"Часом задрімаю, і вчувається мені, ніби млин гуде. Просинаюся — а то холодильник, — розповідає 69-річна Лідія Карпик, головна мірошниця в селі Іванківці Зборівського району Тернопільської області. — Так звикла до тої робити".
Млин у селі належить кооперативу "Дніпро". Після смерті в 1994 році головного мірошника Йосипа Карпика його місце зайняла дружина.
Із Лідією розмовляємо в її хаті. До бабусі у квітчастих халаті та хустці тулиться 5-річний онук Артур. Господарка розповідає, що минулої осені млин зупинили.
— Люди приходять, просять, аби включила млин. Кажу їм: "Голову кооперативу просіть". Той вважає, що млин запускати не вигідно — електрика дорога, — розповідає. — Торік поставили лічильник. Прибутків млин майже не приносить, але і збитків немає.
Лідія Карпик родом із Полтавщини. У її батьків було семеро дітей — шість доньок і син. Одна із сестер оселилася в Тернополі. Після закінчення школи Лідія поїхала до неї. В автобусі познайомилася з директором Теребовлянського культосвітнього училища. Коли стала бібліотекарем, отримала направлення на роботу до Іванківців. Там познайомилася з Йосипом — на танцях.
— Чоловік був шофером у колгоспі, потім почав хворіти й пішов працювати до млина. Як слабував, то я виходила замість нього, — зітхає Лідія. — Потім не хотіла там сама робити, бо роки вже не ті. Але діти вговорили.
— Мама деколи їздила на семінари з охорони праці, — втручається у розмову донька Людмила Безкоровайна, 37 років. — Серед чоловіків-начальників вона була одна.
До Іванківського млина возили зерно з 15-ти навколишніх сіл. Охочі змолоти записувалися в чергу за два місяці наперед. Останніми роками млин запускають раз на тиждень. За робочий день намелюють 2 т борошна. Виготовляють також крупи з пшениці, ячменю, кукурудзи, гречки, жита. Змолоти центнер зерна коштує 12 гривень.
Поратися у млині Лідії Карпик допомагали троє мірошників. Одному з них, Дем"янові Чубатому, вже 85 років. Він мешкає в Іванківцях, але має такий жаль за млином, що навіть не заходить до нього. Просить тільки, аби справа не занепала.
Ще один мірошник Степан Сотник із сусідньої Кобзарівки у п"ять років почав опановувати ремесло — млин стояв у його городі .
— Дем"ян усім роботу вмів знайти, — згадує пані Лідія. — Мені давав сита клеїти, аби ґрис не сипався. Онук Олексій черпаки чистив. Вони зі Степаном Сотником добре хазяйнували. Горілки вдень ніколи не пили, хіба ввечері. Було, як зачую від когось її запах, то потім цілу ніч не сплю — переживаю.
3 
35413
Коментарі