"Не тот є глуп, хто все знає, а тот, хто знать не хоче"

Якщо не буде Сковороди, тут домінуватиме Пушкін, – каже філософ і письменник Тарас Лютий

Філософ Григорій Сковорода народився в сім'ї козака на Полтавщині 3 грудня 1722-го. Як сталося, що не пішов шляхом батька?

– У Києво-Могилянській академії тоді навчалося багато дітей козаків. Українці взагалі намагалися вивчити своїх нащадків. Байдуже, ким ті потім стануть, який шлях у житті оберуть. От і Григорій Сковорода свою долю вирішив дещо пізніше, навряд чи батьки його готували у філософи чи богослови.

 

Та й період для козакування був тоді вже не надто сприятливий. Почався наступ імперії на автономію Гетьманщини, це позначилося на козацькому стані.

Шевченко, який походив із селян, багато писав про козацьке минуле. Чи було щось таке у Сковороди – представника цієї верстви і людини, яка застала козацькі походи, руйнування Січі?

– Цікава й показова річ, що Сковорода переважно не реагував на соціально-політичні перетворення, хоча їх у ті часи було чимало. У його творах це не відображено. Виняток – вірш De libertate, де говорить про вольність козацьку і згадує Богдана Хмельницького.

Сковорода обрав шлях філософа-споглядача, хоча це не означає, що не переймався потрясіннями, що відбувалися в Україні. За життя він не публікував своїх творів, тому не всі вони до нас дійшли, як і кореспонденція.

У листах до учня Михайла Ковалинського писав, що ненавидить царів. Тут він, можливо, слідував епікурейцям і стоїкам, які намагалися максимально абстрагуватися від соціальних заворушень і не збурювати своєї душі, мати можливість займатися інтелектуальною діяльністю.

Чи правда, що відмовився від пропозиції Катерини ІІ стати придворним філософом?

– Ще за життя навколо Сковороди виникла низка міфів. Вони дублювали деякі легенди, які породила діяльність античних мислителів. Була історія про Діогена Синопського. Його філософію вподобав Александр Македонський. Той приїхав до мудреця і сказав, що вражений його думками. Запропонував просити що завгодно. На це Діоген відповів: "Віді­йди, будь ласка, не заступай мені сонце".

Зі Сковородою відбулося калькування. Його вважали неабияким мудрецем, яким зацікавилася цариця. Чи то з Потьомкіним, чи сама їхала Україною і побачила Сковороду, який пас вівцю і грав на сопілці. Запросила мудреця в Петербург, пообіцяла пошану. На це він сказав: "Мені сопілка й вівця дорожча царського вінця".

Сковорода ніколи не прагнув робити кар'єру, не йшов на угоду із сумлінням. Підозріло сприймав пропозиції можновладців. Цим підкреслював винятковість. Міфи доводять таку особливість.

Він не завершив навчання в Києво-Могилянській академії. Про що це свідчить?

– Це була типова практика, мало хто закінчував академію. У Могилянці була складна градація. Якщо в початкових класах навчалися рік чи два, то в останніх – філософії, богослов'я – до чотирьох. Повністю пройти цей освітній марафон не кожен був спроможний. Сковорода походив із не надто заможної родини, можливо, це позначилося на від'їзді з Києва. Його відібрали в імператорську капелу. Через два роки повернувся вчитись. Потім з'явилася можливість на п'ять років поїхати в експедицію за кордон. Коли повернувся, то нікого з рідних уже не застав. А жити за щось треба було. Тому, не закінчивши класу богослов'я, став учителем.

Це нікого не дивувало й не заважало студентам робити кар'єру. Нині намагаються отримати диплом, щоб мати повноваження в якійсь галузі. Тоді достатньо було засвідчити свій рівень і мати рекомендації. Сковорода їх отримував від професорів академії.

Велику частину життя Григорій Сковорода пов'язав із Харківщиною. Що це тоді був за край?

– Народився філософ на Полтавщині. Вона входила до складу Гетьманщини, яку ще називали Мало­росією. Сковорода казав: "Мати моя – Мало­росія, а тітка – Україна". Україна – Слобожанщина із центром у Харкові. Там він намагався викладати в колегіумі, але безуспішно.

Слобожанщину заселяли українці з Гетьманщини, приносили свої традиції. Та російські можновладці хотіли контролювати цю територію. Це позначалося на мові. У творчості Сковороди теж простежується русифікація. Та край був питомо український.

