Він став художником іще до того, як Вірменія стала державою. А батьківщину вперше побачив уже дорослим.
Бо рід Сар"янів із тих вірмен, що 600 років тому покинули свою землю й переселилися до Криму, потім у приазовські степи. Там, у Новому Нахічевані (тепер — район Ростова-на-Дону), й народився майбутній художник.
Його батько Саркіс будував вітряки, потім осів у голому степу й хліборобствував. Малий Мартирос і виріс у цьому степу, де співіснували різні культури. Тут у репертуарі будь-якого шарманщика мало бути мінімум шість мелодій — по дві українські, російські і вірменські.
Перші колористичні враження — степові метелики. Хлопчикові вони так подобалися, що він їх ловив, хотів зберегти ці фантастичні кольори при собі назавжди.
Батько був бідний — коня кував лише на дві передні ноги. Казав дітям: от вивчитеся — підкуємо й задні. Мартирос учився в міському училищі Нового Нахічевана. Там уперше взяв пензля — розмальовував географічні карти аквареллю.
Людей почав зображати аж у 15-річному віці, коли служив у поштовій конторі. Там був один старий козак, якого він і намалював. Скоро козак захворів і гадав, що то його зурочено малюванням. Поскаржився начальству, й Сар"янові наказали знищити портрет. Але це вирішило його долю — старший брат Ованес (батько тоді вже помер) дав грошей, щоб їхав учитися на художника.
Сар"ян досить рано й назавжди виробив свою філософію життя та мистецтва — кілька простих правил. Зокрема:
— людина не вмирає, бо вона частина природи, а природа безсмертна;
— життя — це колір;
— мистецтво мусить робити людину щасливою;
— національне неможливо намалювати — воно має жити всередині художника.
У Вірменії він вперше побував 1901 року. Країна ця була тоді цілковитим захолустям. Вірменські інтелігенти з Парижа та Стамбула їздили туди милуватися руїнами давньої цивілізації. Після цієї подорожі Сар"ян став митцем, яким згодом захоплювався світ. Вірменія дала йому відчуття власного кольору.
Водночас батьківщина зранила його душу. 1915 року турки вирізали 1,5 млн вірмен. Сар"ян служив у Комітеті допомоги біженцям. Хоч мало чим міг допомогти, біженців добивала епідемія. Він був свідком, як жінка-біженка втратила п"ятьох малих дітей. Сиділа й шила їм савани зі свого одягу, а замість ниток рвала власне волосся. Художник спостерігав цю картину кілька днів, а потім, уперше в житті, надовго перестав малювати. Друзі вивезли його до Тифліса з ознаками душевної хвороби.
Там він зустрів Лусік, гімназичну вчительку, доньку письменника Газароса Агаяна. Художник не мав грошей, і Лусік сама замовила дві срібні обручки з написом "14 жовтня 1915" — датою їхнього знайомства. Вони обвінчалися 17 квітня наступного року. Переїхали до Нового Нахічевана. Там 1917-го в них народився син Саркіс — майбутній літературознавець, а 1921-го — син Газарос, майбутній композитор, ректор Єреванської консерваторії.
Того ж року давній знайомий Сар"яна, родом також із Нового Нахічевана, Олександр Мясникян, перший глава радянського уряду Вірменії, покликав художника на батьківщину — створювати перші культурні інституції. Вірменія тоді, після короткого періоду незалежності, ввійшла до СРСР. Сар"ян служив радником у справах мистецтв при Наркомосі. Він — автор герба і прапора Радянської Вірменії.
На світі мало речей, заради яких варто вмерти. Але багато, заради яких варто жити
1924 року на Венеційській бієнале картини художника зробили фурор. Адже тоді, після світової війни, мистецтво Європи переживало депресію. А тут раптом з"явився Сар"ян із філософією радості й безсмертя.
