Прапор перемоги - російський фейк. "Прапороносці" не штурмували Рейхстаг

8

Коли виявилось, що до Рейхстагу виходить 79-й корпус генерала Семена Перевьорткіна у складі 3 дивізій - 171, 207 і 150-ї, то було зрозуміло, що одна з них оволодіє ним. Тоді ж вирішили десь над містом почепити символічний прапор. Було багато будівель, які для встановлення прапора Перемоги були кращими - взяти хоча б Рейхсканцелярію, де Гітлер підписав план "Барбаросса", з 1943-го проводив засідання генштабу, де і помер. Там помер і Геббельс. Символом міста були Бранденбурзькі ворота. А Рейхстаг у цей період уже давно не діяв як будівля парламенту.

За тиждень до початку останнього наступу відбулася нарада в Політуправлінні Першого Білоруського фронту, яким командував Георгій Жуков. Головний комісар при Жукові, генерал Костянтин Телегін зателефонував у приймальню Сталіна і запитав: "Над якою будівлею встановити прапор?". Через деякий час звідти прийшла відповідь - над Рейхстагом. Сталін, імовірно, просто не знав інших видатних будівель Берліну, а фотографії палаючого Рейхстагу, які йому демонстрували, справляли враження. Будівлю оголосили "лігвом звіра". Наступного дня про це вже знала вся армія, а згодом увесь радянський народ, із подачі радянської преси.

Часто пишуть, що будівлю захищали відчайдушно і солдати, і есесівці - нічого подібного. Її захищали 4 побиті батальйони фольксштурму - загони ополчення, складені переважно з людей похилого віку, які там працювали сантехніками, електриками, кухарями. Їх всього було десь, за оцінками комбата Семена Неустроєва, близько 250 людей. Потім він приблизно порахував кількість полонених німців. Їх було 100-120. Взяття Рейхстагу доручили 150-й дивізії.

За "стаханівською традицією", почали призначати героїв. Політоргани стали підбирати кандидатів на підняття прапора. Треба було одного росіянина, одного грузина - глибокий реверанс у бік товариша Сталіна. Перша пара не підійшла. Виявилося, що з 2 старших сержантів один колись проходив у справі про шкідництво, а репутація мала бути бездоганною. Тоді взяли другу пару, з майже ідеальними біографіями - Михайла Єгорова та Мелітона Кантарію. Але й у них були свої недоліки - вони дуже мало провоювали, близько 3 місяців і ще не мали ніяких фронтових нагород. Щоб вони не загинули, а кандидатури були перевірені, їх перевели 26 квітня з лінійного підрозділу звичайної роти у підрозділ розвідки. Це означало, що їм було не обов'язково брати участь у повсякденних боях. Взялися за підготовку прапора.

Існує одна дезінформація, що виходить від полковника Федора Лісіцина, який головував політвідділом 3-ї ударної армії, що цей прапор був один із 9 прапорів, котрий роздали всім дивізіям цієї армії. Дійсно - 9 прапорів підготували у "Домі Радянської армії". Але усі були встановлені ще 22-23 квітня. Прапор під №5, що був виданий 150-й дивізії у ніч на 22 квітня, був установлений невідомо де. Ближче до 26 квітня Лісіцин зібрав своїх керівників політвідділів дивізій. І тут комісар 207-ї дивізії сказав, що вони направили бійців, щоб знайти і повернути назад прапор, установлений на якійсь кірсі. Хотіли встановити його на більш важливому об'єкті. Ось у той час, мабуть, муза Калліопа, відповідальна за епічну поезію, зійшла до Лісіцина. В нього виникла блискуча ідея зв'язати ці 9 прапорів із майбутнім прапором Перемоги. Він запустив цю "дурку" з надією, що вона принесе славу не тільки тим, хто встановлюватиме прапор Перемоги, але й йому, скромному, але ж енергійному полковнику.