Обрав філософ Слобожанщину, бо Гетьманщину майже поглинула Російська імперія. Менш заселена Слобожанщина більше підходила для усамітнення. Писав на пасіках та в лісових хижах, що належали його приятелям. Із ними ж вів бесіди та їм присвячував твори.

Яким було ставлення Григорія Сковороди до росіян?

– Росію тоді називали Великоросія. Та Сковорода наголошував не на величності, а на розмірах території. Зауважував зневагу росіян до українців. У притчі "Убогий і жайворонок" писав: "Всю Малоросію Великоросія нарецає тетерваками. Чого стидиться. Тетервак ведь є птиця глупа, но не злоблива. Не тот є глуп, хто все знає, а тот, хто знать не хоче".

Жив Сковорода ще до Івана Котляревського і Тараса Шевченка, після яких активізувався процес становлення української літератури, культури і, зрештою, нації. Тому ідеї окремішності були досить слабкими.

Що доводить діяльність Сковороди як українського мислителя?

– Він вихованець Києво-Могилянської академії. У Росії на той час не було таких навчальних закладів. Недарма Михайло Ломоносов приходив у Київ, щоб здобути освіту. Специфіка освітнього процесу належить до українського культурного пласту. Це дає нам змогу говорити, що Григорій Сковорода виходить із традиції української культури. Він ніколи не посилався у своїх творах на російських письменників. Згадував стародавніх філософів, отців церкви або своїх професорів.

Потрапивши в Росію, залишався там ненадовго. З імператорської капели за першої ж нагоди втік. У Троїце-Сергієвій лаврі в Москві затримався на кілька днів, відхилив пропозицію залишитись і зробити духовну кар'єру.

 

Під кінець життя його учень Михайло Ковалинський покликав до себе в Орловську губернію перезимувати. Григорій Сковорода категорично відмовився.

Не було ще поняття української нації, але культурні координати дали змогу говорити про приналежність до нашої наукової думки.

Крім навчання в Києві та життя на Харківщині, філософ працював іще на Переяславщині. Чи позначився якось той період на його творчості?

– Поетичні й музичні твори Григорій Сковорода почав писати в селі Ковраї біля Переяслава, де працював домашнім учителем. Вірші того періоду увійшли згодом до збірки "Сад божественних пісень".

Та перший філософський твір написав на Слобожанщині, маючи вже під 40 років. І основний доробок створив саме там.

Наприкінці життя Григорій Сковорода казав: "Світ ловив мене, та не спіймав". У чому суть цього вислову?

– Він говорив про наявність трьох світів – великого, або макрокосму, малого, або мікрокосму, та символічного, або Біблії. Кожен із них складається з двох натур – видимої і невидимої.

На думку Сковороди, пересічна людина хапається тільки за видимий світ – матеріальне. Справжній мудрець дивиться на те, що стоїть за матеріальним. Отже пізнати духовний вимір світу – значить, пізнати Бога. А "вловитися світу" – віддатися на поталу забаганкам, чуттєвим проявам. Тому Сковорода жив аскетично – був вегетаріанець, байдужий до жінок, утримувався від алкогольних напоїв.

Не впійматися світу – значить, не бути рабом світу. Сковорода не був кар'єрист, не йшов на компроміси із сумлінням. Не любив, коли його до чогось змушували. Вважав, що кожна людина має керуватися самовладанням, бути господарем собі. Тільки тоді можна говорити, що вона живе самостійним життям, а не продиктованим світом.

Філософ також порівнював соціальний світ із пек­лом та гріхами. Тому так мало згадував про цей світ. Говорив про самопізнання. Людина має знайти ключ у собі, відшукати істинну людину, яка і є Бог.

Сковорода казав: "Є два головні батьківські обов'язки: благо родити і благо навчити". Чому в нього не склалося із сім'єю та нащадками?

– Він обрав шлях мудреця, який має бути на самоті й дотримуватися вивіреного трибу життя. Вважав, що інший спосіб відволікає, людина не може реалізувати себе.

Створив учення про "сродну працю" – кожен мав розпізнати внутрішні спонуки, розібратися, до чого найбільше лежить його серце. Дружину, дітей, дім вважав не його сродністю.

