655 років тому народилася найвизначніша іспанська королева.
Арабські завойовники підкорили Іспанію за якихось 20 років. На початку VIII століття від колишнього королівства вестготів майже не лишилося й сліду. Поодинокі рештки християн вели локальну боротьбу із мусульманами лише на півночі Піренейського півострова. Їхню колишню землю заселили маври – так тоді в Європі називали арабів. Відтоді починається Реконкіста – поступове відвоювання своєї території в мусульман. Реконкіста тривала майже 800 років. Іспанці тіснили арабів з півночі на південь. Переможну крапку в найдовшій в історії людства війні поставило в 1492 році королівське подружжя – Ізабелла Кастильська і Фердинанд Арагонський. Католицькі королі, як їх називали сучасники, взяли останню арабську фортецю Гранаду на крайньому півдні Піренейського півострова. Ізабелла й Фердинанд заклали підвалини майбутньої величі Іспанії, вони ж запрограмували цю країну на поступовий занепад.
Наприкінці XV століття класичної Іспанії не існувало. Було кілька невеликих королівств, які затято боролися з маврами-арабами. З тринадцятого століття лідером у цій боротьбі стало невелике тоді королівство Кастилія, що в перекладі означало країна зАмків. Кастильці відвойовували в арабів міста й робили з них неприступні фортеці. Відвойованому місту чи селу надавалися великі права самоврядування, що робило Кастилію однією з найпередовіших країн Європи. Тут шляхта не насміхалася із селян, як звикла це робити в Англії чи Франції. Бо знали, що кожен городянин чи селянин – воїн і захисник на межі християнського світу.
Ізабеллі не пощастило з народженням. У її батька – короля Кастилії Хуана ІІ був син Енріке від першого шлюбу. Саме він був спадкоємцем престолу. Ізабелла народилася від другого шлюбу Хуана в 1451 році. Батько вмер, коли їй було лише 4 роки, а її брату Альфонсо – лише рік. Доньки наслідували престол лише в крайньому випадку – коли не лишалося претендентів-синів. Ізабелла мала титул інфанти – принцеси, але не спадкоємиці трону.
Звісно новий король не любив свою мачуху і її дітей. Енріке відправив родину в невелике містечко Аревало, фактично, в заслання. Ізабелла отримала погану освіту, але була дуже набожною, бо з дитинства боялася свого звідного брата-короля. Її мати страждала на меланхолію – згодом ця хвороба передасться Ізабеллі та її улюбленій доньці.
Поки Ізабелла сиділа в Аревало, дивні речі почали творитися в Кастилії. Раптом стало відомо, що король не здатен мати дітей. Його так і прозвали – Енріке Імпотенто. Шляхта занепокоїлася. Частина дворян виступала за те аби оголосити спадкоємцем трону 14-річного Альфонсо – рідного брата Ізабелли. Справа дійшла до війни, але протистояння несподівано закінчилося, так і не розпочавшись. Альфонсо помер. Його колишні прихильники кинулися до Ізабелли.
– Ми проголосимо тебе королевою, – запропонували.
Але найшла коса на камінь. Ізабелла відмовилася й рішуче підтримала діючого короля. Вона сподівалася не на людей, а на Бога. Енріке оцінив її вчинок і проголосив принцесою Астурійською – спадкоємицею престолу. Він урочисто пообіцяв не одружувати Ізабеллу всупереч її волі, а вона – не виходити заміж без його благословення.
Утім обіцянка протрималася лише кілька років. Ізабелла встигла відмовити п'ятьом претендентам – в тому числі й королю Португалії, брату короля Англії та брату короля Франції. Вона мріяла бути королевою, але не невісткою короля. Згодом погодилася вийти заміж за спадкового принца невеликого сусіднього королівства Арагон. Вінчання відбувалося таємно. Фердинанд із друзями прибув до міста Вальядолід під видом слуги купця. Кажуть, що він перестарався з одягом. Міська сторожа відмовлялася пустити за браму кількох волоцюг у брудних шматах. Ізабелла теж відпросилася у Вальядолід, буцімто для побачення з матір'ю. Зрештою все обійшлося. Наречені побачилися вперше за кілька днів до весілля. Ізабелла була 18-річною красунею з світлим, непритаманним іспанцям волоссям та блакитними очима. Але її краса тьмяніла на фоні Фернандо. У свої 17 він був відомим ловеласом і встиг нажити двох позашлюбних дітей. Це було так несхоже на її нікчемного брата – короля Енріке, що принцеса закохалася по вуха. Якщо в неї і були сумніви порушувати чи не порушувати королівську волю, то після першого побачення вони відпали. Тим більше, що її підтримав особистий духівник Томас Торквемада – майбутній глава інквізиції. Молодята обвінчалися.