26 квітня з політвідділу армії прийшов новий прапор під тим самим "№5" і був вручений полку Федора Зінченка, але той полк поніс дуже великі втрати і вже не міг штурмувати Рейхстаг. В його складі були ці 2 призначені прапороносці - Єгоров і Кантарія. Переводити їх в інший полк? На це вже і часу не вистачало. Тоді штурмувати Рейхстаг доручили 674-му полку 150-ї дивізії командира Василя Шатілова, командиром полку був підполковник Олексій Плєходанов. Допомагати йому мав батальйон Неустроєва. Після цього Плєходанов зайшов до Зінченка і спитав: "Ну що, будемо штурмовати Рейхстаг", а той міцно вилаявся: "З ким я буду штурмувати? З залишками батальйону Неустроєва? Так що роби це сам". В штурмі Рейхстагу була задіяна і 171-ша дивізія.

Це його дуже гнітило. Він думав-думав і надумав - викликав своїх розвідників, взвод Сорокіна, і доручив їм зшити великий прапор. Ті хлопці зраділи, побігли шукати по підвалах і знайшли якусь перину з червоного тику та двох німецьких генералів-медиків. Привели їх на командний пункт Плєходанова, розпороли на очах розгублених німців цю перину, випустили пір'я і зшили великий прапор. Він і став першим прапором Перемоги, що встановили 30 квітня. Точний час невідомий, але існує цифра 14:25. Це був уже другий штурм Рейхстагу. Взяти його не вдалося, але встигли повісити цей прапор. Там над входом до Рейхстагу була велика, майже восьмиметрова скульптура "Німеччина", "німецька мати - батьківщина". Велична жінка сиділа на величезному коні, а з двох сторін її стояли 2 алегоричні фігури - чоловік та жінка. Чіпляли туди. Двоє хлопців з 171-ї дивізії встановили інший прапор на колоні Рейхстагу.

 

Тоді ж нагору одразу пішли повідомлення. Жуков передзвонив Сталіну - і радянське радіо розповіло всьому світові, що над Рейхстагом уже постав червоний прапор. Надійшло поздоровлення від самого Сталіна, а кореспонденти, що злетілися туди, не побачили ні прапора, ні взятого Рейхстагу. Німці відсікли ту штурмову групу, зірвали прапор із даху. І тут розпочалась генеральська паніка. Шатілову, командиру 150-ї дивізії, пощастило, що його пересічна дивізія була у потрібний час у потрібному місці. Але йому звітували, що прапор висів не той.

В цей час Єгоров і Кантарія сиділи у штабі 756-го полку і чекали на команду. Ризикувати їх життям було неможливо, тому що вони вже були призначені прапороносцями. Думали, коли Рейхстаг візьмуть, вони десь на видному місці повісять цей прапор. Ніхто тоді не збирався нагороджувати їх зірками героїв СРСР. Для цього призначались ордени Червоного Прапора - також дуже велика нагорода. Тим більше завдання було не важке - під охороною піти на дах і поставити прапор. Командир 171-ї дивізії полковник Негода звітував, що його бійці вже встановили прапор. Це розумів Шатілов.

Коли надійшла подяка від Сталіна, Зінченко вирішив, що ідея з прапороносцями відпала. Взяв пляшку шампанського, торт і пішов до Плєходанова вітати його з успіхом. Зірочки героїв обіцяли не тільки солдатам, а й їхнім командирам. Вони разом сфотографувалися десь о 16:00 30 квітня у внутрішньому дворі дому Гіммлера (будівля МВС Німеччини). А коли побачили, що прапорів вже немає, Шатілов передзвонив Зінченку з вимогою почепити прапорець де завгодно і будь-якою ціною, бо Жуков з усіх спустить 3 шкури. Тобто, кількість жертв немає значення.

 

Неустроєв послав свого друга Петра П'ятницького з прапором. Той уже добіг до сходів Рейхстагу і там його застрелили. Все ж вирішили, що Рейхстаг буде все одно взятий, тільки треба дочекатися темного часу, щоб не понести великих втрат. Бо солдати бігли майже відкритою площею. Третій останній штурм призначили на 22:00 того ж 30 квітня. І тоді вже пішов в атаку і батальйон Неустроєва. Всі 4 батальони, 2 з полка Плєходанова, 1 з полка Зінченка і 1 з полка Шаталіна увірвалися в Рейхстаг, щоб почепити хоч якийсь прапор.

