Історик і журналіст Данило Яневський розповідає про свою книгу "Проект "Україна", а точніше про відсутність одного єдиного бачення України і як наслідок - існування разючих регіональних відмінностей в сучасній Україні.
Свою книжку ви назвали „Проект „Україна". Що це за проект?
- Коли я починав писати, це було для мене зрозуміло. Потім, коли я перші сторінки написав, мене осінило, що іншим не буде зрозуміло що це за проект „Україна". Тому я спеціально написав історичний курс для студентів УКУ, який називається „Україна: генеза дискретної реальності".
Україна – це лише слово. За ним стоїть земля, тисячу років і люди. І ці люди на цій землі розвивалися кожен в своїй окремій реальності. І цих реальностей було станом на сьогодні, як стверджує академічна наука, близько 60. І маркером аж до другої половини 19 століття була аж ніяк не мова, а приналежність до господаря. Звідси висновок – вони ніколи не називали себе українцями, цей термін з'явився саме у другій половині 19 століття.
До того жителів цієї території називали русинами, і вони були ними до того, коли це слово замінили на „українець". У діаспорі петлюрівці й гетьманці також раніше воювали „за Україну". Але вони прийшли в іншу політичну реальність – українські громади називали себе „руськими". І зустрілися українці різних поколінь, які по різному себе називали. Ви русини, а ми хто – виникло питання. Завдяки греко-католицькому священству почали піар-кампанію – писатися в переписах українцями. Так воно увійшло в обіг.
В СРСР же в назві звучало „Українська Радянська". А педалювалася назва „українці" ще від Котляревського інтелектуальною верхівкою, яка майже вся сиділа у масонських ложах.
Чим була нова Україна для масонів?
- Для них Україна була Атлантидою. Шевченко це висловив однією фразою: „Чи дождемось ми Вашингтона з новим і праведним законом?". Америка була взірцем супроти старого неправильного закону. Далі з інтелектуальної гри воно стало політичною реальністю. А вже більшовики? Які змагалися з українцями за територію, просто підняли це слово.
Чи можна сказати, що такою Атлантидою була Німеччина для німецьких масонів?
- Я про це читав небагато, достеменно сказати не можу. На ходу скажу так: всі дані говорять про те, що існувало першоджерело, з якого все почалося - з масонської ложі "Ле Нєв Сьорв" у Парижі ("Дев'ять сестер"). У цій ложі були дві людини, які сформулювали принципові політичні й ментальні новації, як Піфагор і Архимед для свого часу. Це Бенджамін Франклін і Жан Жак Руссо. З Франції це перейшло до Америки через Франкліна і Лафаєта. В Україні ця лінія з Польщі, куди також прийшла з Франції.
А німецька лінія є абсолютно окремою. Шведська також окрема, до неї зокрема належав Кутузов. Суворов імовірно був у шотландському "послушании". А засновники Одеси Ланжерон, де Рибас і Ришельє - це французька традиція. Якщо подивитися на план Одеси, то побачимо, що він нічим не відрізняється від плана Вашингтона: великий трикутник, а від нього все йде паралельно і перпендикулярно. А на Вершині трикутника - Успенський кафедральний собор. План Херсона такий самий.
Навряд чи одеська модель є проектом "Україна" і навряд чи Ланжерон думали створити окреме суспільство...
- Саме так вони й думали. До сьогоднішнього дня Одеса є окремою цивілізацією в Україні. Така ж окрема, як Львів, Чернівці чи Київ.
Якщо ми вже згадали всі ці міста, маємо зупинитися на міжвоєнному періоді. Так сталося, що Україна перебувала у складі різних держав...
- України не було.
От, власне, сучасної України, якою ми її знаємо зараз, не було. Наскільки такий поділ є перспективним? Можливо, нам варто було б залишатися там, де ми були?
- У складі Угорщини був лише маленький анклав і він досі зберігає свою ідентичність. Якщо говорити про Габсбурґів, то вся їхня імперська ідеологія описується двома словами: "Ми єдині в нашій різноманітності". Єдність і різноманітність забезпечувала життєдайність імперії, яка впала не тому, що згнила, а через Першу світову війну. Габсбурґи дали українцям все, інше питання чому вони це дали.
Коли у 1918 році виникла Польська республіка, українці були її складовою частиною і користувалися юридично всіма правами. Діяло УНДО, Василь Мудрий був віце-маршалом сейму, вчилися. У 1939-у той же Мудрий від імені українців заявив, що вони лояльні до польської держави і лили кров за польську державу. Сьогодні ж певні політичні сили висунули на перший план україно-польський конфлікт у міжвоєнній Польщі. Це брехня. Найголовніший конфлікт точився між двома протидіючими польськими таборами. Другий - вже зовнішньополітичний, складні польсько-німецькі стосунки, наслідком якого стала польсько-німецька війна 1939-го, в якій українці воювали у польські армії проти Німеччини. Третій рівень конфлікту - це польсько-німецький. І лише четвертим за значеням було польсько-українське протистояння на теренах Східної Галичини.
