Болгари відповідають на питання найсвоєрідніше в усій Європі. Коли кажуть "так", заперечно хитають головою. Коли "ні", ствердно кивають. Я знав про це. Але одне діло знати, а інше – звикнути до практики.
Заходжу до супермаркету з відкритою пляшкою води. У Софії вереснева спека, і це просто необхідно, коли довго гуляєш містом. Питаю продавця:
– Можна із цим?
Заперечно хитає головою. Наміряюся вийти.
– Можна, можна! – кричить мені навздогін.
Червонію і намагаюсь заховатися між полицями. Твердо обіцяю собі більше не помилятися.
Продавці навчилися робити навпаки
Наступного разу ситуація повторюється – але з точністю до навпаки. Несу пакет із подарунками. Питаю:
– Можна?
Ствердно киває. На автоматі пориваюся зайти, але швидко виправляюся:
– А де можна залишити?
– Ось тут на поличку кладіть.
Далі вже клопотів не мав.
– За легендою, так болгари захищалися від потурчення, – розповідає мені знайома Цветана. – Коли питали, чи готові прийняти іслам, ми кивали, а самі при тому казали "ні". А тепер від цього сама морока. Хоча, коли запитує іноземець, скажімо, англійською, то продавці й решта обслуги вже навчилися робити навпаки. Але якщо ти звертаєшся болгарською, звідки їй знати, що ти – турист?
– А чому болгарам просто не перевчитися, – запитую.
– А як? На телебаченні зробити рекламу? Мовляв, відсьогодні у нас міняються жести? Це вже не виправити. Тож хай іноземці терплять.
Востаннє терплю, коли вранці виписуюся з готелю. На рецепції дівчина питає, чи потрібен мені повний рахунок для звіту. Заперечно хитаю головою. І вона виписує його. Мені соромно казати, що не те мав на увазі. Тому привіз із Софії ще й письмову згадку про цей дивний звичай. Який підтверджує: деколи знати місцеву мову – собі дорожче.
1 
1
Коментарі
5