Наступного року його друг і покровитель Мясникян загинув у авіакатастрофі. З інших радянських вождів майстер симпатизував лише Хрущову — жив у нього на квартирі в Києві 1944 року. Сталіна ж звав бандитом. Малював його двічі. Уперше — на замовлення. Але нічого не вийшло. Замовникам відповів, що звик малювати з натури. А сам дивувався:
— Як же так? Пушкіна я не бачив, а можу намалювати. А Сталіна бачив, а намалювати не можу!
Усе-таки спробував — сам для себе. Намалював вождя серед натовпу демонстрантів.
— Тут сотня людей, а Сталін — лише сто перший! — пояснив це художник.
Але цієї картини нікому не показував.
У партії він ніколи не був, не оспівував індустріалізацію й інших обов"язкових для соцреалізму тем. Коли закінчилася війна, відсвяткував своєрідно: створив картину "Вірменам — бійцям Великої Вітчизняної". На картині — море квітів. Його молодший син також воював — війну почав в Україні.
У 1927–1928 роках Сар"ян працював у Парижі, влаштував там велику свою виставку. Потім поїхав додому поїздом через Берлін. А картини відправив морем із Марселя на Батумі. Той французький пароплав мав узяти в Новоросійську вантаж яєць. Для цього в трюмі лежала тирса. На неї й поклали ящики з картинами Сар"яна. У порту Стамбула тирса загорілася, й картини загинули.
— На світі мало речей, заради яких варто вмерти. Але багато, заради яких варто жити, — сказав тоді Сар"ян.
На батьківщині він мав ще одне ім"я: Варпет — майстер. Хтось із поетів сказав, що Бог створив Вірменію після того, як Сар"ян її намалював.
Він кидав малювати ще двічі — після 1948-го, коли його критикували за формалізм, та після 1962-го, коли помер його старший син.
Перед смертю Мартирос Сар"ян попросив:
— Дайте мені води, що стікає з чистих небес Вірменії.
Анекдоти із серії "Вірменське радіо" придумали самі вірмени як пародію на нудну передачу Єреванського радіо "Запитуйте — відповідаємо". Сам Сар"ян на старість нагадував персонажа тих анекдотів — симпатичного, мудрого, добродушно-іронічного.
Якось у нього спитали, яких художників він любить.
— Е, та я й самого себе не люблю! — відповів майстер.
Утім, до молодих митців був прихильний. Одного разу на виставці похвалив одну картину:
— Чудово! Це троянда?
— Ні, редиска.
— Ах, редиска! Чудово! — сказав і пішов далі.
Якось один інженер довго не міг звільнитися з хімзаводу. Попросив про допомогу Сар"яна. Той написав директорові заводу: "Прошу звільнити такого-то за власним бажанням". Того звільнили, а записку художника оправили в золоту рамку й почепили на виднім місці.
На старість художник зазвичай сидів і дрімав у своєму домі, а поруч гралися онуки, правнуки й праправнуки. Їх дід не розрізняв, але дуже любив.
Його будили й повідомляли, що із ЦК просять привітати космонавтів. Сар"ян гукав дружині:
— Лусік, привітай космонавтів! — і дрімав далі.
Космонавт Олексій Леонов, сам живописець, говорив якось, що з космосу Земля нагадує картинку Сар"яна.
1880, 28 лютого — Мартирос Сар"ян народився в Новому Нахічевані (нині — частина російського міста Ростов-на-Дону). Його батько мав дев"ятеро дітей, Мартирос — передостанній
1897–1903 — навчається в Московському училищі живопису, скульптури і зодчества. Серед його вчителів — Сєров, Левітан, Васнєцов, Коровін
1937 — удостоєний гран-прі на Всесвітній виставці в Парижі за панно для радянського павільйону. Того ж року в СРСР знищено серію сар"янівських портретів відомих діячів, тоді вже репресованих
1967 — відкрили прижиттєвий музей Мартироса Сар"яна в Єревані
1972, 5 травня — помер, похований в Пантеоні знаменитих вірменських діячів
3 
1
Коментарі