У останній чверті XIX сторіччя два графи з Кракова - Генріх Мацковський та Маріан Моровський, здійснили одне з найбільших благодійницьких капіталовкладень на теренах сучасної України. Близько 1880 року титуловані добродії купили у селі Буньковичі, на південних околицях Хирова - маленького містечка у Старосамбірському районі Львівської області, 964 морги поля – сьогодні це більше ніж з півтисячі гектарів.
Основною метою купівлі велетенської ділянки було заплановане будівництво навчального закладу – конвікту (лат. гуртожиток) , що у ті часи являв собою освітню установу католицької церкви закритого типу, в якій всі вихованці живуть разом, разом користуються приміщеннями, столом і т.д. Плани справді вражали – конвікт у Хирові мав бути найбільшим у цілій Австро-Угорській імперії. Проект майбутнього освітнього закладу виконав краківський професор Антоній Лушкевич. Він же й керував будівельними роботами аж до смерті. Після того за роботу взявся його наступник – архітектор з Тернополя Ян Тадеуш.
Офіційно будівництво розпочали 31 липня 1881 року. Могутній мурований квадрат стін конвікту було зведено у 1889-му році. Згідно деяких польських джерел перший камінь закладу було освячено 1 серпня 1883 року, а завершено процес побудови в 1906 році.
Грандіозна споруда вийшла майже квадратовою в плані, зі сторонами від 86 до 88 метрів. На спорудження такого гіганта було витрачено астрономічні того часу 880 тисяч австрійських крон.
Сьогодні не дивно, що в лихоліття I Cвітової війни, Хирів, важливий залізничний вузол того часу, постійно перебував в епіцентрі подій на східному фронті, і саме в приміщенні конвікту розмістили шпиталь для поранених вояків. Кажуть, одночасно тут перебувало аж 4 тисячі вояків.
Та війни, як і все на світі, минають. В міжвоєнні роки заклад розквітає в повну силу та досягає свого апогею. Навіть в 30-ті роки ХХ століття, у роки II Посполитої, не було в Польщі більшого навчального закладу. Саме звідси, з південно-східного куточка країни, починали свій шлях в політику, літературу та науку ті, хто пізніше склав еліту польської держави.
В кожного классу конвікту були окремі, добре обладнані спортивні приміщення та майданчики. Хирівська гімназія мала аж шість плавальних басейнів, власну астрономічну обсерваторію з телескопом під рухомим куполом. Взимку для вихованців прокладали спеціально обладнані лижні траси. У ті роки заклад вважався елітним.
Наукам: точним, гуманітарним, і природничим, приділялося чимало уваги – це було основою, яку плекав конвікт. Фізичне виховання також було в пріоритеті, керівництво закладу заохочувало вихованців до членства у спортивно-патріотичних організаціях на зразок "Сокола". Старшокласників змушували ще й займатися муштрою: військова підготовка - зовсім не вигадка радянської системи освіти.
Були й додаткові студії, які учні могли відвідувати за власним бажанням - музика та співи, скажімо. В конвікті був власний кінотеатр, діяв самодіяльний театральний гурток. При гімназії працював тартак та ще кілька допоміжних міні-підприємств.
Звісно, що еліту країни мали навчати найкращі педагогічні кадри Польщі - наприклад, автор кількох розкішних путівників Галичиною та Волинню Мєчислав Орлович. Конкурс на вакансію тут був чималий.
У хирівському конвікті царювала сувора дисципліна, ілюстрацією цьому є цікавий факт: якщо гімназист з одного класу мав потребу переговорити з гімназистом цієї ж гімназії, але з іншого класу, він повинен був просити дозволу у префекта класу. Префект виконував ту роль, яка сьогодні тяжким каменем лежить на плечах класних керівників. А керував всім конвіктом генеральний префект.
Не треба й казати, що в навчальному закладі, який від заснування перебував під опікою ченців-єзуїтів, не могли працювати жінки. Весь персонал, навіть обслуга, був лише чоловічої статі. Щодня гімназисти мусили сповідатися.
З хирівського конвікту вийшло понад 6 000 гарно підготовлених, чудово освічених випускників.
У 1939 році його окупували військові, спочатку радянські - величезне приміщення стало в нагоді. Близькість кордону надала старому конвікту стратегічного значення. Згодом – німці. Певний час тут був концтабір, потім - знову шпиталь. З поверненням радянських військ – прикордонні казарми... Згодом тут містилася 39 окрема ордену Червоної зірки десантно-штурмова бригада, а з 1992 року - 80-тий окремий аеромобільний полк Збройних сил України. З тих пір як полк розформували, більша частина будівлі стоїть пусткою.
8 
35413
Коментарі