Знаменитий історик Віталій Калаунський показав, що абсолютно вся інфраструктура, створена за час російської окупації, тобто після 1772-го і до початку 20 століття, розроблена масонами - „вільними мулярами". Найвищою точкою були гетьман Скоропадський і Микола Василенко. Причому Василенко більше, бо Скоропадський мало знав про академічну науку. А на території сучасної Галичини – вся була створена греко-католицькою церквою. Тут найвищою точкою був митрополит Шептицький.
Мало хто сьогодні розуміє, що ми догризаємо спадок, який залишив Василенко – Академія наук, система вищої освіти, захист дисертацій українською мовою – це його витвори, на які більшовики наклали своє. Порізали все, що лишалося живе, зробили всіх тичин і драчів. Іншими словами, більшовики кастрували фундаментальну дебютну ідею Василенка. А Василенко був масоном.
Петлюра також був масоном.
- Більше того, він був великим магістром великої ложі України. І вони зі Скоропадським входили до однієї ложі. Як так могло бути? Бо масонство – це лише морально-етичний рух. Брейвік, який розстріляв стількох людей також масон. Джон Гейтсі – один з найкривавіших серійних вбивць – також масон.
Чи можна говорити, що проект „Україна" був інспірований масонами?
- Ні, тому що кожен мав свою візію. Візія Шевченка, який не був масоном, але став символом, - це одна, Наддніпрянщина . Візія Котляревського – інше. Франко, який також був масоном, мав третю. Візія Скоропадського – четверта. Петрушевича – п'ята. Петлюри – шоста. Шептицького, який до масонів не належав, - сьома... Кожен мав свою візію України, але ніхто не знав що це таке.
Інше питання як це вписується у європейський контекст. Сьогодні часто пишуть, що у 12 століття на київських пагорбах вже була Україна. Я задаю просте питання: у нас європейське коріння, а коли виникли, до прикладу, німці? Бісмарк. Італія? Кавур. Там і до сьогодні зберігається поділ і строкатість.
Тобто думка про „давність" України сьогодні є популярною тому, що нашу ситуацію не вписують у європейський контекст?
- Так. Якщо ми визнаємо, що ми різні, буковинці не є галичанами, галичани не є волиняками, волиняки не є полтавцями, полтавцы не є гуцулами, євреї не є болгарами. Я питаю це погано чи добре? Добре. Розмаїття – ось що прекрасно. Яке може бути спільне підґрунтя? Та це дуже просто: кожен має право бути тим, ким він хоче, і завдання держави забезпечити це. Пункт номер 2: для того, щоб ми одне одного не порізали, мусить бути незалежний суд, а тоді має бути зрозуміла для всіх одна термінологія, яка мусить бути написана українською мовою. Державна мова є українською, крапка. А все решта – та заради Бога. Хочете йти до православних? Ідіть. Хочете до синагоги? Йдіть. І так далі.
Тут, у Києві, у 18 столітті до польського повстання 1830 року у свідомості людей практично не було розділу між католиками і православними. Тобто абсолютно вільно пішли би до кірхи, костьолу чи церкви. І що в цьому поганого? Нічого.
Визнати це означає зректися устрою унітарності держави, того, що називається редистрибутивна економіка, коли все викачується нагору, там крадеться, а вам дуля з маком. При іншому устрої також будуть красти, але внизу, а не на горі. І тоді люди думатимуть не про загальнонаціональні вибори, а про свої сільські, дороги, і платитимуть податки у своє село. І дулю з маком вони комусь щось віддадуть, бо це українці – вони ж за свої бурячки заріжуть.
Але людині властиво мати лінійну перспективу. Дитина в школі думає, що була трипільська цивілізація, потім прийшли індоєвропейці, потім Київська Русь, потім Литовська держава і так далі. Наскільки таку лінійну перспективу варто зберігати?
- Її немає. Існує дискретна реальність – кожен йшов своїм шляхом. З початку 14 століття ми були у федерації з Литвою, а з Люблінської унії – ми двоєдина держава трьох народів. І правда, що у Києві проходить видимий кордон між двома світами. З європейського боку діє система права за походженням від шумерів, яка через Римську імперію, а потім Візантію через Володимира Святого прийшла сюди. Це західноєвропейська магдебурзька і саксонська, плюс своє місцеве звичаєве право. До того ж було місцеве писане право – Волинь жила по коронному праву, а Галичина – по Литовському статуту. Кожен стан мав свій суд. Євреї так само мали власний суд. До слова, Річ Посполита – єдина держава, де єврейське питання завдяки цьому було вирішене. Писане право, що можна, а що не можна, забезпечувало життєдіяльність держави і її смерть зрештою. Тому що прийшов „большой человек с дубиной" и все змінив.
Який же проект маємо сьогодні?
