"Коли німці входили у Вінницю, то разом із людьми їх вийшли зустрічати священик, ксьондз і рабин. Німецький полковник підійшов до попа потиснув йому руку, ксьондзу потиснув руку, а рабину каже: "Тебе ж просили не приходити". На перший погляд, щось тут не тулиться до купи. Не може бути щоб цілий полковник вермахту попереджав про щось. Але це факт. Він яскраво свідчить те, що перед входженням на територію, нацисти заводили свої диверсійно-ідеологічні групи", - розповів 59-річний письменник Олександр Дмитрук під час презентації книги "Свій-чужий". Написана на основі історичних фактів радянського періоду. Також видання містить пізнавально-історичне есе про Івана Богуна.

Автор багато працював із архівними документами періоду війни та пов'язаними з нею справами пізнішого часу. Враженнями від кількох поділився із присутніми.

"Мене зацікавило те, що про масові розстріли євреїв у нас говорили багато, але майже не проводились ексгумації могил, - продовжує. – Річ ось в чому. Вінниця під час війни була пересилочним пунктом для людей єврейської національності, яких звозили з Молодови та Буковини. Тут, у гетто їх перетрушували: хто чого вартий. Молодь 16-35 років відвозили через порт Костанца в Румунії кораблями під прапором червоного хреста у Британську Палестину. Бувало, залишали служити окупаційній владі."

Олександр Дмитрук вважає, що масштаби партизанського руху на Поділлі сильно перебільшені.

"Все можна пояснити на прикладі однієї долі – старшого сержанта державної безпеки, який з початком війни, потрапив в оточення і осів у Вінниці. У вересні 1941 року він потрапив у поле зору гестапо. Всі хто потрапляв до них мали два шляхи: в могилу або давали підписку на співпрацю. Третього не було. В такій ситуації, сержант дав підписку про співпрацю. За час окупації він створив кілька легендований підпільних груп: написали п'ять листівок і розклеїли. У німців вже є документ. Через кілька місяців цю групу арештовують і розстрілюють. Без суду і слідства. І ось цей чоловік таким чином підставив близько сотні вінничан", - вважає дослідник.

Одних здав і брався формувати іншу групу.

"Коли у Вінницю прийшли радянські війська, то він швидко відзвітував який він ударник – створив стільки-то підпільних організацій. Йому повірили. Дали офіцерське звання - майора. Пішов служити в СМЕРШ. В серпні 1945 року був комендантом одного із німецьких міст. Але гнила душа показалася у всій своїй красі – почав займатися масовим мародерством, гвалтуваннями. Тоді вже діяв наказ про припинити експропріацію майна у населення, щоб не налаштовувати його проти себе. Коменданта арештували і почали перевіряти. У Вінниці накопали всі його подвиги і дали 25 років. За Хрущова вийшов на волю і повернув собі всі нагороди і звання. Помер з чистою совістю."

Вінниця – єдине місто в Україні, де було 13 німецьких Абвер-шкіл. Готували розвідників-диверсантів із місцевого населення.

"Через кожних 4-5 місяців робили випуск. Тоді треба було провести підпільну або партизанську акцію. Розкидали по всій області. Спалили десь дві скирти соломи. За них німці спалювали півсела і розстріляно до 30 невинних людей. Організатору ставили галочку – залік прийнято. Тому до середини 1943 року область була охоплена такими легендованими групами, які реально не здійснили нічого. Виявляється, у нас не було жодної диверсії на магістральній ділянці залізниці. Маю цікаве підтвердження. Між Вінницею і Тюшками, на одному з прогонів після сильного дощу вимило землю. Їхав маневрений паровоз і рейки прогнулись так, що він нахилився і перекинувся. Після війни, до 1970 років два непримиримих партизанські командири писали в КДБ один на другого. Один виправдовувався, що то він підклав міну, а інший – що то він. Хоча ніякої міни не було. Вони ніколи не ходили на зустрічі в школи якщо там мав бути один із них. Настільки ворогували."

Як доказ пасивності радянських активістів Олександр Дмитрук поділився фактом: Гітлер двічі проїжджав центральною частиною міста у легковику із відкритим верхом, без жодної охорони. Позаду їхала лише одна машина з ад'ютантом.

Олександр Гандзій

×