Однак, командир 79-го корпусу генерал Перевьорткін не був посвячений в цю політичну акцію під назвою "прапор Перемоги". Він, як і багато хто з інших солдатів, офіцерів і генералів вважав, що будь-який прапор може бути встановленим. Політвідділ 79-го корпусу підготував 2 прапори. Були створені дві добре оснащені групи із розвідників-артилеристів. Вони провоювали по 2-3 роки і таких втрат не несли, як звичайні піхотинці. Групи очолили капітан Маков і майор Бондар. Їм було вручено в штабі 79-го корпусу по червоному прапору. Першою досягла результату група Макова. Володимир Маков був дуже обдарованим і хоробрим офіцером, мав 4 поранення і 5 орденів. На початок штурму у групі було 12 бійців. Добігли до Рейхстагу половина. Маков їм дав наказ - одразу на дах і чіпляти на самому високому місці прапор. Загітов, Лісіменко, Бобров і Мінін (є відоме фото) - піднялися нагору. І почепили прапор на тій же скульптурі "Німеччина". Вони не знали, що до них розвідники 674-го полку вже чіпляли свій прапор, який німці зірвали.

Маков рацією доповів Перевьорткіну, що завдання виконано - на пам'ятнику "якоїсь баби" почепили прапор 79-го корпусу. Цю доповідь почув не лише Перевьорткін, в кабінеті у нього були присутні полковник Лісіцин і замполіт корпусу Крилов. І тут доповідають, що якісь артилеристи почепили якийсь інший прапор. Виникла неприємна розмова між Лісіціним і Перевьорткіним. Лісіцін питає, а де ж прапор військової ради 3-ї ударної армії, який мали встановити? І що це за прапор, який почепили ваші бійці? Перевьорткін відповів, що ці дві групи артилеристів-розвідників були його очами та вухами на важливій ділянці. А стосовно прапорів, то людям неможливо було заборонити їх чіпляти. Вони і почепили.

Пояснення прийняли, тепер треба було вирішувати питання з прапором військової ради. Вони передзвонили генералу Шатілову і спитали, де той прапор. Шатілов дзвонить Зінченку, а тому питання - як сніг на голову. Він думав, що вже проблема відпала. Кинулись шукати цих хлопців: Кантарію і Єгорова, а їх уже відпустили зі штабу. А треба ж розуміти, що всі ці штаби і служби розташовувалися де прийдеться. Берлін був зруйнований вщент, і світла зовсім ніякого. Ніч була дуже темна, ліхтарики слабенькі. Тоді Зінченко доручив своїм офіцерам розшукати прапороносців, а сам став прояснювати стан. Бій вже припинився. Групи, що увірвалися до Рейхстагу, зайняли 10-12 приміщень із 200. Далі вони не просувалися. Бо можна було перестріляти один одного, а німці відступили на цокольний поверх. Поверхи Рейхстагу були майже пустими. Солдатів не було - ні радянських, ні німецьких.

Зінченко прибіг до Рейхстагу. Питає Неустроєва, що і як. Той доповідає, що його артилеристи почепили прапор і охороняють. Тому що розуміли, наскільки важливий той прапор для них особисто. Ще з інших підрозділів підіймалося до 20 людей, що брали участь в охороні, їх прізвища записували в якийсь зошит. Багато хто хотів отримати обіцяні нагороди. Зінченко розіграв комедію. Він нагримав на Неустроєва та питає: "Де прапор військової ради? Я ж розпорядився, щоб його несли в перших рядах атакуючих. Далі подзвонив у свій штаб до начальника штаба майора Козакова. Той відповідає, що Кантарію та Єгорова знайшли, але прапор знайти не можуть. І не брали. Цим хлопцям сказали, що вони вже не потрібні, і ті пішли. А прапор десь залишили. Пошукали у розвалинах, і нічого не знайшли. Важлива політична акція зривалася на очах. Усім було страшно, що очікує на них.

Замполіту Єфімову прийшла в голову блискуча ідея. У нього, як у замполіта, запаси цих прапорів були, і він дав якийсь із прапорів цим прапороносцям, Єгорову і Кантарії. Вони під охороною взводу розвідки, 19 бійців, відправились у Рейхстаг із цим випадковим прапором. Єфімов і Зінченко думали, що зараз виставлять, потім відзвітують, а вранці, коли сонечко зійде, вони відшукають прапор військової ради і замінять уже встановлений прапор на той, що необхідно. Хто там буде розбиратися. Коли Єгоров з Кантарією прийшли у Рейхстаг, там уже працював аварійний штаб. Зінченко з Кондрашовим, начальником розвідки, та Нустроєв вирішували, що робити. Чіпляти цей прапор там, де вже був почеплений прапор артилеристів, було нерозумно. До того ж там вже було 2 прапори 79-го корпусу. Треба було знайти місце, відповідне для цього вирішального моменту, і доручити взводу розвідників відшукати таке. Потрібна була людина холоднокровна і політично підкована. Неустроєв запропонував українця Олексія Береста, свого замполіта. Берест мав неабияку фізичну силу і воював із 1939 року. Пішов добровольцем ще на Фінську війну.