Король Енріке лютував. Не такого чоловіка він бажав бачити біля Ізабелли. Утім за кілька років він помер, а Ізабелла стала королевою. Її чоловік Фернандо радше був чоловіком королеви, але не повноцінним королем.
Ізабелла поступово перебрала всю повноту влади в Кастилії й Арагоні. Найперше – вигнала маврів з Піренейського півострова. Матір десятьох дітей, п'ятеро з яких померли в юному віці, часто можна було бачити в обладунках попри постійну вагітність. Ізабелла пообіцяла не міняти сорочку поки не впаде Гранада – остання фортеця маврів. Обіцянки дотримала, але її сорочка з білосніжної перетвориться на сіро-жовту. Відтоді цей колір в Іспанії називатимуть "ізабель".
Наступний крок – повне вигнання всіх арабів і євреїв за межі Піренейського півострова. Католицькі королі боялися, що ті хрестилися лише про людське око, а насправді чекають турків-османів, які переможно марширували Східною Європою. Ізабелла й Фердинанд, що не з чуток знали ісламську загрозу, видали спеціальний наказ: вигнанцям у дорогу заборонялося брати золото, срібло, металічні монети, коней і зброю. Фактично, їх виганяли з порожніми руками. Однак Іспанія мала бути єдиною перед лицем ворога.
Особливо "відзначився" у переслідуванні головний інквізитор країни Томас Торквемада. Колишній духівник королеви мав у молодості любовну пригоду. Але його обраниця зрадила Томаса і втекла із мавром до Гранади. Відтоді Торквемада поклявся нещадно знищувати іновірців. За його правління засудили 300 тисяч осіб, а 30 тисяч спалили живцем.
Наприкінці ХV століття Європою почали ширитися чутки про швидкий кінець світу. Мовляв, Ісус прийде через 1500 років після свого народження. Ніхто не переймався тим, що такі чутки виникали через кожні 500 років. Ізабелла дуже боялася кінця світу. Тому в 1492 році повірила одному генуезькому шарлатану на ймення Христофор Колумб. Він стверджував: якщо довго пливти на захід, то можна потрапити на схід. Саме туди надумала втекти королева від неминучого кінця світу. Найближчі придворні піддали свою королеву обструкції. Вона не відповіла Христофорові "так" чи "ні". Сказала, що подумає. Думала 7 років. Зрештою Колумб втомився чекати й захотів утекти у Францію. Його затримали на кордоні й повернули. Можливо тому, що король Фердинанд погано вірив у кінець світу, але мріяв збагатитися за рахунок нових земель. І не прогадав – сталося диво. Колумб відкрив Новий Світ.
Фернандо надовго пережив свою дружину. Вона померла 1504 року у віці 53 років. Перед смертю, як і мати, страждала від нападів меланхолії. Хвороба виявилася спадковою – донька Хуана – красуня і материна улюблениця збожеволіє молодою. Перед смертю Ізабеллу залишив духівник і головний інквізитор Торквемада. Винуватця численних людських жертв замучила манія переслідування. Його останні дні пильнували понад 150 тілоохоронців.
Ізабелла залишила неоднозначний слід в історії. Вона об'єднала Іспанію, позбулася сусідства маврів, але зруйнувала останню демократію Реконкісти і розпочала епоху найбільшого в Європі абсолютизму. Спочатку доля пестила Іспанію – з відкритої Колумбом Америки золото текло рікою. Але за якихось півтораста років жовтий метал геть знеціниться. За цей час Англія здійснить промислову революцію, Францію наповнять мануфактури, Нідерланди досягнуть успіху в торгівлі. І лише Іспанія спочиватиме на лаврах поки не залишиться на задвірках історії.
Юрій Стригун
16 
1