130 жителів присілка Межибриця села Пасічна Надвірнянського району Івано-Франківщини двічі перекривали дорогу. Люди не пускають на старий міст 40-тонні машини, які перевозять камінь із кар"єру "Нерудник".
У Межибриці понад 130 дворів. Є початкова школа. Більш ніж півстоліття поряд із селом діє кам"яний кар"єр "Нерудник".
Шлях до центральної дороги села лежить через старий міст. Його звели в середині ХІХ ст. Кілька років тому через проїзди багатотонних машин конструкція дала тріщину. Якщо міст завалиться, межибрічани ходитимуть до найближчого магазину 15 км, через гори.
— Тут живуть переважно пенсіонери й діти. Молоді виїхали на заробітки за кордон, — розповідає 70-річна Марія Герба. — І от нам, старим, тепер ще приходиться воювати.
За останні два місяці селяни перекривали дорогу на "Нерудник" двічі. Виходили на міст і не пропускали до кар"єру КамАЗи. Понад рік пишуть скарги до сільської ради, районних чиновників і до власників кар"єру. Їм обіцяли вирішити проблему. Та слова не дотримали.
— Керівники кар"єру казали: ми тимчасово, ви нас пропустіть, а ми за цей час міст новий побудуємо. Так нас годували словами з 1985-го, — каже 57-річна Ольга Садрук. — Нема їхнього нового, а наш скоро завалиться.
Австрійський міст зведений на дубових кубанах. Через нього колись проходила вузькоколійка. Поряд звели бетонний міст. Та його розмила вода понад 20 років тому. Відтоді до "Нерудника" їздять старим. Колію розібрали, поклали бетонні плити. Людей попередили, що не можна проїжджати транспортом, важчим за 8 т.
— Щодня до 40 разів туди і назад їздили машини по 35–45 тонн. Плити так понищили, що там щілини утворилися на десять сантиметрів. Страшно переходити дорослому, а як дитину саму пустити, худобу перевести? — обурюється Герба.
— Сільська рада не має жодного відношення до мосту. Його немає в нас на балансі. Якби й був, то грошей на ремонт виділити немає звідки. Треба до 2 мільйонів гривень, — каже 61-річний Микола Дронюк, секретар Пасічнянської сільради. — Єдине, що можемо, — встановити знак з обмеженням у масі.
Сільська школа розміщена неподалік дороги, якою їздять завантажені камінням машини.
— А впаде камінь дитині на голову, хто відповідатиме? — запитує 46-річна Ірина Цимбалюк. — Я мовчу про порохи, випрати нічого не можна: повісиш білизну сохнути, машина проїде — і все в пилюці. Деколи ходжу аж на другий кінець села сушити.
У дирекції "Нерудника" пояснюють, що проблема з мостом для них не менш болюча, ніж для людей.
— Той камінь, який беремо із кар"єру, даємо на дороги, зараз особливо багато замовлень після повені. А люди нас не пускають, мусимо через гору їхати. Туди шлях довший і складніший. Як будемо вирішувати ситуацію з мостом, поки що не знаю, — каже директор "Нерудника" 32-річний Володимир Зінковський.
Останній раз дорогу на "Нерудник" люди перекривали 30 вересня. Тоді до страйкарів викликали міліцію. Приїжджали також представники з району. Людей налякали: якщо продовжуватимуть стояти на дорозі, їм не виплатять пенсії.
— Ми відступили. У перших два дні машини не їхали. Через тиждень почалося все знову, — додає Садрук.
— Чула нині ще одну байку: у кар"єрі кажуть, якщо ми тою дорогою пускатимемо машини, то людям дадуть по тонні зерна і палеті шиферу. Хочуть нам, бідним, отак голову задурити, — відказує Олена Абрам"юк.
3 
1
Коментарі