Уряд СРСР видав постанову про звільнення за прогул без поважних причин 15 листопада 1932 року. Вона вносила зміни до Кодексу законів про працю Радянського Союзу.
"Чинне трудове законодавство допускає звільнення працівника за прогул без поважних причин лише в тому випадку, якщо такий мав місце протягом 3 днів в цілому протягом місяця, що в нинішніх умовах відсутності безробіття заохочує прогули, порушує нормальний хід виробництва і завдає шкоди інтересам трудящих", - йшлося в документі.
Тому постановили, що в разі хоча б одного дня неявки на роботу без поважних причин працівник підлягав звільненню з підприємства або установи. Крім того, у працівників мали відібрати видані продовольчі та товарні картки, а також позбавити права проживати у квартирі чи кімнаті, наданій підприємством.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За допомогою паспортів радянська влада боролася проти куркулів
Особливого удару постанова завдала по українцям, адже тоді тривав Голодомор. Робітники більше не могли полишити роботу, щоб їздити до сіл та намагатися врятувати своїх родичів, адже голодування близьких не вважалося "поважною причиною".
Постанову про кримінальну відповідальність за шпигунство, шкідництво і диверсії ухвалили в СРСР 2 жовтня 1937 року. Вона збільшувала максимальні терміни ув'язнення.
До 1937 року винним у цих злочинах суд призначав до 10 років, а за надзвичайно тяжкі наслідки їхніх дій - розстріл. Нова постанова дозволила збільшити терміни покарання до 25 років. При цьому зберігалася можливість призначення вищої міри покарання.
На практиці "шпигунами, шкідниками та диверсантами" ставали звичайні робітники, які припускалися помилок на виробництві, та всі неугодні сталінській владі.
3 
1
Коментарі