Він привів цю групу. Їм пощастило не вийти поблизу тієї фігури "Німеччина", де у засідці лежали розвідники-артилеристи й охороняли свій прапор. Не зрозуміло, як би вони відреагували, почувши кроки великої групи людей. Могла б статися трагедія.

Берест вивів бійців з іншого боку і дуже вдало - там стояли 2 скульптури, кінні лицарі. Часто пишуть, що це скульптури Вільгельма Першого та Вільгельма Другого, але це не так. Не могли імператори тримати в руках піки - це була зброя рядових воїнів. І взагалі імператори зображаються з атрибутами влади. Бійці почепили на ближній скульптурі лицаря свій "лівий" прапор. Це в них забрало 35-40 хвилин. Вони спустилися, відзвітували Зінченку, той одразу - Шатілову, і заспокоїв генерала. Все в порядку: прапор "військової ради" вже висить. Зінченко покинув Рейхстаг і забрав Єгорова і Кантарію, бо вони мали обов'язково залишитись живими. Бій за Рейхстаг ще не скінчився.

 

Прапор нібито військової ради встановили, а що ж робити з іншими? Від них треба було позбавлятися, і Перевьорткін о 5 годині ранку 1 травня дав наказ обом групам розвідників з'явитися до нього. Після зняття охорони прапорів 79-го корпусу не минуло й 30 хвилин, як ці прапори кудись зникли. Є декілька здогадок, хто це зробив, але конкретних доказів немає.

Його знайшли вранці - нинішній прапор Перемоги, але ж поміняти його можливості уже не було. Німці, десь о 10-й ранку, почали контратаку, щоб вибити радянські війська з Рейхстагу. Це було 1 травня. Вже Гітлер покінчив життя самогубством і повтікали з рейхсканцелярії нацистські бонзи. А прості пенсіонери з фольксштурму цього ще не знали і відчайдушно відбивалися. Фольксштурм непогано захищався в Рейхстазі, бо вони добре знали всі ходи-виходи. Щоб персонал не пересікався з обранцями народу, було багато чорних ходів. Знали добре і систему вентиляції. Рейхстаг збудували 1894 року. Будівля обладнана на той час за всіма канонами техніки.

Однак атака дідусів захлинулась. Потім почалися пожежі - і німці, і радянські вогнеметники палили один одного. Взагалі в Берліні дуже широко застосовувалася ця зброя. Врешті-решт Берлін капітулював. О 6-й ранку 2 травня комендант міста підписав капітуляцію.

О 10 годині 2 травня почав здаватися і Рейхстаг. Це описав у мемуарах Олександр Бесараб, наш земляк. З'явилися білі простирадла і почали виходити німці. Це тривало 3 години.
В цей час у Рейхстазі полковник Лісіцин направив кореспондента Анатолія Морозова, зі штабу 3-ї ударної армії, до Шатілова в 150-ту дивізію, щоб сфотографувати Єгорова і Кантарію з прапором на даху Рейхстагу. Це було офіційне фото. Але Зінченко не міг дозволити сфотографувати цих бійців з якимсь іншим прапором, а не прапором військової ради. І що робити?

Тоді він дав Морозову не тільки 2 цих бійців, а ще 3-х бувалих розвідників, з якими він служив багато часу. І наказав їм вивести кореспондента не на східну частину будівлі, а на західну, там де скульптура "Німеччина". Зінченко на 100% знав, що жодних прапорів там уже нема - їх познімали.

