Кізяки для опалення хати складали в півтораметрові піраміди

"Кізяки горять у печі гарно й довго, як вугілля, — розповідає киянка Марія Рись, 58 років, родом із райцентру Зіньків на Полтавщині. — Улітку збирали там, де паслися корови. Ото вона наляпала, залишила на траві слід такий тоненький. Воно швидко висихало. В торби його збирали й несли додому. А там уже добавляли гній, полови, соломи, сіно старе. Все це перемішували. Була така довженька дерев"яна форма, як для цегли саманної, посередині переділена. Туди оте все натрамбовували, несли сушитися на сонці, а тоді перевертали, й воно випадало. Складали пірамідкою: дві цеглинки поряд, а третя зверху, як конструктор. Щоб провітрилося, бо від нього, правда, запах. Але нічого, привикали".

Лісів у центральних, а тим паче південних районах України мало, тож хати тут опалювали також соломою, кукурудзинням, соняшничинням й іншим бадиллям, хмизом, трісками, шишками. У торфовищі на болоті нарізали торф"яну масу на брикети й сушили на сонці.

— Спалювали все, що горить, — додає Марія Рись. — Сміття не було ніколи — спалювалося все, і двори були чисті-чисті. Казали: така хазяйка, шо у дворі кашу можна розсипати.

Кізяки й торф тримали у спеціальних прибудовах до корівника. Висушені "кирпичі" із коров"ячого або кінського гною також складали на купу й обмазували її зовні шаром глини — аби захистити від дощу й вітру. Півтораметрові піраміди із кізяків ставили подалі від житла, за господарськими будівлями.

На розпал у Зінькові найчастіше брали очерет:

Палили також соломою, кукурудзинням, соняшничинням й іншим бадиллям

— Як зима, замерзає ріка, ставок або болото, тоді по льоду добре його різати. Нога ж не провалюється. І він такий, що по ньому вдариш, а він же висох та ще й на морозі й легко ламається. На санки його — і додому. Розтоплювали ще соломою, паперу ж не було.

— Ми в пєчі розпалюєм в асновном смаліною — на падпал ідіє смаліста лучіна або корені сасни, вани тоже смалістиє, — каже 38-річна Галина Дахно із села Москалі на Чернігівщині. — Беру ще бересту — із берези кару. Он тримаю пад пієччу трухляву вієрбу на розпал.

Верба й лоза вважається поганими дровами. Казали: із верби дрова, як з кози кожух. Вербових дров треба разів учетверо більше, ніж дубових. Якщо вони гарно висохли, то горять рівно, але від них ні жару, ні тепла, лише попіл. Найбільше тепла дають дуб і граб. А найспокійніше горять вільха й береза.

— Із акації дрова жаркіє, — додає Галина. — А з дуба чаду багата, осікові — тоже диму багато дають. Ясень вродіє гарячиє дрова. Ольховиє — харошиє дрова, копоті мало, а ад сасни багато сажі. В паравой катьол харашо дуб і береза, а в пєчі вани не перегарають і галавієшек многа залішаєтса.

Дрова для опалення були "зимні" — порізані й порубані поліна, акуратно складені під хатою, і "літні" — тріски, хмиз, шишки. На Поліссі, багатому на хвойні ліси, збирали вітролом, сушняк, ломаччя.

— Граблямі сагрєбалі ігли, вазамі вазілі, — розповідає Галинин чоловік Юрій Дахно, 44 роки. — Стариє люді сухую траву в"язалі, будякі збіралі. Обламивалі пасуш — сухі гольки — спеціальними крюкамі, карчавалі стариє пні.

За зиму на опалення сільської хати йшло 5 або 6 кубометрів дров — залежно від того, тепла чи холодна зима, велика чи мала хата. А ще яка сім"я — на скільки ротів хазяйка готує їжу. Адже хату зігрівала передусім велика вариста піч, розташована традиційно ліворуч від входу.

Інколи до печі з лівого боку прибудовували плиту, на якій нашвидкуруч готували їжу. Праворуч стояла лежанка: низький тапчан-прибудова із цегли або глини. У великих хатах часто ставили грубу — високу піч, що служила тільки для опалення. Топили зазвичай двічі на день. Господиня вранці протоплювала й готувала їсти на увесь день. Увечері топила на ніч у грубі, вечерю готувала на плиті. При сильних морозах протоплювали й удень.

Грубами й печами на дровах до середини ХХ ст. опалювали і  міські оселі.

— У нас в будинку на Печерську і в 1950-х на кухні була плита, яку топили дровами, — розказує киянка Наталія Селівачова, 56 років. — Їх виписували батькам на роботі. Їхали на склад, платили гроші й привозили дрова на машині, а то й підводою. А у дворі в кожного був такий сарайчик, де ці дрова тримали.

Плита мала три чавунних кружки, на яких готували їсти. Збоку вмуровували балон із краном — для нагрівання води.

Кам"яним вугіллям в українських селах почали топити лише по війні. Доти випалювали деревне — там, де були ліси. Таке вугілля вважається чистішим, не містить домішків сірки, швидко загорається. На відміну від антрациту, який важко розпалити.

Найдавнішим вважають примітивне випалювання вугілля в ямі глибиною і діаметром в 1м. На її дні розкладали вогонь, зверху накладали дрова і вкривали їх зеленим листям, дерном, землею. Так воно тліло від п"яти днів до тижня, й виходило деревне вугілля.

— Дєрєв"яний уголь самі рабілі, — згадує Григорій Друзь, 87 років, із села Новий Білоус під Черніговом. — Бралі три-четири вуоза друов. Складалісь так, як складаєш сієно у капіцу. Складаєш яго і абкладаєш земльою. І попуд земльою на чтвієрть (15 см. — "ГПУ") рабівся праход кругом. Адтуля подтапів і закрив. І то он там куріть, куріть, куріть. Дієрєва згаріть, а астаютса такіє кускі красівиє — уголь. Палілі його в лієсіє, а гатове забіралі адтуля.

Рубатимеш дрова в неділю — накличеш вовків

Заготовляти дрова в українських селах починали з третьої декади листопада, "як місяць іде на подповня". Закінчували зазвичай у середині лютого, бо після 15-го, як мине Стрітення, стовбуром "уже йде мозга" — починається сокообіг. Зрізане тоді дерево — "пусте", швидко псується і його "б"є шашіль". Колись заготовляли дрова також толокою — на всю громаду. Вважали, який чоловік швидше зрубає перше дерево, у того життя буде тепліше й заможніше. Остерігалися брати на дрова громобій — дерево, в яке влучила блискавка — можна накликати пожежу.

Заборонялося заготовляти дрова під час різдвяно-новорічних святок — худоба народиться понівеченою. Не можна було рубати після заходу сонця, бо град поб"є хліб на полі. Як рубатимеш дрова у неділю — накличеш вовків. Рубатимеш на порозі — накличеш смерть близьких і запустіння господарства. Дровітня — місце рубання дров — вважалося "нечистим". Сюди виливали воду після купання хворих, породіль. Тут закопували дитячий послід.

По тому, як горіли дрова, передбачали погоду. Горять із тріском — до морозу, погано розгоряються, шиплять, димлять — на відлигу, горять швидко з гоготом — до бурі.

×