42-річний Юрій Демчук із села Маслянка Млинівського району має єдине на Рівненщині "кінне радіотаксі". За плату він возить односельчан у райцентр і катає наречених.
До воріт під"їжджає бричка з порожніми бідонами для молока.
— Каштанка моя вже стара — від батька дісталася,— каже власник "кінного таксі" Юрій Демчук. — Живу в Маслянці більше двадцяти років.
"Таксист" відчіплює бричку й прикочує з гаража синій візок із кріслом. Для пасажирів він прилаштував м"який диванчик, накритий яскраво-червоним оксамитом. Під кріслом стоїть магнітола — дорогою кучер слухає козацькі та повстанські пісні. Поруч кріпиться автомобільний акумулятор для живлення двох фігурних ліхтарів.
— Маю знайомих коваля та художника. Перший викував мені ліхтарі, другий — щоразу фарбує та розмальовує бричку, — Демчук із гордістю демонструє напис "Кінне радіотаксі", шашечки та номер свого мобільного з боків візка.
Клієнти телефонують Юрію на мобільний, звідси і назва — "радіотаксі".
На шию Каштанки одягають хомут із 11 старовинними дзвониками. У кожного свій звук.
— Не повірите, купив на пункті прийому металолому за літр горілки, — радіє візник.
Демчук виїжджає на дорогу. Проїжджі машини сигналять та вітають "колегу". Позаду візка прикріплений автомобільний номер Євросоюзу.
— Найбільший заробіток по неділях та по святах, — зізнається. — А протягом тижня мені телефонують і домовляються про виїзд.
У будні Юрій Демчук збирає по хатах молоко, працює різноробом на підприємстві з переробки поліетилену в Млинові. Додому повертається пізно — не раніше десятої вечора.
— Якщо є сили, варю собі вечерю і лягаю спати. Зранку запрягаю Каштанку й об"їжджаю двори. Моя кобила вже знає, де беремо молоко, і зупиняється сама. І так щодня, — каже Демчук. — А по святах я вдягаюся козаком — одягаю бурку, вишиванку, шаровари та жупан.
Костюм козака Демчук бере напрокат у районному Будинку культури. Платить 10 грн за добу.
Для "кінного таксі" немає визначеного тарифу. Ціна залежить від пасажира та часу поїздки.
— Зазвичай прошу — дайте, скільки кому не шкода. До центру Млинова звідси 3 кілометри, — пояснює візник. — Дівчат і дітей везу безкоштовно, чоловіки дають по 5–10 гривень. А наречених катаю не менше години — за 50 гривень та мішок вівса або картоплі. Узимку пасажирів більшає.
Односільчани із задоволенням користуються послугами "таксі".
— Часом треба якусь жінку з пологового будинку забрати. Або підвезти бабцю з торбами, — розповідає Юрій Демчук. — Хотів покатати батюшку, але він не погоджується. А ще у візок просяться всі зустрічні міліціонери та інспектори ДАІ.
Юрій Демчук розлучений. Колишня дружина мешкає у Маслянці, виховує 12-річну доньку Світлану. Батько часто підвозить дівчину та її однокласників до школи.
— А засумую — їду до батьків на Волинь,— каже Юрій. — Вони живуть у Маневичах. Мій батько Семен — коваль, має ще гарніший візок, ніж я.
Несподівано в кишені Демчука дзвонить мобільний. Біля воріт йому махає білява жінка.
— Ну, все. Мушу їхати — це Свєта з магазину їде до джерела по воду, — прощається.
8 
35413
Коментарі