Улітку 1944 року радянські війська, женучи німців на захід, ступили на землі Польщі. З одного боку радянська армія несла Польщі визволення від гітлерівців, але з другого – у Московських кабінетах виношували план підпорядкування майбутнього польського уряду радянському керівництву. Для цього Радянський Союз, не визнаючи польського еміграційного уряду та його органів на території країни, сприяв утворенню Польського Комітету Національного Визволення, який мав виконувати функції нового уряду.
Коли 1 серпня почалося Варшавське повстання, то солдати Армії Крайової та мешканці Варшави даремно розраховували на радянську допомогу. Червона армія спеціально не розпочинали атаки на столицю та декілька тижнів бездіяльно стояли на протилежному березі Вісли. Лише у вересні, коли повстання вже догасало, відділи Війська польського, сформованого у СРСР, а також радянська авіація вперше спробували надати допомогу полякам.
Але назва Військо польське – це була мішура, придумана у Москві.
" Ми саму Варшаву не визволяли. Дійшли до Вісли і прийшов наказ, що нас із цього напрямку знімають. А замість нас рубіж займає 1-ша Польська армія. Та це була лише назва. Тільки піхотинці та частково офіцери були поляками. А танкісти, артилеристи, мінометники, розвідники, льотчики - це переважно українці, а також росіяни та білоруси.
Пам'ятаю, уже перед передислокацією підходжу до танка, на якому намальовано польський герб. На броні сидить офіцер у польській формі.
Кажу: "Привіт, пан пшек". А він до мене добірним матом типу, який я тобі пшек, я із Полтави. І розповів , що в їхній танковій бригаді немає жодного поляка. Просто усіх переодягли у польську форму" ,– розповідає учасник бойових дій Іван Вовк.
З польських земель перекинули їхній полк для участі у операції на Балтиці. Поставили завдання відрізати німців від основного угрупування, що було в районі Берліна.
"Ми мали німців прижати до моря та знищити. Їх там було більше 300000 тисяч.
Наша дивізія до Балтійського моря вийшла в районі міста Сопота. Це великий морський порт.
Німці за час наступу наших військ підігнали кораблі і погрузилися, хто на кораблі, хто на плоти і відійшли у море. На десятки кілометрів чистий берег. А ми здуру кинулися до води. Більшість же моря ніколи не бачила. А німці давай смалити із дальнобойних гармат. Дуже багато погибло там наших бійців"- пригадує ветеран..
Із Прибалтики військову частину перекинули на Одер. Тут молодий солдат вперше побачив так званого літака-вбивцю.
"Літак-вбивцю начиняють вибухівкою. На нього сідає ще один літак і з грузом летить до цілі. Біля цілі свій смертельний груз відчіпає і йде всторону. Німці такі використовували для унічтоженія переправ, крупних військових баз.
Наша частина якраз переправилася понтонним мостом через Одер. Коли дивлюся, летить самольот, а зверху істребітель. Ми й перемовляємося типу: "Дивись, німець когось на посадку веде". Дійшов до середини переправи і пішов у сторону. А нижній самольот пішов униз. А якраз мав переправлятися мінометний полк. То з цього полка живими не лишилося нікого. Війна - то страшне. Не дай Бог її комусь бачити",– пояснює Іван Вовк.
2 
1
Коментарі
23