Федеріко Фелліні любив жінок із пишними формами

"Режисер — це Колумб на кораблі. Він прагне відкрити Америку, а команда хоче додому", — каже в мікрофон режисер 73річний Федеріко Фелліні.

29 березня 1993 року, Голлівуд. Фелліні в чорному фраку з "метеликом" стоїть на червоній доріжці. Тримає статуетку "Оскар". На ній табличка: "За досягнення всього життя". Цю нагороду Американська кіноакадемія вигадала спеціально для Федеріко. Його 12 разів номінували на "Оскара", але він жодного разу не перемагав. Це його остання кінонагорода. Через вісім місяців режисер помре від інсульту.

— Американські продюсери з "Ворнер Бразерс" хотіли, аби я зняв порнографічний фільм, — пирскає сміхом Фелліні. — А еміри із Саудівської Аравії замовляли картину про нафту. Я всім відмовив. Тому "Оскара" дочекався після імпотенції. Засовує статуетку до кишені й поволі човгає зі сцени. У партері сидить його дружина 70річна Джульєтта Мазіна.

— Перестань рюмсати! — кричить режисер і суворо зиркає на неї зпід окулярів.

Усі камери знімають заплакане на обличчя Мазіни. Вона ридає ще дужче. В її потертому гаманці $250. Якраз на зворотні квитки до Італії. Подружжя останніми роками майже бідує. Зніма ти фільми стає дедалі важче, а багатих продюсерів дедалі меншає. За десятиліття подружнього життя замолоду звикла до розкоші Джульєтта навчилася заощаджувати, відмовляти собі в хутряних манто й жити в задушливому центрі Рима замість заміської вілли. Цього року в них із Федеріко золоте весілля. Фелліні знову прийде без подарунка й скаже: "Сюрприз!". А наступного дня він помре. Джульєтта переживе його на п"ять місяців. До труни її покладуть із фотографією чоловіка в руках. А зараз крізь сльози вона розповідає журналістам, як 1943го познайомилася з худим, наче смерть, Фелліні. Мазіна була єдиним нащадком шляхетної родини, мала прямий ефір на радіо та грала в п"яти римських театрах. Що вона знайшла в бідному юнакові, який підробляв карикатуристом і "косив" від армії Муссоліні на кіностудії диктаторового сина? Невідомо. А от Фелліні покохав її за гарні очі.

— Вона дивилася на мене сумним поглядом заблуканого цуценяти, — любив повторювати. Він зняв її в головних ролях у своїх фільмах "Дорога" і "Ночі Кабірії", за які вона здобула "Оскара". Завжди радився перед черговими зйомками й усюди брав із собою. Вони часто сварилися. Друзі згадують, як щовечора на знімальному майданчику подружжя з"ясовувало, чия черга мити посуд. Та головною їхньою проблемою були діти. Невдовзі після весілля Джульєтта впала зі сходів і в неї стався викидень. А 1945го народила недоношеного хлопчика, який прожив два тижні. І вона вирішила присвятити життя чоловікові.

 Він називав її своєю музою. Хоча дрібненька, наче лялька, Мазіна була геть не схожа на тих жінок, яких знімав Фелліні, — той любив пишні форми.

УПЕРШЕ оголену жінку він побачив підлітком. То булаповія Сарагіна з глухого італійського містечка Ріміні, деріс Фелліні.

— За 2 сольдо (дрібна монета. — "ГПУ") Сарагіна показувала притихлим хлопчакам свій зад, який затуляв усе небо. За 3 — трохи покачувала стегнами, а за 4 — розверталася до нас обличчям. У своїх картинах я часто використовую образ жінки з пишними формами, великої та могутньої. Але Сарагіна — це моє дитяче уявлення про жінку. Величезна, неосяжна й спокусливоапетитна. Такою вона уявлялася мені, закомплексованому підліткові, якого затюкали в католицькій школі. У своєму бажанні жінки й сексу я завжди малював її так, аби було багато. Наче жебрак, який усе життя мріє про мільйон.

Малюнки Фелліні були популярними серед солдатів. За тиждень він продавав до 50 робіт й на ці гроші відкрив школу шаржів у Римі. Навесні 1945 року до майстерні Фелліні зайшов режисер Роберто Росселліні. Його так вразив сюжет карикатури "От і все" — величезні груди повії задушили чоловіка, — що він запропонував написати сценарій до фільму "Рим — відкрите місто".

За рік Фелліні сам почав знімати кіно. Свої картини робив із рекордною швидкістю. Приміром, "Репетицію оркестру" 1979го зняв за 16 днів. Друзіколеги заздрісно жартували, що режисер міг би робити по три фільми на місяць, якби не доводилося шукати грошей у спонсорів. Ходили чутки, що його стрічки обходилися в сотні тисяч доларів — нечувана розкіш для європейського кіно.

— Брехня, — відмахувався Федеріко. — Я дуже ощадливий. Ті, хто зі мною працювали, вже відчули, що я приношу більше прибутку, ніж збитків.

Фелліні відправляв Параджанову на зону бандеролі з продуктами

Федеріко Фелліні стежив за творчістю українського кінорежисера Сергія Параджанова. Коли 1964 року той випустив стрічку "Тіні забутих предків", Фелліні перший надіслав йому телеграму з привітаннями. У роки ув"язнення Параджанову надходили бандеролі з продуктами від Фелліні.

— Хто цей Федеріко? — допитувався начальник тюрми.

— Це Федір — мій рідний брат, — глузував Параджанов. — Він в Італії живе. Наша бабуся була італійською революціонеркою і навіть у жандармів стріляла. Ще жовтенятком Федір потрапив до неї й залишився на виховання. Навіть прізвище її взяв — Фелліні. Це італійською означає "незламний". Коли Параджанов сидів у в"язниці під Вінницею, в нього конфіскували олівці й заборонили малювати. Тоді він виделкою вишкрябував профілі відомих людей на кришках від кефіру, заливав їх смолою й робив "талери Параджанова". Один із таких талерів із портретом Пушкіна потрапив до Фелліні. Той зробив із нього срібну медаль, яка стала головною нагородою на кінофестивалі в Ріміні. Її отримали Софі Лорен, Марчелло Мастроянні й Мілош Форман.

1920, 20 січня — Федеріко Фелліні народився в італійському містечку Рі

міні в родині комівояжера

1937 — публікує свій перший малюнок у журналі "Фебо". Наступного року

переїздить до Рима й відкриває власну школустудію

1950 — знімає свою першу стрічку — "Вогні вар"єте". Через три роки здо

буває премію "Срібний лев" на Венеційському кінофестивалі й номі

нується на "Оскара" за картину "Матусині синки"

1960 — Золота пальмова гілка Каннського фестивалю за фільм "Солодке

життя"

1963 — головний приз Московського кінофестивалю за картину "8 1/2".

На нагородження режисер не приїхав, бо дізнався, що Хрущов заснув на його прем"єрі

1990 — вийшов останній, 24й, фільм Фелліні — "Голос Місяця"

1993, 31 жовтня — Федеріко Фелліні помер від інсульту. Похований

у родинному склепі в Ріміні

×