- Все зрозуміло – щоб „усе було Донєцк", за їхніми поняттями. Тобто за поняттями людей, які все життя здобували засоби для існування під землею. Що можуть зробити ті, хто працюють під землею, ми бачимо результати. А ті, що „садок вишневий коло хати", ми вже бачили. Обидва нас не влаштовують, тому що ані ті, ані інші не мають проекту.
А в 1991 році він був?
- Не було, я це можу сказати впевнено. Я тоді був у Верховній Раді і бачив на власні очі як приймалися рішення.
Ті старі проекти якось можна сьогодні застосувати?
- Не думаю. За період 1917-1921 років на території України запропонували за різними підрахунками 24-27 політичних систем. І жодна не утвердилася, крім більшовицької. Запропоновано близько 60 конституційних проектів, серед яких знову жоден не прижився, крім більшовицького. І зрозуміло чому – тому що народ зробили співучасником злочину. І це один з наймасштабніших злочинів в історії людства.
Те, що відбувалося тут у 1917-20 роки, було не національно-визвольними змаганнями, а чорним переділом і знищенням цивілізації у тому вигляді, у якому вона тисячу років існувала. Тут перестало діяти будь-яке право, крім гвинтівки. Коли у 1920-у остаточно прийшли більшовики, у Києві не було очкастих, у капелюхах, лікарів, інженерів, митців, музикантів, вчителів, професорів, офіцерів. Був тотальний бандитизм. Більшовики , в першу чергу, почали злочинців стріляти, відновили водогін. І люди сказали: „Слава тобі Господи! Нарешті можна вийти на вулиці!".
Але якщо взяти 1920-1930-і роки, проти більшовиків у селах було багато повстань.
- Так, режим спротиву існував аж по 1970-і. Це пояснює чому в один день всі проголосували проти Радянського Союзу. Історик Людмила Гриневич ввела термін „нелояльність українців" – це шизофренія. З одного боку, українці завжди займали вищі щаблі. У Брежнєва в паспорті було написано „українець". В радянській армії „хохла" уявити було важко без лички. А з іншого боку – це масова нелояльність людей до радянської влади. І як тільки з'явилася можливість чорт зна куди посунутися, аби від цього, десь 94 % „за". Абсолютна шизофренія – ми керуємо імперією, але зовсім до неї нелояльні.
Коріння цього йде від революції. Фільм „Народжена революцією" – це свята правда, хоча і частина. І цей злочин народом досі не усвідомлений. Якщо німці знайшли у собі мужність взяти на себе відповідальність за минулі злочини, то наше „бидло" українське хоче жити так, як живе у так званому суспільстві тотальної справедливості, працювати так, як ми працюємо, давати хабарі і при цьому дивуватися, що у нас срань на вулицях.
А в теперішній ситуації хіба цього не можна досягти? Невже Україна неодмінно має розпастися?
- Не можна. 1996-го я вперше приїхав до греко-католицького монастиря в Уневі. За радянських часів там зробили психіатричну лікарню. Потім повернулося 5-6 монахів з тих, що лишилися. Головний замок, лялечка, але далі - тотальна руїна. А позаду неї викидали гній. Там Климентій Шептицький був архімандритом. Коли ж прийшла комуна в 1945 році, то там поставили пам'ятник Леніну. На гнійнику! Ці монахи вмирали зо сміху. Не можна нічого побудувати на гнійнику. Українська держава сьогодні — це згнила радянська УРСР, на яку навішали жовто-сині прапори і тризуби. З цією державою нічого зробити не можна. Її неможливо модернізувати, удосконалити, нічого. Її треба прибрати. І поставити закон. Але навіть це неможливо, бо в нас усі радянські юристи. Вони не знають, що таке право.
І в наших сусідів так було — в Польщі, Румунії, Болгарії.
- Там інша традиція. Лише 40 років була комуна. Не всіх вирізали. Лишилися люди, які пам'ятали старі порядки. А тут їх не лишилося. Східняків просто під гребьонку. А західняки поїхали собі до Канади, Америки, Австралії. І процвітають там. У 1995 році я вперше приїхав до Італії. Там була одна-єдина греко-католицька громада в Римі. Може, 600-700 людей. Сьогодні півмільйони українців там живе. Шість-сім мільйонів активного населення просто залишило Україну. Кравчук зробив одну засадничу помилку. Ми тоді просили автоматом надати громадянство всім народженим в Україні і всім їхнім нащадкам до четвертого коліна. Хочуть — візьмуть, ні — то ні. Бо тепер професіоналам мого віку в Україні нема що робити. Вони за кордоном літають на проби бандуристів, збиваються в колективи. Бо не мають куди податися.
А якби хтось з таких емігрантів став президентом — той-таки Яцик чи Футей?
- Це було неможливо. Ніхто б цього в Україні не допустив. У нас народ не пережив катарсису і не сказав, що комуністи — це паскудство. На 9 травня знов підуть квіти класти до Леніна. Але подивіться фільми Ігоря Кобріна, які, слава Богу, показують на телеканалі "Україна". Починати треба з 1941 року. Зрозуміти правду, - вона неприємна. А народ цього не хоче.
1 
1
Коментарі
93