Ще у Ковраях Григорію наснився сон, що перевернув усю його свідомість. Побачив розкошування, палати. Коли вийшов надвір, то помітив, що чоловіки й жінки злягалися. Те ж саме робили в церкві. У одному кутку храму розрізали тіло чоловіка, смажили і їли. Вважав цей сон пророчим, побачив, які пастки готує світ для людини. Тому обрав шлях мудреця, який готується не для соціального життя, а для пізнання себе.

 

Ідеї Сковороди актуальні й нині – свобода вибору, як пізнати щастя.

– Був переконаний, якщо людина не пізнає себе й не зрозуміє призначення у світі, то приречена на "скуку". Це не просто нудьга, це майже депресивний стан, меланхолійний. Якщо неправильно обрати життєвий шлях, то людина стає нещасливою, приречена на страждання.

Потрібно самостійно обирати траєкторію свого життя, самостійно визначитись із заняттям. Не варто копіювати когось, заглядатися на інших. Слід бути самовладним. Тільки тоді можна досягнути щастя, реалізувати задатки, закладені Богом уміння. Ці речі не втратили актуальності й досі.

Чи мав філософ, із ким розділити ці істини? Чи розумів хтось його тоді?

– Він не був абсолютний мізантроп, який ховався від людей чи уникав їх. Своє призначення Григорій Сковорода вбачав у тому, щоб бути вчителем. Мав улюблених учнів, наприклад, Михайла Ковалинського, Василя Томару. Спілкувався з приятелями, знайомими. Заводив дружбу зі священниками й поміщиками, у володіннях яких жив. Ходив від одних до інших.

Розумів, що може надокучати, й гостро переживав такі речі. Тому було певне дозування таких приятельських стосунків. Хоча багато листувався й підтримував стосунки.

Російські окупанти у травні цього року розстріляли Музей Сковороди на Харківщині та місце його упокоєння. Про що це говорить?

– Раніше вже були спроби представників російської культури привласнити Сковороду. Про нього 1912-го Володимир Ерн написав книжку, де називав російським філософом. Відбулася спроба експропріювати. Нині можна відкрити сторінку російської Вікіпедії і прочитати, що Сковорода – російський і український філософ. Росіяни так роблять часто, і не тільки з діячами. От як із борщем, доводити приналежність до України довелося на рівні ЮНЕСКО.

У якийсь момент вони, напевно, зрозуміли, що їм не вдається розставити всюди свої маркери символічні. Тому вирішили позбавити нас цієї матеріальної пам'яті, вдарили по музейному комплексу. Більше руйнувань у Сковородинівці немає. Таким чином вирішили стерти пам'ять про Григорія. Це російська традиція, як писав Островський: "Так не доставайся же ты никому". Якщо не наш Сковорода, значить – нічий.

Із початком повномасштабного вторгнення ми почали розуміти, що символічний вимір Сковороди – один із вагомих аспектів його філософування – грає велику роль. Дуже важливо, які маркери ми розставляємо в культурному просторі. Якщо Сковороди не буде, тут домінуватиме Пушкін.

Військо стримує основну російську навалу. Та у війні важливі не тільки засоби силового впливу. Слід приділяти багато уваги ідеям, мові, культурі, символічному світу. Тоді тил відповідатиме діям, які чинить наше військо.

"Як часто ми буваємо боязкими в порядних справах"

Творів філософа Григорія Сковороди за його життя не друкували, бо цензура визнала їх "противними Святому Писанію і образливими для чернецтва". Через чотири роки після смерті опублікували його перший твір "Наркіс. Розмова про те: Пізнай Себе", але без зазначення автора. Лише 1861-го видали першу збірку з віршами і прозовими творами.

Пропонуємо думки, висловлені мислителем у його рукописах

"Немає нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга".

"Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить, не жити, а бути мертвим. Адже турбота – рух душі, а життя – се рух".

"Любов виникає з любові. Коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю".

"З усіх утрат втрата часу найтяжча".

"Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити".

"Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори".

"Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську".

"Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її".

"Найгірша хвороба – хворіти духом"

"Нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти".

"Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує".

"Не кінець те, після чого ще щось має бути. Після справжнього кінця нічого бути не може".

"Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимусь ніколи ні в чому не шкодити".

"Розум завжди любить до чогось братися. Коли він не матиме хорошого, то звертатиметься до поганого".

"Не той щасливий, хто багато має, а хто задоволений тим, що має".

"О, якби ми в ганебних справах були такими ж соромливими, боязкими, як часто ми буваємо боязкими в порядних справах".

"Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе".

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×