Вулицю Коротку плутають з Малою

Жителі найкоротшої у Львові вулиці Короткої скаржаться на завантаження проїжджої частини транспортом. Посередині вулиці стоять контейнери зі сміттям — Автор: фото: Ігор Хомич

— Ніякі пригоди у нас не трапляються. Тут для цього місця немає, — жартує житель вулиці Короткої у Львові 56-річний Віктор Іванович. Її протяжність — 200 м. — Одного разу парочка бродила. Шукали будинок, якого тут нема. Виявляється, поплутали Коротку з Малою. Мала вулиця — то такий апендикс, бічна Личаківської. Зовсім в іншій стороні міста.

Коротка сполучає вулиці Залізничну і Городоцьку недалеко від залізничного вокзалу. Тут є два кафе, інтерактивний клуб, "Мототовари", нотаріальна контора і шість під"їздів австрійських 5-поверхівок. Фасади будинків потьмяніли, на дверях облуплена фарба, де-не-де біліють нові пластикові вікна. У кінці — ряд смітників з п"ятьма контейнерами. Двоє бездомних перебирають непотріб.

— Оцим і славиться вулиця, — показує Віктор Іванович. У п"ятницю зранку він іде викидати пакет із сміттям. — Вони тут у будь-яку пору дня. А найгірше нам з приходом зими, бомжі пхаються у під"їзди. Жебракують під храмом, — киває у бік церкви Анни та Єлизавети на площі Кропивницького. — А сюди приходять пляшки розпивати, ночують. На четвертому поверсі нашого восьмого будинку чотири квартири відгородилися залізною решіткою на замок. Щоб бомжі на сходовій клітці не гадили.

Через вулицю по бруківці одна за одною йдуть маршрутки, автівки, тролейбуси.

— Дорога така завантажена, що перебігти важко, — розповідає Марія Каламуняк, 45 років. Везе на прогулянку у візку піврічну онуку. — Потік машин не зупиняється до пізньої ночі, шум страшний. Це вже 15 років так. Як зробили розв"язку на привокзальній, по Короткій пустили транспорт. Наша вулиця не призначена для життя. Тут добре мати офіси, магазини. А жити — ні. Навіть з дітьми погуляти нема де. Чого не переселяємося? Та звикли вже, — усміхається.

З N8 три будинки. Колись це було відомче житло залізничників. У дворі стоять старий "опель" та "дев"ятка".

На першому поверсі у квартирі N4 мешкає 52-річна Ганна Біляк із 26-річним сином. Площа помешкання — 11 кв. м. Це прихожа і кімната. Немає ванної, кухні, туалету.

— Я 26 років пропрацювала в жеку двірником. Доводилося наробитися у гіркі морози, удосвіта. І не заслужила навіть на житло нормальне, з 1987-го на черзі стою. У цій хаті я туберкульоз заробила, бо сирість постійно, стеля тече. Будинок наш старий, під балконом страшно ходити, — показує тріщини на фасаді. — До туалету надворі цементом ями сама латала, бо йшов і провалювався.