить від дзвіниці.
— Як сіють справа наліво, так і повинен святити, — чути розмову літніх чоловіків.
Серед них і 76-річний Степан Богачевський. Тільки-но на нього падають краплі свяченої води, як дід із ціпком поспішає до воріт. За ним кошик із паскою несе дружина — Христина Миронівна. На подружжя біля дороги чекає в машині старший син. Із кількох десятків авто під церквою сині "Жигулі" Богачевських завелися першими й швидко помчали в Масловець. Цього року Степан Богачевський знову приїхав додому раніше за інших.
Вискочив із церкви — і пашол!
— Є така традиція з давніх давен у нас, — розповідає Степан Богачевський. — По божеському дєлу — каждий старається щось мати і щось зробити першим. Мій батько так робив, то і я роблю.
Ми сидимо з дідусем на лаві біля хати. Вдома на Богачевського чекає дружина, син з невісткою і троє онуків. Подвір"я доглянуте. Дерева побілені. У садку зазеленіла молоденька травичка.
— Я перший успівав: вискочив із церкви — і пашол! — згадує дід колишні часи, жмурить сиві очі. — Тих два кілометри старався пробігти. Ну, не бігти, а швиденько так іти — підбігати. Головне — першому в село вбігти, на свою територію. Тут ти вже перший! Як купили машину, то стали вже їздити. Сяду в машину і кажу синові: "Давай, жми!" — дід Степан плескає по коліну. — А колись, мій батько і баба покійна розказували, як возили паску з Масловця святити хто чим міг — биками, волами, кіньми. То наперегонки їхали, вози один другому перекидали. У покійного Павла Бурчака був кінь, що кусався. Я бачив, як він під"їхав до воза свого сусіда і настриножив свого коня — той і вкусив. Сусід із возом у рів полетів! Поки позбирав усе, Павло вже вдома був, — Богачевський притупує ногою.
Хто встигає першим, той найкращий? — запитую.
— Якщо людина вже спішить перша, значить, вона в усьому хоче бути перша, — дід бере в руки ціпок. — Значить, вона вже думає, як посіяти першому, поорати, зробити, щоби було лучче. Мене сьогодні батюшка питав: "Де ваша паска? Щоб я її довго не шукав". То він так, певно, насміявся, — розмірковує Степан Михайлович.
Наперегонки їхали, вози один другому перекидали
А що ви робите, коли до хати приходите з освяченою паскою?
— Першим ділом треба три рази сказати: "Христос воскрес!" — Богачевський встає і хреститься. — Якщо хтось є в хаті, то до нього. А як нема, то до стін сказати чи до образків. А далі вже снідати сім"я сідає. Обов"язково треба хліб посвятити. Бо хліб — то перша їжа наша. Його розрізуєш по шматочку всім членам сім"ї, навіть коровам несемо. Всім — по надлупленому яйцеві крашаному. А одне святять ціле, і воно лежить до другої Паски. Що з ним роблять, того не скажу, бо не знаю. Але воно буде лежати ціле-цілісіньке. Ну і, як обично, святять м"ясо — хто яке має, сир, масло.
А той, хто останнім приходить з освяченою паскою, то поганий хазяїн?
— Хто останній — то і є останній. Значить, він не хоче бути першим. Не стремиться. А може, і не получається.
3 
1
Коментарі