— Ей, ану бігом забирайте машини звідси! Зара губернатор приїде. Хто не забрав, то я собі візьму. Мені якраз кілька бракує. Ну чий то "мерс"? Рухайтеся бігом, — кричить міліціонер біля художньої школи у центрі Миколаєва.
По обіді 23 листопада до райцентру приїхав 50-річний Михайло Костюк, голова Львівської облдержадміністрації. Це перший його публічний візит у райони. Губернатор має вручити 42 жінкам нагороди "Мати-героїня" та оглянути будівництво акушерського корпусу місцевої лікарні.
Жінки сидять в актовій залі школи. Майже усім за 50 років.
— Ти бачила того губернатора? — питається одна у сірому плащі та багряній хустині своєї сусідки. — А то я тілівізора не дивлюся. Часу ніц нема. То на полях пропадала, то зара на подвір'ї порядок тре навести.
— Та бачила-бачила, — відповідає друга. — Такий строгий весь, діловий. Навіть троха страшний. Той попередній такий кругленький був. Такі файні вусика мав. Але зразу по бровах було видно, шо хитрий дуже.
Михайло Костюк виходить із сірої "шкоди" з київськими номерами. На ходу застібає костюм. Заходить до зали, голосно вітається.
— Я свою дружину питаю, коли вона на кінець з декрету вийде і працюватиме (У Костюка троє дітей. Наймолодшій донці 2 роки. — "ГПУ"), — починає. — А мені старша дочка каже, щоб не чіпав її. Бо вона в нас мамою працює.
Підходить до кожної жінки в залі. Вручає нагороду, білу троянду і невеликий пакунок. Їх підносять двоє хлопців та двоє дівчат у вишиванках.
— Це не мені дякувати треба. То від президента нашого ця нагорода. Моя місія лише вам її передати, — каже Костюк.
— Мені навіть не віриться, що дочекалася того, — розповідає 71-річна Анна Кузів. — Чотири роки минуло, як подала документи на звання. Маю п'ятьох дітей. Старшому ото скоро п'ятдесятка стукне. Колись шось мріяла за ті гроші, шо дадуть, купити. Але й не пам'ятаю шо. Тепер дітям і внукам буду давати. Аж 15 внуків у мене є. Один навіть в академії вчиця.
На прощання Михайло Костюк обіцяє створити більше робочих місць:
— Якщо буде робота, то будуть і діти. Зараз деякі політики творять балаган у нашій країні. Але ми змусимо їх припинити це. Пригнемо їх до праці.
Акушерський корпус миколаївської лікарні будують 21-й рік. Будівля складається з двох поверхів. Має утеплений фасад, нові метало-пластикові вікна. Поряд облагороджують територію, роблять клумби. По алеї ходить директор фірми-генпідрядника "БУ-64" Володимир Табінський, 56 років:
— Чого хвилюватися? В нас недавно Цимбалюк був (екс-губернатор. — "ГПУ"). То він як комета пролетів другий поверх. Ми йому кажемо, що ще перший є та підвал у нас теж буде робочий. А він і оком не зморгнув. Похвалив і поїхав.
За кілька хвилин під'їжджає губернатор. Заходить у довгобуд. Кілька хвилин ходить по першому поверсі. Потім піднімається на другий. Навідується у кожне приміщення. Спускається у підвал.
— Ну і як ви тут будуєте? На фасаді тріщини. Треба переробити. Двері хляпають. Поставте додаткову амортизацію. І зніміть оті набивки металеві на кантах сходів. Вони скоро відламуються. А люди шпортаються і падають, — каже губернатор.
— Добре, шось робитимемо, — киває головою Табінський.
— То ся зробить? — Костюк підвищує голос. — Та Тося пів-України робить. Працювати завжди потрібно. І зробіть щось із тою плиткою. Ви поклали таку, як на кухні кладуть. В лікарнях лікарняна плитка має бути. Почитайте трохи спеціальної літератури, якщо не знаєте яку класти.
Виходить із будови і прямує до центральної лікарні за 20 м. Заходить у диспетчерську. До одного зі стендів липучкою приклеїли червоно-чорний стяг Української повстанської армії.
— А це що? Ваш лікарський прапор? — запитує губернатор.
Персонал мовчить.
— Та ні, я нічого проти не маю. Якщо подобається, то воля ваша.
Прямує оглядати аптеку й операційну.
— Хоч би швидше він поїхав, — перемовляються двоє санітарок. — Тут труп одного мужчини привезли. По дорозі скінчався. І оформити ніяк не можемо. Перед губернатором труп не будеш везти.
2 
1
Коментарі