Степан Молдавчук, 73 роки, зі своїм конем Лисим і собакою Тузом таксує на Буковелі. Возить лижників від підйомників біля села Паляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області до автобусної зупинки.
— Cам зробив дерев"яну бричку. За дошки дав 300 гривень, за колеса — по 95. Ліжниками застелив сидіння, — каже фірман.
Лисий спокійно стоїть, слухає господаря. Кінь любить фотографуватися. Коли блимає спалах, показує зуби. Вуйко Степан вдоволено хвалиться, що то Лисий усміхається. Клієнтів зазиває.
Таксує з господарем і 4-річний кремовий пекінес Туз. Собака на передній лаві танцює на задніх лапах. Туристи підходять до брички. Сміються. Хтось дає шоколадку. Туз знову кружляє.
— Навчив"їм Туза танцювати за ковбасу. Кажу "служи" й кусок ковбаси тримаю над ним, — сміється вуйко Степан. На нім вишита біла сорочка, поверх старенький чорний сардак із червоними китицями. На голові — чорна плетена вовняна шапка.
Один за одним у черзі стоять чотири фірмани. Навпроти — ще три брички. Тут, біля ресторану "Козачок", кінцева стоянка, каже вуйко Степан. Він серед "кінських таксистів" найстарший. Наймолодшому Андрієві Романюку — 20 років. Хлопець говорить, що хоче заробити на чорного джипа. До Буковеля лиш на цих машинах тепер їздять.
Туристичним бізнесом восьмеро власників коней із Паляниці зайнялися два роки тому. Бричку кожен робив власноруч. Усі коні чисті, доглянуті. Хвости зав"язані в ґудз. Фірмани кажуть, аби, бува, машину не зачепив.
3 
35413
Коментарі