Генеральний секретаріат Центральної Ради затвердив "Статут Вільного козацтва в Україні" 26 листопада 1917 року.
Документ регламентував, що в кожному місті чи селі, попри кількість населення, могла існувати лише 1 громада Вільного козацтва. Набирати до організації могли осіб будь-якої національності та статі, але не молодше 18 років та без кримінальної судимості.
Основним завданням Вільного козацтва мали стати охорона громадського порядку та спокою у своїх населених пунктах, боротьба із дезертирством в армії та заворушеннями під час демобілізації. Для цього дозволялося створювати піші й кінні загони, пожежні дружини. Утім, питання озброєння загонів зусиллями уряду політики уникнули.
Статут визнавав право членів структури на фізичний і духовний розвиток. На місцях козаки могли відкривати бібліотеки, видавати газети, проводити відкритті читання та концерти. Так український уряд заперечив політичну спрямованість руху.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Добровольці з Вільного козацтва обрали лідера
16 жовтня 1917 року в Чигирині на Черкащині почався Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва. Були присутні 200 делегатів, які представляли 60 тис. козаків Київщини, Херсонщини, Катеринославщини, Чернігівщини та Кубані.
Вільні козаки з'явилися як добровільні військові формування для самооборони сіл від бандитів. Делегати з'їзду звернулися до населення із закликом озброюватися. Підтримали республіканський демократичний федеративний устрій Росії на чолі із Тимчасовим урядом.
Почесним отаманом Вільного козацтва став командувач 1-го Українського корпусу генерал Павло Скоропадський. Він перебував на фронті, тож наказним військовим отаманом і генеральним писарем Вільного козацтва обрали Івана Полтавця-Остряницю.
3 
35413
Коментарі