Аби не Австрія

– Румунія або Вірменія! Ну, або Іспанія, – кажуть мені під час Євробачення.

Я активно протестую:

– Азербайджан або Італія. А, зрештою, хай і Голландія.

Хоча чуйка підказує, що й цьогоріч нічого не вигорить. Не збігаються мої смаки з європейськими – надто застарілі вони і не для таких шоу. Іспанка гарна. Але не більше. Хоча краса – велика сила.

Аби не Австрія. Насниться ж таке – кошмари мучитимуть з півроку.

Щороку зарікаюсь дивитися цю виставу. Щороку меншає національних мов і нормальних пісень. Але я не здаюся. Коли починають оголошувати переможців по країнах, надворі глупа ніч. І саме ця частина Євробачення – найцікавіша. Переконуюсь, що наступне можна буде дивитися одразу з голосування, бо пісні дедалі непісенніші.

Румунія та Азербайджан з гуркотом пролітають фанерою над Парижем. Тобто Копенгаґеном, де відбувається шоу. Голландці та вірмени – другі й четверті. Це трошки скрашує ніч. Емма, прекрасна італійка, що вигравала "Сан-Ремо" і співала божевільну "Я буду вільна", намагалась підлаштуватися під формат. І вдяглася римлянкою, і заспівала вкрай непевну річ. Однак я проголосував за неї. За "Буду вільна".

Перемагає австрійка. Та, що не чоловік і не жінка, – цебто, жінка з бородою. І я вперше за 19 років не дивлюся церемонію нагородження.

Зрештою, щось іспанське вона таки має. Бо вона (чи він) – Кончіта. Популярне іспанське ім'я. Але я вкотре не вгадав.