Щодня близько 159 вантажних трейлерів шикуються на злітній смузі аеродрому під селом Крупа, за 7 км від Луцька. Дальнобійники чекають черги, щоб відвантажити контейнери з комплектуючими та запчастинами для Луцького автозаводу.
— Сиджу тут із 9-го серпня. Не знаю, що жінці й дітям скажу. Більше проїв, ніж заробив за рейс, — скаржиться спітнілий 42-річний Володимир Валуєв із Одеси.
Над бетонованим майданчиком аеропорту хмара вихлопного диму. Вантажівки маневрують між трейлерами. Одні заїздять на стоянку, інші прямують додому. Більшість стоять під сонцем по два-три тижні.
Водії з Одеської, Миколаївської та Запорізької областей зазвичай везуть контейнери з корейськими автозапчастинами з морських портів Алчевська й Одеси. Паркуються на аеродромі, віддають документи на вантаж експедиторам автозаводу. Чекають виклику на розвантаження.
— Завод не встигає вивантажувати контейнери. У портах за контейнер щодоби треба віддавати 400 доларів. А тут за простій машини автозавод платить нашим хазяям по 200 гривень у сутки, — каже дальнобійник із Алчевська Сергій Іванов, 33 роки.
Між трейлерами на газових примусах смажиться ковбаса. Дерев"яні борти вантажівок слугують за столи. Біля кожної — каністри з питною водою.
— За харчами їздимо фурою без причепа аж до Луцька. Води взагалі немає — ні питної, ні помитися, — каже водій з Одеської області 41-річний Микола. — У туалет ходимо по сусідніх кущах. Усі грязні, потні — просто ужас.
Дехто облаштував на вантажівці душ — поставив 50-літрову бочку з гумовим шлангом. Водії кажуть, що заздалегідь запаслися водою. Бо не вперше приїздять до Луцька, знають про кількатижневе виживання на аеродромі. Дальнобійники постійно чекають на розпорядника з автозаводу — він скаже, які фури сьогодні розвантажуватимуть.
Розігнали селян і заборонили торгівлю
— Знаємо, що на заводі щодня розвантажують до 40 машин. А нині взяли зі стоянки лише чотири. Звідки інші? Чому їх немає в журналі? Чому вони не зареєстровані? — гуртом обурюються водії. — Як вони опинилася на заводі? З "чорного" ходу? А ми тут стоїмо й чекаємо.
По обіді дальнобійники розходяться. Надвечір грають у карти, читають журнали і слухають автомагнітоли. Іноді влаштовують застілля з нагоди дня народження чи релігійного свята. За два-три тижні дехто встигає познайомитися з місцевими повіями.
Керівництво Луцького автозаводу запевняє, що дальнобійники перебільшують проблеми з розвантаженням.
Щодня до аеропорту привозять гарячі страви. Їх готують у заводській їдальні. Щоранку працює виїзний магазин, де можна придбати консерви й печиво. А чергу на розвантаження дирекція підприємства вважає сезонною проблемою.
— Кожного дня в нас має бути 40–50 контейнерів. Буває, що контейнеровозів узагалі немає. Потім приходять 130–140. Звичайно, виникають проблеми, — каже директор Луцького автозаводу Володимир Гунчик, 51 рік. — Вивозимо водіям воду й продукти. Да, ми не даємо горілки й пива. Можливо, в цьому проблема?
Дальнобійники домовилися з місцевими селянами про гарячі обіди. Підприємливі господині пропонують млинці, домашні чебуреки і смажену картоплю. За страву беруть по три–п"ять гривень. Якось чоловік із села за відро води просив гривню.
Минулої середи на аеродром приїхали іномарки з київськими номерами. Розігнали селян і заборонили торгівлю. Водії кажуть, що то були власники-орендарі аеропорту.
Із аеродрому до Луцька мене підвозив вантажівкою "ман" 53-річний Сергій Вовжиняк із Алчевська. Після двотижневого чекання він повертається додому.
— Хочу швидше приїхати. Може, під дверима вже стоять чемодани, — сміється дальнобійник, махаючи рукою водіям на злітній смузі.
8 
35413
Коментарі