Так, розвідникам треба було привести туди кореспондента, потім "подивуватися", що прапор зник. Кореспонденту слід було сказати - мабуть, німці зняли. Анатолій Павлович дуже засмутився. Але все ж таки фото треба було. Морозов побачив неподалік від скульптури, на даху якийсь червоний прапор. Каже - ось же він. Це був прапор, який зняли німці, прапор з перини взводу Сорокіна. Німці кинули його. Розвідникам тільки залишалося порадіти. Морозов відзняв цих хлопців із прапором Сорокіна. Це й була перша фотографія Єгорова і Кантарії. Відзняв плівку, поганявши хлопців по сходах і поверхах. Ми знаємо тільки оцей знімок, де "прапороносці" удвох. Але ж є і фото, де присутні ще троє розвідників, однак ті фото не популяризували.

 

Морозов швидко доклав Лісіцину про виконання завдання і поїхав на аеродром доправити плівку до Москви. Але те, що розповів Морозов Лісіцину, того насторожило. Попри зайнятість, він пішов особисто перевірити обстановку навколо Рейхстагу. І те, що він там побачив, його налякало. Хмари кореспондентів роїлися навколо. Були навіть кіношники. Про Єгорова і Кантарію ніхто нічого не знав. У центрі уваги знаходилися розвідники взводу Сорокіна. Вони безперервно давали інтерв'ю і фотографувалися. Коли ми бачимо у фільмах, як бійці йдуть дахом і ставлять прапор, то ми бачимо взвод Сорокіна.

Знов уся спецоперація "прапор Перемоги" опинилася під загрозою зриву. Зараз кореспонденти напишуть, нафотографують і розішлють матеріали по редакціях. А нафотографували багато.

Лісіцин повернувся до штабу, доповів Кузнєцову, й о 14:00 дня 674-й полк з усіма розвідниками, отримавши "важливе завдання", терміново покинув територію Рейхстагу, щоб не заважати офіційній версії з Кантарією і Єгоровим". Загалом із 30 квітня по 2 травня на Рейхстазі встановили близько 40 прапорів.

 

"Жуков зняв "прапор Перемоги" з параду. Цей прапор мали пронести попереду всіх колон переможних радянських фронтів. І коли про це дізналися в 150-й дивізії, вони від щастя втратили розум, взяли і написали на прапорі номер дивізії та інше. І Жуков, побачивши на репетиції параду прапор із таким написом, дав команду його негайно відправити в музей. Недолугі виконавці перетворили "прапор комунізму, прапор Леніна, прапор соціалістичної батьківщини" у прапор звичайної пересічної дивізії. Якщо пронести прапор із таким написом попереду всіх військ, то це буде рівноцінно визнанню, що 150-та дивізія зробила головний внесок у перемогу. Виходило, що всю війну виграла вона.

 

Цей прапор 20 років пролежав в архіві музею і навіть не виставлявся. Коли Хрущова зняли, потрібна була нова парадигма радянської спільноти. Тоді ж дуже суттєво змінилася доля героїв. Єгоров жив у нетрях. Після параду, 1966 року, для нього особисто побудували котедж із паровим опаленням, з телефоном. І Кантарію також не забули. 1971 року йому дали чудову квартиру у домі, що стояв поруч з міністерськими будівлями в Абхазії. Призначили директором м'ясного магазину. "Прапор Перемоги" дістали із підвальних схронів і помістили в окрему залу.

Коли скінчився СРСР, 1991 року становище "прапороносців" суттєво змінилося. Сім'ю Єгорова вигнали з котеджу. (Єгоров загинув 1975-го.) Дружина і дочка майже жебракували. Цивільна та військова влада долею жінок не переймалася. 1993-го російські війська захопили Сухумі. Кантарію вигнали з квартири. Він кинувся до Москви та помер на шляху. Ніхто не прийшов попрощатися.

1995 року 9 травня вперше незалежна Росія провела парад, де з'явився прапор Перемоги. Становище погіршилось порівняно з 1965 роком, тому що Єльцину величезну конкуренцію складали комуністи. Вони на своїх мітингах використовували цей "прапор Перемоги". Єльцин був змушений указом 1996 року заборонити використовувати його. Пропонували інший прапор, так званий "символ Перемоги".

В квітні 2007-го, після промови Путіна, прапор призначили національною реліквією в законодавчому порядку. Нині він виконує роль другого державного прапора в так званих ДНР і ЛНР, а також в окупованих Росією Абхазії, Осетії та Придністров'ї.