По пивних банках із рогатки стріляли львівські батяри

 

"Батяри всіх країн, єднайтеся!" — під таким гаслом відбувся 1 травня Міжнародний день батяра у Львові. Дійство проходило в рамках святкування Дня міста.

Батярами у першій половині минулого століття називали львівських вуличних розбишак. Про них переповідали веселі історії, складали пісні, знімали фільми.

— То були славні хлопці, — розповідає актор театру "Не журись!" Богдан Рибка, 50 років. — Пили горілку, називали її "цьмагою". Любили комусь шибку розбити, комусь носа. Іноді й між собою товклися. Але головне — завжди були дотепними. Наприклад, коли у Львові поставили пам"ятник Адамові Міцкевичу, то його одразу охрестили "Адась з олувкем", тобто "Адам з олівцем". А на міську ратушу довго говорили "пєц із комінкем" (піч із комином. — ГПУ).

Богдан Рибка вже 20 років виступає в образі батяра "пана Дзюня". Актор у сірому піджаку, на голові — напівкруглий капелюх. У руках — ціпок і валіза. Каже, так одягалися батяри 100 років тому.

— У Росії такі капелюхи називали "котєлок", а у Львові казали "мельонік". Це від латинського "мелона", що означає "диня", — знімає головний убір. — А паличка — це не якийсь інвалідський ціпок. Її називали "ляскою". Іноді вона навіть ставала предметом самозахисту. Там міг бути захований і стилет.

Цікавлюся, що батяр має у валізі.

— А там всьо могло бути, — сміється Рибка. — Точно не обходилося без фляжки доброго вина чи рому.

На площі обладнали "батярський" тир, де кожен бажаючий може спробувати поцілити по пивних банках із рогатки. Оркестр виконує вальс. Хлопці та дівчата у святкових костюмах початку ХХ ст. танцюють біля сцени. Музика стихає, тоді молодь хапає під руки глядачів і запрошує до танцю.

Він першим почав брати з відвідувачів платню за користування туалетом

— Я не вмію! Не буду! — відмахується чоловік у спортивній кофті. За мить він кружляє з чорнявкою.

Братів Петра та Івана Радковців оточив гурт дівчат. Хочуть сфотографуватися з батярами.

— Батяри — це суто львівське явище, — розповідає "ГПУ" Петро Радковець, 43 роки. — У Києві нічого подібного не було. В Одесі існували так звані біндюжники. Але це зовсім інше. Так називали портових вантажників. Саме слово "батяр" — угорське. Перекладається як розбишака, авантюрник.

Брати водять екскурсії Львовом у незвичних костюмах.

— Прямо біля нас розташований будинок, де свого часу була легендарна батярська кнайпа "Атляс", — додає 38-річний Іван Радковець. — Її власник пан Едзьо першим почав брати з відвідувачів платню за користування туалетом. Тепер у Львові вираз "піти до пана Едзя" означає сходити в туалет.

Починається злива. Глядачі ховаються під навісом. Петро Радковець розповідає анекдот:

— Сучасні батяри знайомляться з дівчатами. Питають: "Дівчата, а ви звідки?" — "Зі Львова" — "А у вихідні що робите?" — "Додому їдемо".

×