Пiсля oфiцiйниx слуxaнь i пeрeгoвoрiв 23 грудня 1595 року в зaлi Кoнстaнтинa – oднiй з нaйпaрaднiшиx зaл Вaтикaну, у присутнoстi 33 кaрдинaлiв папа римський Климент VIII прийняв українську православну церкву під свою зверхність; цим жe днeм дaтується i пaпськa буллa, якa oгoлoсилa унiю звeршeнoю. Наступного року Берестейський собор проголосив об'єднання православної церкви з римсько-католицькою.
В Україні спроби об'єднаня християнських церков робилися ще з 13 ст., але часто вони ґрунтувались на політичних міркуваннях. Втім Флорентійський собор 1439 року, в якому взяли участь візантійський імператор Іоанн Палеолог, константинопольський патріарх Йосип II, київський митрополит Ісидор, а також римські ієрархи, зумів подолати головні догматичні суперечки, але до реальної унії так і не дійшло.
Наприкінці 16 ст. активними пропагандистами унії стали єзуїти, яким сприяв король Сигізмунд III. Він прагнув тісніше прив'язати Україну й Білорусь до Польщі й нейтралізувати вплив Москви. На той час Рим з сильною папською владою, чіткою централізацією і впорядкованістю вигідно відрізнявся від Константинополя, захполеного турками.
За допомогою унії українське православне духовенство розраховувало здобути рівні права з польським, а знать і міщанство - посісти відповідне становище в суспільній ієрархії.
Ініціатива переговорів з Римом надійшла від львівського владики Гедеона Балабана, невдоволеного своєю підпорядкованістю Львівському братству. Балабан скликав 1590 року приватну нараду владик у Белзі, куди приїхали також луцький єпископ Кирило Терлецький, холмський Діонісій Збируйський, туровський Леонтій Пелчицький. Саме тут вперше була висловлена думка про необхідність унії.
Головним рушієм справи став Кирило Терлецький, атрохи згодом підключився новообраний володимирський єпископ Іпатій Потій; ідею також підтримали перемиський єпископ Михайло Копистенський і митрополит Михайло Рогоза.
Всі переговори велись таємно з огляду на недовірливість і виразну опозицію братств. Декларація про намір православного духовенства підпорядкуватись римському папі при збереженні всіх обрядів і устою церкви була подана польському королеві, а коли її остаточні положення підписали майже всі українські владики (крім Балабана і Копистенського), в грудні 1594 року Потій і Терлецький поїхали до Рима і подали її Клименту VIII. 23 грудня 1595 року в урочистих умовах папа прийняв українську православну церкву під свою зверхність.
Ця звістка викликала в Україні численні протести і обурення - для широких мас ідея об'єднання всього християнства відступала перед загрозою латинізації і полонізації України. Згодом від ідеї унії відступилися львівський і перемиський владики. Для вирішення конфліктної ситуації наприкінці 1596 року Сигізмунд III скликав у Бересті (нині - Брест) собор, котрий розколовся на два. Обидва собори, православний і уніатський, відбулись 8-10 жовтня 1596 року і навіть не спробували знайти шляхи до порозуміння: уніатський проголосив об'єднання з римсько-католицькою церквою під проводом папи, а православний засудив унію.
Польський уряд став цілком на бік уніатів, почав переслідування православних ієрархів, що привело до дезорганізації і занепаду православної церкви: вже через 30 років після унії в Україні залишився лише один православний владика - львівський.
5 
35413
Коментарі