Переді мною — список людей, які померли в першій половині 1933 року в моєму селі Сулимівка Яготинського району на Київщині. Його у 1980-х складали з пам'яті двоє людей, які пережили Великий Голод — Віра Кирилівна Михлик та Степан Дмитрович Бусло, нині покійні. Вони пишуть, що хліб із села держава забрала ще з осені 1932-го, але ще була капуста, буряки. Масово вмирати люди почали ранньої весни 1933-го і мерли до жнив.
Список неповний — 610 імен людей віком від року до 75. Село під німецькою окупацією не втратило ні душі, а на фронті загинуло 200 чоловік. Отже, на війні — втричі менше...
Тої весни часто йшли дощі, на городах стояла вода, кумкали жаби. Чи співали солов'ї, чи кували зозулі — мемуаристи згадати не можуть: "Мабуть, кували, бо у них голоду не було, але ми не чули, як вони кували, бо ми були байдужі...".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Канаді видали англомовну "Хрестоматію Голодомору"
А наприкінці ніби наївні рядки: "Ми дожили до світлого часу, маємо різні хлібні вироби, яких вистачає вволю. Ой, аби встали ті люди, які тоді померли, то вони б подумали, що це рай на землі!".
Хто пережив пекло, для того рай — це всього лиш хліб, і більш нічого.
"В отношении трудящихся единоличников и колхозников, изобличенных в хищении колхозного имущества и хлеба, должно применяться десятилетнее лишение свободы" (постанова Раднаркому СРСР від 7 серпня 1932 року про охорону державного майна).
P.S. Перепис населення 1926 року зафіксував у СРСР 31 194 976 українців. Наступний — 1937-го — 26 421 212. Тобто, за 11 років нас поменшало на 4 773 764. Точнішої статистики мертвих і ненароджених у те страшне десятиліття поки що немає.
Фото: ЦДКФФА України
ім. Г. Пшеничного
3 
1
Коментарі
46